Туманний міст

Через тиждень вони вже завзято копирсалився в тих газетах і дівчині здавалося, що її цікавість запалила в новому знайомому вогник, можливо, він навіть повірив у щось місттчне.
Захід Сонця сьогодні був справді вражаючим, небо загорялося барвистим полум’ям, яскраво підсвічуючи хмари. У штучному ставку щось белькотіли качки, хлюпаючи крилами. Містяни влаштовували пікніки на трав’янистих доглянутих схилах.
Аліса з Юрієм сиділи попід великим деревом, Сонце світило їм прямісінько в очі. Студентка вкотре переглядала записи у своєму блокноті, співставляючи події та дати. У той же час хлопець розповідав їй, як посварився зі своєю дівчиною і тепер вони не разом. Дівчина занепокоєно відповідала йому щось на кшталт “угу”, “це жахливо”. Здавалося, що їй все одно, але насправді Алісі було шкода Юрія, він справляв враження порядного хлопця з м’яким характером. Можливо, навіть трохи сподобався їй. Піймала себе на думці, що дуже романтично отак сидіти, милуватися настанням вечора та говорити про щось буденне. Її серце почало страшенно калатати і, щоб заховати почервонілі щоки, дівчина притисла списані сторінки до обличчя. Помітиаши це, Юра лиш усміхнувся, можна припустити, що і вона сподобалась йому. Здається, в житті дівчини очікувались дуже приємні зміни.

Від ріки дихнуло холодом, Аліса ще більше зіщулилась: туман почав містичний танок. Порушуючи абсолютно всі закони фізики, він закручувався виром, дедалі щільніші потоки линули до небес. Над металобетонною конструкцією остаточно повстав у своїх обрисах “двійник” справжнього мосту. Без жодної на те причини річка погнала високі хвилі, які утворювали великі пінисті вири навіть понад самим берегом. Вода набула ще темнішого кольору– доріжка місячного сяйва перестала бути сріблятою, тепер спалахи стали яскраво-червоними. Бурні потоки перетворилися на вир крові.
– Він чекає.– незвично спокійно озвався Юрій.
Здивована дівчина аж відсахнулася і на кілька кроків відійшла назад, шокована цим видовищем. А як же мила романтична прогулянка під Місяцем? Невже всі ці байки виявились правдою?
Хіба що тут немає якогось потужного прожектора, який працює в парі з димомашиною, щоб друзі Юри могли добре посміятися з неї.
Опанувавши себе, Аліса ввімкнула фотоапарат і підійшла до огорожі набережної, щоб зробити кілька знімків. Тоді вона зможе перевірити за цифровим аналізом, чи є тут штучні джерела світла. За своїм заняттям вона зовсім не помітила, як Юрій прискіпливо стежить за кожним рухом. Нарешті, добувши потрібну кількість матеріалу, дівчина звернула на нього увагу, з роззявленим ротом хлопець дивився на неймовірне нічне видовище.
– Ну от… А ти казав, що не віриш.– Аліса іронічно посміхнулася, потираючи трохи змерзлі долоні.
– Я й досі не вірю.– він сіпнув плечима і насупився– Може це якесь унікальне природне явище, яке нам пощастила побачити, типу міража чи сонячного затемнення.
– Надто багато “випадкових” збігів. Це точно не природничих сил діло.– дівчина промотувала відзняті кадри.

