білі півонії

він ніс їй кляті білі півонії.

заціловував сотні багряних синців, що їх на тендітній шкірі лишила белатриса, і молив мерліна про закінчення війни. драко в очі їй не дивиться — надто боїться, що вона страждання лаванди браун в них побачить.

драко вибору не має. йому доводиться друзів її катувати, аби тільки увагу від неї самої відвертати. герміона того не зрозуміє — довбана грифіндорська самопожертва. їй би собою жертвувати, аби життів якомога більше врятувати; йому б — на іншій кінець світу її вивезти, аби не знайшов ніхто, аби зморшки її розгладилися і усмішка та безтурботна знову на вустах з’явилась.

драко померти готовий заради того, щоб сміх її, щастя сповнений, почути ще хоча б раз.

та герміона вперто у вир подій кидається, в кожній операціїї участь бере і до нього повертається лиш рани залікувати. погляд її докором просякнутий [і вже не розібратись його ганить чи себе саму]. знає лиш, що так надалі тривати не може. вони у цій війни по різні сторони опинилися, за різні ідеали боряться.

їй би припинити обличчям в шовк пелюсток зариватися, та запах півоній неодмінно з ним асоціювати. йому б припинити квіти нарциси в саду зривати, аби секундну посмішку бруднокровки вловити. їм варто принити поцілунки крадькома на вустах один одного лишати та серця, що в унісон б’ються, вгамувати. їм взагалі-то багато чого варто припинити.

— це має закінчитися, — погляд від нього ховає, та букет черговий до себе поближче притискає [тільки б до нього не линути].

драко кулаки стискає від безсилля — він виправдання її сотні разів вже чув. кожного разу вона про сторони говорить, про ідеали… а варто їй лиш попрохати, він сторону без вагань змінить, підтримає того довбня поттера, не зважаючи на наслідки.

та вона не просить.

він сили сім’ю зрадити не знаходить.

драко стіл перевертає та з поличок зметає усе, як тільки вона поріг переступає — на себе злиться, адже вкотре зізнатися їй не зумів. він вже давно сторону смертежерів полишив. для нього лиш одні ідеали віднині існують — щастя її.

та герміона ґрейнджер в казки з дитинства не вірить. їй факти та дії потрібні; драко до дій не готовий зовсім виявляється.

драко ледь вити у відчаї не починає, коли вона не повертається і на другий тиждень. з поттером зустрічається таємно та про співпрацю домовляється — без неї ще хоча б тиждень не витримає. поттер дивиться надто уважно, ніби думки усі прочитати здатен.

— я перекажу їй, — наостанок кидає, а драко себе бовдуром повним почуває. невже в нього кохання до ґрейнджер на лобі висічене?

герміона не повертається і через тиждень. з усіх сторін про перемогу золотого хлопчика кричать, банкети на його честь влаштовують та підрахунки жертв ведуть. драко кожне оголошення переглядає разів по десять мінімум, аби пересвідчитися, що імені її там немає. герміона зникла ще в квітні. за три дні до кінцевої битви просто випарувалася, неначе і не було її ніколи.

драко життям ризикує, коли з залишками смертежерів зв’язується, аби її знайти. чутки про те, що він зрадник розповзлися одразу після битви, та йому начхати на це. тільки би її повернути.

— мені дуже шкода, — драко ледь стримує себе, аби невіла не вдарити прямо в засмучене обличчя. шкода йому? якого дідька йому має бути шкода?

і головою хитає, немов навіжений — відмовляється. відмовляється вірити.

він ніс їй кляті білі півонії.

дбайливо вкладав на прогріту землю, та все ще хитав головою.

просто бути такого не може, щоби вона до себе їх не притисла та обличчя в пелюстки не зарила. йому погляду її з докором не вистачає. хто тепер його ганити буде?

драко мелфой на кроки рішучі зважився надто пізно. його ідеали в домовині поховані поруч з каштановим волоссям та вустами, за які він життя ладен був віддати.

драко мелфой зовсім не проти був би і сам там опинитися, та вона полишила його самого в тому бруді, що зветься його життям.