Гроза

 

Ця частина ведеться від лиця Давида. Приємного читання

---

 

— Да-ави-ид, тою ж матінку, вставай давай! Чи я ще довго маю під дверима кричати?

— Іди собі,- я перевернулася на живіт і прикрився голову подушкою.

— Давид, я останній раз тобі говорю вставай! Ти сьогодні приймаєш заліки взагалі-то! А як же твоя люба Лада?

— Не горлань стільки, встаю вже…- я сонно позіхнув і почув, як Зоя спустилася вниз.

Я встав, розтягнув штори, застелив ліжко та одягнувся. Спустився вниз, а Зоя щось робила на кухні.

— Давид, будеш бутерброд чи вчорашні макарони з сиром?

— Бутерброд,- я завернув у ванну.

На кухні сиділа Зоя і їла макарони. Вона сиділа синюватій сукні, її волосся було рівне-рівне, і це так дивно.

— Ого, кудись збираєшся?

— Піду після коледжу гуляти з… Олесем.

— Передавай привіт, чай будеш?

— Буду. Ладі сподобалися квіти?

— Сподобалися, я ще вибрав такі тюльпани, що вони схожі були на піони,- я налив дві чашки чаю.

— Лиш я так і не дійшла логічного висновку, чому саме ти закохався у мою подругу.

— Так зорі зійшлися,- почав я

— Ти ж знаєш, що я так просто не вчеплюся

— Зоя,- почав я

— Та грець з тобою. Більше допомагати не буду. Якщо маєш трохи совісті, то розповів… Я його цілий ранок буди, бо хтось пізно повернуся, а ще пів ночі прокурив на балконі!

— Ну що ти так? Зоя спокійно, я дурниці робити не буду чесне слово.

— Ага, знаю я тебе. Я взуватися, сама дійду.

— Зоя, я тобі вчора розповів, що йду прогулятися з Ладою? Там ми та прогулялися і все.

— Я все одно злюся, причину ще не придумала, але вона вважлива,- крикнула сестра з коридору і вдарила дверима. Вони явно колись розсиплються.

Я зібрав сумку з паперами й пішки поплентався, до коледжу, як на зло, ще погода була жахливою. Страшенно парило і збиралося на дощ. Цікаво чи взяла Зоя парасольку.

В коледж я прийшов вчасно, взяв журнал, потеревенив з Сімоною. Привітався зі студентами, які чемно чекали перед кабінетом. Серед них я не помітив Лади й це мене здивувало. Потроху всі здавали і я нікого не хотів завалювати. Точніше є студентка, яка жодного разу не з’являлася і тут буде важко поставити, щось вище трійки.

За двадцять хвилин до кінця залишилися дві людини Лада і загадкова Яна.

— Наступний! – крикнув я і в кабінет зайшла дівчина.

— Так, треба зайти з лівої ноги, а монетку тримати в правій руці, ой! Добрий день!

— Крайняк Яна?

— Так це я,- дівчина всілася і почала роздивлятися білети

— Витягуйте і не бійтеся

— А можна за допомогою лічилки виберу,- спитала дівчина я кивну.

Через декілька хвилин вона все-таки вибрала листок.

— Читайте перше питання чи вам треба підготуватися до відповіді?- машинально сказав я.

— Це щасливий білет! Тут пише п’ять автоматом!- дівчина підскочила з місця, потім сіла назад і дивилася на мене.

Я був здивований, чомусь думав що це білет витягне Зоя, або Влада. Хоча з вдачею останньої мене не мало дивуватися, що цей варіант витягнули перед її відповіддю

 

— Я не можу поставити тобі п’ять, бо ти пропустила всі пари. Максимум три, можливо чотири.

— Я згода, кладіть чотири! Я піду собі й жодних проблем,- Яна всунула заліковку, я підписав її й дівчина почала іти геть.

— Яно, там ще хтось залишився?

— Громова. Сказати їй, щоб зайшла?

— Буду вдячний.

Влада ввійшла і наші погляди зустрілися. Вона відразу опустила очі вниз і швиденько сіла за парту.

