Розділ 3 (Iterum in circulo)

Ти ніколи не зможеш передбачити майбутнє. Чому? Цікаве питання. Ну тому що воно не передбачуване. Майбутнє змінюється в залежності від наших дій. Щоразу ми змінюємо перебіг подій. Звучить як марення. Але це правда.

··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––

На межі дня і ночі народився біловолосий демон. (Прим.Автора. Надалі розвитку історії миготіти буде чорнявий демон). Вперше за багато століть. Білих демонів не існує. Демони порода всього поганого і темного. Вони завжди народжуються з темним кольором волосся, наприклад: чорне, сіре, фіолетове, червоне, але ні в якому разі не біле. Дівчинка, що народилася з білим волоссям, мала незвичайний колір очей, бурштиновий. Бурштинові очі є рідкістю серед демонів. Ні-ні є демони з бурштиновими очима, але це одиниці. Було дивно, що демоня народилося з такою зовнішністю хоч її мати мала взагалі іншу. Можливо, це зовнішність її батька якого ніхто не бачив. Але це всього лише здогади, а не правда.

Час цокає і дівчинка росла. Не встигли схаменутися як їй уже два роки. Вона не відрізнялася від інших дітей. Але її ніхто з них не приймав, через зовнішність. Вони дивилися на неї згори донизу. Начебто вона просто ніхто, а помилка темряви.

У шість років вона запитала у матері чому інші створіння як демони, міфічні та магічні істоти не можуть потрапити на Землю.

– Ма а чому демони, міфічні та магічні істоти не можуть потрапити на Землю? – запитала маленька дівчинка з янтарними очима.

Жінка подивилася на неї і глибоко зітхнула, сказавши:

— Тому що злі маги, чаклуни та чарівники вигнали демонів, магічних та містичних істот і закрили прохід.— присівши навпочіпки біля доньки, сказала вона.

— Але люди не можуть..ні вони не мають такої сили..це просто не можливо.— стиснувши кулачки, сказав біловолосий демон.

– Кажуть, що їм у цьому допомогли ангели. – Жінка ніжно посміхнулася і поцілувала дівчинку в щоку.

Але все ж таки на цьому Ебігейл не зупинилася.

··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––

У шістнадцять років вона відокремилася від суспільства. Їй здавалося, що все це заважатиме. Усі ці прогулянки, гулянки, вечорниці просто забирають час. Хоча для неї час ніщо.

Не велике поле з ставком та трьома потужними та стародавніми деревами. Це місце заспокоює. Дівчина зітхнула. Її очі були прикуті до блокнота, але іноді бігали рядками книги, що лежала поруч. В руках вона тримала перо, на якому ще не охололо чорнило. У блокноті було щось на рейзано або написано, чи то взагалі нашкрябано. Цілком не зрозуміти.

Вже кілька років дівчина перебуває під наглядом. За нею почали стежити, ще у вісім років. Дівчинка привернула увагу одного з найдавніших демонів. Але зустрічі з ним вона вже не пам’ятає. Ебі зацікавила його. Вонп була не схожа на всіх. Але він вважав її лише слабкою істотою, залежною від своїх батьків. Але те що здивувало його вперше в житті це незвичайна зовнішність біле наче сніг волосся і бурштинові палаючі вогнем очі. Білих демонів немає. У білих тонах лише ангели. Він думав що вона ангел під прикриттям, але… все набагато складніше. Це не ангел, а демон у якому тече чиста кров демонів. Це диявол з рідким кольором очей та білим кольором волосся. Набираючи силу дівчина не зупинялась, а дочогось йшла, прагнула. Це було дивовижно.

··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––

Наче щось змінилося. Ебі відрізнялася всім. Її здібності дивували кожного.

У дев’ятнадцять вона могла рівнятися з демонами вище її за рангом. Ця дівчина є незалежна. Вона розумна та сильна. Але й надмірна сила чи слава може зашкодити. Демонеса впритул не звертала на це особливої ​​уваги, вважаючи це лише марною тратою часу. Якою не була слава, вона завжди отруює розум людини.