Юрій гордовито пхикнув і, схопивши її за руку, потяг за собою до підйому на міст.
– Пішли подивимось ближче.
– Ти казав: не можна!– вскрикнула Аліса, усіляко впираючись тому задуму.
– А ще я казав, що не вірю. Чи ти боїшся?
– Нічого я не боюся!
– Тоді пішли.
Кроки луною рознеслися по проспекту, коники затихли, вихори туману зловісно принишкли. На чолі дівчини проступив холодний піт, усередині все тремтіло від ірраціонального страху. Хоча, певно кожна людина відчує жах, побачивши таке. Вирівнявши свої кроки, вона йшла поруч з Юрієм, ще міцніше вчепившись у його руку.
Поки вони йшли вгору, повітря ставало дедалі холоднішим. Аліса відчувала неприємну вогкість, яка добиралася до її кісток та сковувала суглоби.
Зупинившись десь посередині, вона нарешті озирнулася. Нічна краса зачаровувала. Здавалося, що дивишся на світ крізь природні фіранки, а туманний “двійник” угорі нагадував Чумацький Шлях. Червоні хвилі внизу лопотіли свою пісню, ніби вітаючи подорожніх.
На кілька хвилин дівчина втратила мову, роздивляючись навкруги. Зовсім не помітила, що хлопець давно вже відпустив її руку і стоїть осторонь.
– Як гарно і чарівно!– вона різко озирнулося, інтуїція підказувала, що в поведінці Юрія щось не те– У тебе таке обличчя, ніби ти щось недоказав мені…
– Саме так.– він іронічно посміхнувся і від того дівчині аж у животі закрутило.
– Що?
Аліса відступила від нього на кілька кроків, але новий друг за секунду опинився знову поруч, міцно тримаючи її за руку. Його волосся так само світилося полум’ям, а вираз обличчя дещо змінився.
– Як можна було так легко довіритись людині, яку ти знаєш всього кілка тижнів?
Дівчині ніби повітря забракло, щось незв’язно мурмочучи, вона намагалася вирватись із сильних рук.
– Твоя правда. Люди зникають, пройшовши по туманному мосту. Але є винятки.
– Що ти верзеш? Пусти мене!– до неї повернулася мова, тепер можна огризатися у відповідь,– Якщо зробиш щось зі мною, мене шукатимуть!
– Я й не збираюся нічого робити. Моїм завданням було лише привести тебе сюди. Ти вже померла, коли ступила на підйомну доріжку.
Від цього Алісі аж запаморочилось, вона перестала пручатись. Сил гідно протистояти їй не вистачить, та і який сенс? Може, якщо вона буде добре поводитись, то цьому схибленому буде нецікаво її кривдити?
Юрій відпустив її, але натомість зняв з плеча рюкзак, де були особисті речі. Не особливо цінні, але це викликало неабияке обурення.
– Як прикро, що твоя історія закінчується саме так.– він дивився прямо у вічі дівчині,– З усіх, кого мені довелося згубити тут, ти наймиліша. Хтозна, що б могло статись, якби все було інакше.
– Так зроби інакше… Хіба ж ми маємо підкорятися всім вигадкам?– ледь дихаючи від холодного страху, вона намагалася переконати його у чомусь, чого сама не розуміла.
– Він дарує мені безсмертя, а я маю інколи ловити таких милих дівчаток та хлопців аби втамувати його голод. Ти б була моєю дівчиною, якби не була такою дурною.
Юрій з силою штовхнув її. Безперечно, зараз Аліса відчула б удар об асфальтовану поверхню, але на її подив та жах, цього не було. Вона ніби пройшла крізь споруду, пролітаючи в холодному тумані, який враз намочив їй одяг. Лише на якусь мить вона ще раз побачила повний Місяць, а потім удар об холодну воду затьмарив її розум темною поволокою.
Хлопець ще кілька хвилин мовчки дивився на червоний вир. З ненавистю глянувши на повний Місяць, він закинув рюкзак на плече й пішов геть. Терпіти не міг цю частину ритуалу, хоча після цього в голові було приємно тихо.
Туманний двійник потроху розсіювався, залишаючи після себе ледь помітні клапті каламутної пари.
Покопирсавшись трохи в речах Аліси, Юрій знайшов ключі й тихенько прокрався до квартири Катерини. На його щастя, вдома нікого не було, тож можна покінчити з цим набагато швидше. Найбільше часу витратив парубок на зняття зі стін різних постерів, календаря та круглого люстра, адже в одній з розмов дівчина обмовилась, що кімната до неї була зовсім покинутою.
Підкинувши ключи під вхідний килимок, він вважав справу завершеною, а тому зник у нічній пітьмі разом із диском Місяця, що поволі закотився за урбаністичний пейзаж. Жодних слідів. Дівчини ніколи не існувало.
І тільки повернувшись уранці від подруги, Катерина виявить, що квартира порожня, речі таємничо зникли, як і сама винаймачка. Нічого з цим удіяти не вдалося, пройшло настільки мало часу, що ніхто із сусідів не запам’ятав активну та життєрадісну Алісу.