Et drukkys (П’яний поцілунок)

Орхус, прекрасне місто Данії, на сході півострова Ютландія. Місто молоді, не зважаючи на те, що це величезний мегаполіс, воно зберігає свою чарівну та тиху атмосферу, вабить старовинними спорудами та миленькими крамничками, між якими довгими зміями протікає бруківка, з охайно, міліметр до міліметра, викладеними камінчиками, або досконало рівними, асфальтованими дорогами. А от магічна його частина зачаровує ще більше, тут величезна кількість найрізноманітніших чарівників та чарівниць. Кожна крамниця так і манить чимось незвичним для лондонського ока.

Гаррі приїхав до цього неймовірного міста тікаючи якомога далі від усіх. Бо після випуску з Гоґвортсу все стало навіть гірше, його все ще виловлюють на вулицях, намагаються заговорити, випадки з підлитою амуртензією та іншими приворотами почастішали. А тут про нього ніхто не знає, тому він вже не перший рік тікає сюди, все ще не в змозі відмовитись від рідної Англії. Навіть купив собі квартиру у маґлівському районі, неподалік Кафедрального собору.

Він задивляється на Орхус Domkirke стискаючи оберіг на шиї, з ними тут ходить кожен чарівник, цей собор вражає своєю енергетикою. Він, на диво, не дратує, огортаючи тебе аурою старовинної величі.

Маленькі лавки та кафе з ресторанами, попри їх кількість, створюють неабиякий шарм та затишок, яким це місто так і пахкотить.

В одному з них, на літній терасі Поттер і зустрів Пенсі Паркінсон. Вони переглянулись та проігнорували існування одне одного. Гаррі пішов шукати інший заклад, а дівчина продовжила свій ланч.

Пенсі приїхала до Орхусу, що б теж забутись, її погана репутація почала грати з нею поганий жарт. Звісно вона дочка Смертежара, слизерінка та й місцева погань з гострим язиком. Ця країна та це місто, де її сім’я мала маєток, здавалось найспокійнішим місцем у світі, та тут точно не має бути знайомих облич. Хоча Поттер – не проблема, його можна просто ігнорувати, це мегаполіс тут вони скоріше за все більше навіть не зустрінуться.

Для кого, дівчино, ти відпускала коси? Для нього, бо йому завжди подобались дівчата з довгим волоссям. Вона прочісувала свої густі чорні пасма пальцями, милуючись своїм відображенням, таку красу важко знайти. Так, її волосся ще не було надто довгим ледь торкаючись лопаток.

Дівчина все ж взяла до рук шпильку, гарненько збираючи волосся у пучок.

Для кого, дівчино, ти берегла красу? Знову для нього, навіть якщо він ніколи не подивиться, але у серці будуть турботливо зберігатися усі їх тихі, нічні розмови, повні суму та намагання зрозуміти.

Вона одягла намисто та тихо вийшла з кімнати, викидаючи усі непотрібні думки.

***

Друга їх зустріч відбулась вже на іншому кінці міста, у маґлівському музеї ARoS, обидва намагались просто роздивлятись неймовірні краєвиди крізь кольорове скло аж до самого виднокола. Все за цим склом видавалось неймовірним та несправжнім.

Хоч розглянути одне одного не так легко крізь накладання кольорів, вони все одно знаходили очима знайому фігуру, навіть знаходячись на протилежних сторонах кола.

В перші секунди вони зустрічі вони були на стільки близько, що Гаррі міг відчути аромат її парфумів та розгледіти кожну перлу та оберіг прив’язаний до них. Вона пахла так духмяно, що чоловік боявся сп’яніти. Вони були у червоному, це місце змінювало кольори та змушувало милуватись цим дивовижним мистецтвом.

Пенсі пішла першою, мелодійно постукуючи підборами. А Гаррі все ще відчував поряд аромат її терпких парфумів, що так нагадували рідний цинамон.

***

Третя їх зустріч відбулась на одній з вечірок, Гаррі запросив його знайомий, корінний житель Данії, що ніколи не покидав своєї країни.

Знову обмін поглядами, знову повне ігнорування.