— Добрий день,- промовила Лада

— Привіт, витягуй білет.

Влада трошки подумала і витягнула середній листок. Лице її витягнулася, а вилиці загострилися.

— Тринадцятий білет,- якось дуже сумно промовила дівчина і підняла голову.

— Читай питання, треба підготуватися чи відразу будеш відповідати?

— Перше питання. Які сюжети увійшли в образотворче мистецтво в епоху бароко. Я буду відповідати відразу

— Слухаю,- сказав я й уважно почав вивчати її обличчя. Очі сонні, губи пухкі, але бліді. Мені так і хотілося доторкнутися пальцями до її вуст. Вилиці були більші, і все-таки мені вчора не здалося, те що схудла.

— Бароко зародилося в шістнадцятому столітті в Італії. Яскравими представниками цього періоду є: Караваджо, Рембрандт, Рубенс, Ян Вермеєр.

— Це все правильно, але ближче до питання.

— Це був вступ… У період бароко були популярні такі сюжети картин: релігійна тематика, яка пов’язана з муками. Парадні портрети аристократів. Ще перенесення мотивів грецьких міфів у їхній час.

— Відомі картини, скульптури цього періоду?

— «Дівчина з перлиною», «Урок анатомії», «Давид з головою Голіафа»… «Повернення блудного сина»….«Прикликання апостола Матвія». Скульптури: «Екстаз святої Терези» і «Вогняні коні Аполлона».

— Якщо це все по скульптурі, то переходи до другого питання.

— Представники раннього українського постмодернізму…- Влада була трохи розгублена цим питанням, але не пройшло і хвилини як вона продовжила,- Сергій Параджанов.

— Це режисер

— У питанні сказано представник, а не художник. Кіно, теж мистецтво, тим більше Параджанов створював колажі та картини…

— Добре, називай інших представників,- сказав я, хоч по її лиці я бачив, що вона не знає.

— Богомазов…

— Це модернізм і якщо я не помиляюся Олександр Богомазов росіянин, але тобі був Радянський Союз, тому точно не можу сказати. Давай наступне питання.

— П’ятнадцять українських художників,- а на цьому питанні вона зраділа

— Називай

— Іван Марчук

— Гліальний художник,- я навмисно почав її відволікати

— Будь ласка,не заважай, Криволап

— О, його червоні роботи просто диво.

— Оксана Мась, Катерина Білокур, Соня Делоне

— Делоне француженка,тому мінус

— Вона має українське походження

— Соню я не зараховую, ще дванадцять

— Олександра Естер, Гапчинська, Малевич, Кандинський, Мурашко, Гніздовський

— Ти бачила його графічних баранців?

— Бачила вони такі дивні та водночас такі звичайні, щось є в його роботах.

— Ще сім,- я вказав на пальцях це число, а влада подивилася на мене як на дурного

— Я звичайно перепрошую, Давид, але ти не правий. Я назвала вже десять художників…

— Ну добре, продовжуй.

— Марія Приймаченко, Горська, Яблонська і Білокур

— Катерину Білокур ти вже називала

— Тоді, Ерделі, Бокшай, Манайло і Коцка,- на одному подиху вона промовила.

— Це банально, але хай буде. Четверте питання

— Характерні риси стилю рококо,- Влада зупинилася почекала поки дзвінок закінчиться і потім продовжила,- граційність, легкість, вигадливість, декоративна витонченість та імпровізація.

— Продовжуй, це ще не все

— Е-м, тяга до екзотики?

— Правильно, і найважливіше треба сказати. Ну, добре дам тобі підказку… Це найбільше кидається у роботах цього періоду.

— А-а, це фон, а він пасторальний

— Правильно… Що ж, три відповіді правильні, а одну можна було розкрити краще. Це чотири з плюсом, підійде?

— Може я відповім ще на декілька питань? – Лада простягнула відкриту заліковку і там були самі відмінні оцінки. І мені не хотілося класти чотири, тим більше їй. Я подивився на годинник. До закінчення перерви залишалося три хвилини. І мені зовсім не хотілося нічого в неї запитувати.

