Блек

Дні злиплися в’язким сиропом, минаючи в сльозах над сімейним фотоальбомом і жалюгідних спробах вдавати, що все добре, в листуванні. Листа від пані Снейп, що прибув десь за тиждень після зустрічі, Герміона відклала на якісь пізніші часи. Далекі часи, коли їй покращає. Принаймні у фільмах завжди показують, що покращає. Це було єдине, чого їй бракувало — бездумно дивитися в екран, щоб години минали якщо не швидше, то бодай з відчуттям наповненості. Навіть читати не хотілося, хоча завжди делікатний пан Стівенсон вже пару разів припрошував за вечерею користуватися бібліотекою. Власне, тільки за вечерею Герміона його й бачила, а решту дня проводила у відведеній їй кімнаті. Домашні ельфи приносили їй ліки і їжу. Попри їхній догляд, температура в неї повсякчас була 37, а вночі вона погано спала, раз-по-раз прокидаючись від задухи.

Одного ранку в’язкий сироп часу, що розтягувався в ніщо, перервався, наче скрапнув додолу. Герміону розбудило гупання дверей і чийсь голос, що приглушено долинав час від часу крізь двері. Протерши очі, вона згадала, що напередодні пан Стівенсон попереджав про повернення з відпустки його дружини, дочки й онучки. Певно, слід привітатися. Герміона виповзла з ліжка, ліниво перевдяглася під обурені нотки незнайомого голосу, а тоді визирнула за двері. Цікавість навіть ворухнулася десь всередині.

Двері кімнати, що їх було видно ліворуч трохи навскіс, були ледь прочинені.

— Панно, ви не знаєте, що робите, — проскрипів голос, що здався Герміоні підозріло знайомим.

— Давай ще раз, Крічере, я порад не прошу, — відповів дівочий голос, який Герміона чула до того. — Мені потрібна ін-фор-ма-ці-я.

«Крічер? Що тут робить ельф Блеків?» — подумала Герміона, але перш ніж вона встигла якось відреагувати, двері до тієї кімнати затраснулися, почулася якась метушня, а за кілька митей двері розчахнулися навстіж.

— Привіт! Ти, мабуть, наша гостя? — дівчина обдарувала її перебільшено товариською усмішкою.

Великі карі очі, широкий рот, губи, наче капризно надуті. Вона була неймовірно схожа на Белатрису кляту Лестранж. Тільки білява. Плюс розмовляє з домашнім ельфом Блеків. І прізвище її мами таке саме, як у дівчини Сіріуса Блека.

— А ти хто? — через шок Герміона забула про гарні манери.

В очах дівчини зблиснула хитринка.

— У тебе такий вигляд, наче ти привида побачила, — сказала вона. — Мене звати Стелла, дідо наче мав попередити про мою появу.

— Так, звісно, з поверненням, — Герміона трохи опанувала себе. — Так дивно, мені на хвилину здалося, що я чула голос знайомого домашнього ельфа…

— Крічера? — ні на мить не розгубилася дівчина. — Так, це був зрадливий — хоча він так не вважає — ельф Блеків. Мого батька зокрема.

Герміона відчула, як брови повзуть вгору. Стелла зиркнула через плече в кімнату, а тоді гучно грюкнула дверима.

— Я йду на сніданок, а ти?

Герміона чкурнула за нею. Кілька хвилин вони йшли мовчки, поки Герміона крадькома розглядала… дочку Сіріуса. Світле волосся дуже дивно поєднувалося з темними очима й бровами. Вона здавалася вищою за Герміону, бо тримала спину ідеально рівно, аж сама Герміона згадала про свою поставу. Всі риси обличчя в неї були великі і ніяк не вдавалося зрозуміти, чи красиво це, чи дещо відштовхує. Ну або просто подібність до Лестранж викликала внутрішній опір.

— Отже, ти з Блеків, — зрештою озвалася Герміона. В голові роїлися питання.

— Саме так, — здавалося, ця розмова смішила Стеллу.

— Ти знала свого батька? — почала допит Герміона.

Стелла розплилася в усмішці.

— Так, у мене дещо інша ситуація, ніж у тебе.

— Що?! — спаленіла Герміона. — Про це ніхто не мав знати!

Стелла скорчила винувату гримаску.

— Вибач, просто Дамблдор не міг втримати язика за зубами, розумієш, вони з моїм дідом давні друзі…

— А твій дід чому не втримав язика? — на мить Герміону охопила паніка.

Обличчя Стелли зробилося ще більш винуватим.

— Тільки не смій більше нікому розповідати! — наказала Герміона. — Що директор собі думав!

— Але було б важко пояснити, чому з тобою бачаться Снейпи, хіба ні? — знизала плечима Стелла, однак про всяк випадок винуватого виразу не прибрала. — Крім нашої сім’ї про це точно ніхто не знатиме, запевняю, я вмію зберігати секрети. Мій батько позаторік переховувався у нас і ніхто не знав взагалі, навіть Дамблдор.

Схоже, в Герміони цілий сезон сюрпризів і розкритих таємниць. Якийсь дурнуватий ретроградний Меркурій, Трелоні йому в…

— Він казав Гаррі, наче перебуває десь у теплих краях, — бовкнула Герміона.

