With Her Song

Я зайшов всього на декілька хвилин, просто, щоб послухати як вона співає. Я побачив молоду дівчину, яку ніколи не зустрічав, а може… А може це неправильно, точніше якось несправедливо.

Те, як вона акомпанувала собі, перебираючи струни своєї гітари, струни моєї душі, зачаровувало. Вона співала так, ніби знала все про моє життя, ніжно вбиваючи мене своєю піснею.

Я відчув прилив жару, ніби  присоромлений натовпом, який зібрався в затишному ресторані. Здавалось, що вони знають, що то про мене. Здавалось, що вона взяла всі мої листи, і просто читала їх в голос. Думав, що вона зупиниться, але ні, вона продовжувала і співала так, ніби знала про увесь мій відчай та всі мої страхи. Потім вона підняла свій погляд і подивилась мов крізь мене, ніби я не існував. Звичайно, я був незнайомцем, який просто насолоджувався її голосом, а вона все продовжувала співати прекрасно та так, що аж у душі щемило.

Мені було соромно, що я ось так увірвався у її простір, хоч ми обіцяли цього не робити. То був наш кодекс, тільки листування, де ми залишались анонімами, просто Ві та Сінгер. Просто незнайомці, які говорили вечорами про музику і різні дрібниці. І не важливо, що було навкруги, у нас був власний всесвіт, де було абсолютне розуміння. І здається сьогодні я його зруйнував, ось так просто, сидячи тут, у барі де вона працювала та дарувала свій талант іншим.

Я уявляв її якось так, хоч ми ніколи не надсилали один одному фото. Вона було доволі звичайною, але такою чарівною. А я? Певно вона ніколи не дізнається як я виглядаю, бо ще пару хвилин і я візьму свій, досі ще мокрий плащ, та піду додому, де мене нічого не чекає. Але ще пару хвилин.