— Знаєш, якщо поцілуєш мене сюди,- я вказав пальцем на щоку та продовжив,- то поставлю п’ять.

Влада дивилася на мене, як баран на нові ворота. Її вуста відкрилися, щоб сказати щось, але через мить закрилися і звузилися в тонку смужку. Її погляд бігав то на годинник, то на мене. Ось я вже хотів сказати, що це жарт.

— Будь ласка, не дивися на мене так…- Лада пристала зі свого місця, натягнулася до мене і ледь торкаючись губами поцілувала. Потім різко випрямилася і стрімголов вибігла з аудиторії.

Її залікова так і залишилася в моїх руках. Дзвінок на пару продзвенів і я зрозумів, що це були найдовші три хвилини в моєму житті.

 

— Давид, ти де ховаєшся! У мене до тебе важлива розмова!- сестра кричала і ходила по вітальні, я не витримав і постукав у вікно з балкона. Через мить вона сиділа на у кріслі злісно дивилася на мене.

— Щось трапилося? – якомога обережніше почав я і випустив дим.

— Ти ще питаєш? Слухай я все розумію, симпатія, любов, гормони, весна.

— Ближче до теми.

— Що ти зробив таке, що Лада не хоче говорити зі мною?

— Може в неї просто немає настрою?

— Я теж так спочатку подумала. Зателефонувала Дані, щоб придумати, як розвеселити Владу. А вона мені заявляє, що у Лади передоз рудих, завдяки комусь,- Зоя боляче тикнула пальцем під ребрами. Я зойкнув від несподіванки.

— Ай, не роби так…

— А хто казав зранку що дурниці не буде робити, а?

— Ти зараз схожа на маму.

— Не відходи від теми… Що збираєшся робити?

— Я поговорю з Владою… Чесно я не хочу на неї тиснути.

— Я тобі, щось би сказала зараз, але краще промовчу,- вона знову засунула палець під ребра і я ладен був почати кричати на неї, але просто стиснув зуби.

— Зоя мені правда шкода. Я не думав, що так вийде.

— Ви що там коханням займалися?

— ЗОЯ! Ти мене ким вважаєш? Я просто невдало пожартував і Влада поцілувала мене в щоку,- не навмисне торкнувся місця, де були Ладині вуста.

— Боже, які ж ви діти, а я крайня,- Зоя закотила очі й вийшла з балкона, гримнувши дверима.

Можливо я все-таки зробив, щось не так…

Вихідні пройшли не помітно, ось почалися сірі будні. Зоя всілякими способами показувала, як на мене, злиться і я по справжньому відчував себе винним. Владу так я і не знайшов, мені, навіть, здалося, що я її вигадав, що її просто не існує, але ми таки здибалися. На сходах за гуртожитком. Я знову стояв під деревом, а вона сиділа на сходинках. Ніхто із нас так і не запалив сигарети.

— Не йди, нам потрібно поговорити,- почав я

— Я знаю…Вибач, я зробила це не подумавши… Точніше, буде сказати я багато чого собі надумала.

— Ти не винна,- почав, і зробив кілька кроків до неї

— Ні винна, Давид! Я все неправильно зрозуміла і це призвело до цього,- вона встала з насидженого місця і дивилася в очі. було відчуття до Лада зазирає в душу.

— І що ти не правильно зрозуміла?

— Ту прогуляну, всі нашу розмови та записку…

— А якщо я скажу, що ти все правильно зрозуміла?- я доторкнувся рукою до її щоки, а Лада з нерозумінням дивилася на мене.

— Це не може бути правдою… я не вірю,- вона відвернулася

— Та чому ж? Ти мені подобаєшся

—Я?- вона шоковано дивилася на мене.

І перш ніж Лада могла сказати ще щось, я її поцілував. Її вуста були солодкі, як мед. пішов дощ….

 

---

від пані відьми:

Надіюся ця частина вам сподобалася
І маленьке повідомлення, я беру собі  відпустку, тому зустрінемося у серпні …