Пенсі як завжди виглядала максимально яскраво та елегантно, така собі місцева дияволиця. Гучна та весела, вона відривалась на всю танцювала гомоніла, її було постійно видно та чутно. Золотий хлопчик лиш ходи туди-сюди, то попиваючи аґрусовий шнапс, то обпираючи майже кожну стіну величезної банкетної зали, облицьованої темним золотом та мармуром. Постійно виходив на тераси, але кожного разу зустрічав пару закоханих, що милувалися наче голуб’ята.

Вечірка була справді гучною та трохи небезпечною, все ж тут зібралась ціла купа чарівників та чарівниці, хтось з них навіть мав у собі суміш крові з іншими магічними істотами, нєкі, мар, хульдр, альв та навіть альвісів. Тому така вечірка справді може закінчитись похоронами. Пенсі кудись зникла, а, можливо, просто розчинилась у навколишньому ґвалті, усі навкруги були неймовірно яскраві, сяяли різноманіттям кольорів та кількістю дорогоцінностей. Від цього усього з часом починає мутити та різати очі.

Ближче до опівночі, стомившись, він зайшов до найдальшої, відносно тихої гостьової кімнати. Там вони зустрілись знову, дівчина зовсім не аристократично розляглась на кріслі звісивши босі ноги на одному з підлокітників, п’ючи з пляшки лікер «шеррихеринг». Її макіяж трохи зблід: блискітки, як і туш, зтікли на щоки, а їдуча червона помада дивом зовсім не стерлась та не розмазалась.

Чоловік так і застиг біля входу.

– Чого стоїш? Або заході, або виходь, – вона повернула голову.

Їх гра у мовчанку закінчилась.

– Так, – Гаррі пройшов у глиб кімнати та всівся на диван, неподалік від неї.

Тиша та майже медитативне постукування чорних нігтиків об горло пляшки. Він лиш зняв фрак та трохи послабив краватку.

– Чому ти тут? Тебе хтось образив?

Вона повернулась до нього обличчям.

– Чому ти так вирішив? Я можу знаходитись, де захочу, – у її голосі було чутно здивування, буцімто хто взагалі таке питає?

– Ти просто здається плакала, в тебе очі червоні, – він нервово провів по волоссю.

– А, ти про це. То просто так, плакати час від часу корисно, якщо ти не знав.

Пенсі поставила пляшку на столик та роздивляючись стелю спитала:

– Що ти робиш у Орхусу?

– Тікаю, – коротко та сухо. – А ти?

– Теж.

Знову мовчать, довго думають над наступними словами.

– А що ти робила у маґлівському музеї? Не очікував такого від тебе.

Вона різко підіймається та з роздратуванням, дещо незграбно відкидає коси.

– Не очікував від мене? Чому? Бо я дочка Смертежера? Бо я зі слизерину? – дівчина аж задихалась від обурення.

– Пробач, пробач, – швидко заговорив Гаррі. – Я не те мав на увазі, – Пенсі трохи заспокоїлась та вигнула брову. – Мені шкода, просто більшість твого кола зазвичай не ходять по маґлівським музеям та не сидять у їх закладах.

Знову тиша, пронизлива, неприємна. Вона трохи нервово шкрябала оксамитову оббивку набитої спинки, не наважуючись поглянути на стрімко зачервонілого Гаррі.

– Ти не помітив? – Гаррі з нерозумінням поглянув на неї. – Там не було маґлів. Лише чарівники, тої веселкової панорами музею не існує у їх світі, поки що, вони її просто не бачать. А те кафе, належить моєму другу, – вона виправдовувалась перед ним наче дитина. Може то алкоголь на неї так вплинув?

– Зрозуміло… – ніяково відповів він.

Вони знову замовчали, свічки легко тріпотіли розливаючи по кімнаті дивакуваті тіні. Раптом Пенсі заворушилась намагаючись встати, ледь не впала з крісла встигнувши схопитись за підлокітник. Гаррі ж швидко підійшов, намагаючись їй допомогти теж ледь не впав, але поставив її на ноги.

– Вау, ти такий рахманний.

Вона ще щось п’яно промуркотіла та охоплена неочікуваною пристрастю, з силою притягнула за сорочку та припала до його вуст. Той відповів не менш гаряче, обережно обіймаючи її.

Уста Пенсі були гіркими на смак, від неї більш яскраво розвіювався запах цинамону, шкіра була гладкою наче шовк.

Губи Гаррі були такі солодкі, що зводило щелепу, у його обіймах було так спокійно та тепло.