Ніч

Темно. Єдине, що видно — це зорі й Місяць. Такі білі, такі прекрасні. Скільки всього вони бачили з неба? Напевно багато, але вони про це нікому не розкажуть. Вони — найліпші помічники Ночі. Вони допомагають тобі бачити й творити, та темрява тебе ховає. Спеціально ховає. Щоб ніхто не бачив твоїх очей палаючих, щоб ніхто не чув твого шурхіту та дихання. Можливо, тому ми й стаємо творцями у тихій пітьмі. І Вона така сама, як і ви. Чується лише шелест листя дерев, десь там далеко гавкіт собак, концерт нічних музикантів: цвіркунів; шерхіт олівця по паперу та ледь вловиме дихання. Таке спокійне та сконцентроване. Якби не звичка — Вона взагалі б забула як дихати.

На сторінці з’являються букви, які гармонічно сплітаються і утворюють слова. Та вони закреслюються, бо думки літають, як зграя воронів, яких важко спіймати. Ні, напевно то ластівки. Стрімко літають, що й не вхопиш їх навіть поглядом, а потім тікають у гнізда.Так само і думка: то ховається десь у глибинах свідомості, то вертиться, що аж голова крутиться.

Коло слів намальовані якісь спіралі, які переходять у плями, хвилясті та рівні лінії, що аж дирка на тому місці. А на сусідньому листку блокнота малюнки: людина якась, квіти (переважно маки), пшениця, сонце… Це міг бути прекрасний пейзаж та господині не подобались ці деталі, тому майже все закреслене і замальоване.

Та ось з’явився вірш. Не каліграфічно, та написаний з душею. Вона повільно випрямилась. Оцінила. Звичайно ж, як і майже кожен митець, поставила витвору низьку оцінку, але щось у ньому було. Напевно, емоції, почуття, які зберігались тільки всередині; вони нарешті знайшли інше місце — на папері. Та навряд чи їм вистачить цього. Вони не люблять малого простору. Та що Їй вже робити. Легенько лягла на траву: м’яку, прохолодну і таку пахучу. Вона заплющила очі насолоджуючись моментом. І правильно робить. Бо вже на ранок їй буде все одно і на як написаний вірш, і на її почуття, і на людину намальовану. Бо Вона буде спати… А про її нещодавні сльози буде мовчати Місяць. Зорі заберуть її “безлад” із душі, бо у них місця буде вдосталь. А чорнота присвоє собі творчість та ЇЇ душу.

Подув вітерець — блокнот повільно згорнувся. І Ніч буде мовчати всю вічність, бо вона вміє зберігати секрети…