— Він брехав, — безтурботно кинула Стелла.

В їдальні на них вже чекали літня пані і жінка, в якій легко вгадувалася дівчина зі світлин Сіріуса. Пенелопа і Талія Стівенсони. Обидві з великою цікавістю розглядали Герміону. Певно, вони були добре знайомі зі Снейпом абощо. А тоді старша пані почала розповідати, що вони були «в цій жахливій спекотній Італії» і як вона, бідна, засмагла, хоча зовсім цього не любить. Зрештою Герміону роздратувало її квиління — на тлі смерті батьків якась засмага здавалася дурнею.

— Бабусю, ти, певно, хочеш компліментів своїй засмазі, що ніяк не закриєш цю тему, — солодким голоском зауважила Стелла.

— Таліє, твоя дочка нестерпна, — шия обуреної пані Стівенсон вкрилася червоними плямами.

Талія обмінялася загадковим поглядом зі Стеллою.

— Стелло, будь ласка, — натомість озвався пан Теодор. — Не при гостях.

— Я лише констатую факти, — промурмотіла Стелла наче й тихо, але так, щоб всі почули.

— Ти напрошуєшся на домашній арешт? — уточнив пан Стівенсон, поки його дружина хапала ротом повітря від обурення.

— Можна подумати, ти його колись з мене знімав, — здійняла брову Стелла.

— Дай їй спокій, тату, — озвалася вперше за сніданок Талія. — А ти, — вона поглянула на свою матір, — припини робити вигляд, наче нічого не сталося, це гидко з твого боку.

Певно, йшлося про загибель Сіріуса.

Кілька митей тривав зоровий поєдинок, а тоді пані Стівенсон зробилася дуже хворою і забралася з їдальні. За нею послідував її чоловік.

Герміона терпіти не могла ставати свідком сімейних сварок.

— Розкажи мені трохи про Гоґвортс, — запропонувала Стелла після нетривалої мовчанки. — Який з гуртожитків, на твою думку, найбільш нормальний?

Герміона покосилася на Талію, яка була випускницею Слизерину.

— Кожен по-своєму хороший, — покривила вона душею. Певно, це в ній знов хорошо-дівчинковість говорить.

— Ну, для вихованців маґлів Слизерин не дуже привабливий, — тонко всміхнулася Талія.

— Так, — Герміона почервоніла. — Або, точніше, вихованці маґлів, як ви кажете, не дуже привабливі для нього.

— Тільки якщо в них нема солідного банківського рахунку, — підморгнула Талія.

Герміона так і не зрозуміла, чи іронізує вона над своїм гуртожитком, чи ні.

— А ти де навчаєшся? — повернулася вона до Стелли.

— Дурмстренг.

— Ого, — Герміона уважніше придивилася до елегантної міс Блек. Судячи з розповідей Віктора, у цій школі було не просто… ем, вижити.

— Так, я страшний Темний маг, — знуджено повідомила Стелла. — Але я покаялась і цього року навчатимусь у Гоґвортсі.

— Чому? — Герміона не пригадувала, щоб бодай колись у них з’являлись новачки.

— Ти не читаєш газети? — сказала Стелла. — Мого батька довго вважали вбивцею і правою рукою Волдеморта, а не так ото, як деяким справжнім прибічникам того довбограя…

— Стелла, — прошипіла Талія.

— …вдалося викрутитися, — проігнорувала та.

Герміона не зрозуміла, чи це шпичка в бік Снейпа, чи когось іще.

— Тепер його виправдали посмертно, і більшість гоґвортців не буде косо на мене дивитись. А з Дурмстренгом все навпаки. Доведеться поміняти школу, а то мама боїться, що мене там вколошкають. Хоча якщо я потраплю в Грифіндор, мене вколошкає бабуся, тож яка різниця.

— Ти знаєш, що це не так. — Талія закотила очі.

— Звісно, на той момент вона ще не змириться зі своєю засмагою, тож навряд чи взагалі помітить, що я забралася з дому на поїзді, а не через порт-ключ.

Талія дуже хотіла, але не втрималася від короткого смішка. Стелла лишилася задоволена собою.

Дорогою до кімнат Блек запиталася:

— То це ти та дівчинка, яка допомогла Гаррі Поттеру врятувати мого батька від другого затримання?

— Схоже, ти знаєш про нас з Гаррі значно більше, ніж ми про тебе, — з певною іронією сказала Герміона. — Особливо враховуючи, що ми буквально не знали про твоє існування.

— Так, ви багато втратили, — сліпуче всміхнулася Стелла. — Я неймовірна особистість.

— Розумію, — зі співчуттям психіатра в голосі відповіла Герміона.

Стелла оглянула її якимось оцінювальним поглядом і попрощалася.

****

Якщо ви читали мою роботу російською, то могли помітити, що Стелла «дуже змінилась за літо» :D. Це все через Аню Тейлор-Джой, такою її тепер уявляю. Типу: https://www.pinterest.com/pin/3237030973403859/ https://www.pinterest.com/pin/17592254788149532/