Темна пильна будівля. Ця бібліотека стоїть занедбаною вже не одне десятиліття. Кажуть, що тут є давно забуті Сатаною стародавні книги і кілька артефактів.

– М-да і де в цьому місці вхід то, а? . – дивлячись на будинок сказала білобриса дівчина.

Зробивши крок вона попрямувала у бік покинутої бібліотеки. Двері ледь відчинилися. Дівчина зітхнула і увійшла всередину. У будівлі було темно, запорошено і сиро.

– Все ж як добре, коли в тебе є нічний зір. – промовила вона сама собі.

Переступивши поріг покинутої бібліотеки, вона відчула дивну ауру. Дівчина зітхнула і запалила в руці яскравий блакитний вогник. Світло легким рухом лягло на стіни та підлогу. Хоч він висвітлив не все, але хоч якесь сяйво. Ебігейл підійшла до столу і взяла свічку у підставці та запалила фетиль. Після цього струсила руку з полум’ям і взяла свічку, м’яке світло якої, падала на її руку.

– Ну здивуй мене. – сказала дівчина ніби звертаючись до когось крім себе.

Озирнувшись, Ебігейл пройшла між рядами. Все було в пилюці, оскільки це місце десятиліттями не відвідували. У це можна і повірити якщо не велика секретність цієї місцевості. Демонеса провела вільною рукою по запорошених пилюкою книгах, доки не звернула увагу на книгу в старій пошарпаній червоній палітурці. Вона обережно поставила свічку на полицю та дістала книгу. На потертій обкладинці книги ледве було видно літери.

– А це щось цікаве.- задумливо промовила Ебігейл.

··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––

Шукати пригоди на п’яту точку це сенс Ебігейл. Якщо це прибрати, то це вже не буде та дивна і ненормальна демонеса.

У свої двадцять п’ять Ебігейл знала багато.

Кімната в не дуже яскравих тонах … та коротше пішло воно все … кімната в темних кольорах в якій тільки горіло світло від світильника. Сама кімната була забита різними книгами, хоча більшість з них лежать у кишеньковому виміру Ебігейл. Частина книги які можливо коли-небудь та прочитаються і частина книги, які вже вивчені і лежать десь під завалами. Величезна дошка, на якій вісять різні записки і картинки, все це з’єднано нитками між собою.

Цю всю інформацію, яку вона вивчила хоч і прочитала один чи два рази, нічого їй не дала. Немає не єдиної зачіпки на те, як подолати бар’єр між Мультивсесвітом і Землею. Хоча було кілька подібних записів, але жодний не підходив.

Якось сидячи за столом, читаючи чергову книгу про фантастичні та міфічні істоти яких вона знала на колір і запах. Біля неї лежали дві книги та історії її рідного виміру і Землі, звісно яку вона вже давно знала на пам’ять. Вона знала, як користуватися стародавніми артефактами вже в сімнадцять років. Знала що таке алхімія і могла продемонструвати її дії. Але це нісенітниця для неї. Білого демона цікавив лише бар’єр між Мультивсесвітом та Землею. Так а на чому ми зупинилися… точно… За кілька, а точніше за два метри від її столу з’явилася якась істота. Демонеса навіть не звернула увагу. Цей дивний чоловік стояв і дивився на неї.

“Знаєш, а ти починаєш мене дратувати” – промайнуло в її голові.

Дівчина продовжувала читати. Але різко вона зітхнула і сказала:

–Ти Хроно, вірно? –Не відриваючи погляду від книги, спитала вона. Хлопця це трохи шокувало. – Демон давніший за мій рідний вимір і Землі може навіть самого Мультивсесвіту. – вже дивлячись у криваві очі, сказала дівчина. Це точно привело його в шок. Вона безстрашно сказала йому в обличчя. Хоча вона сказала факт і навіть комплімент, але її безстрашність вражала.

··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––

Як би там не було, і між близькими друзями може бути ворожнеча.

У свої двадцять дев’ять Ебігейл навіть не очікувала що може статися такий поворот подій. Її нахабно зрадили. Як і говорилося, не вір нікому.

Під ногами хруснуло скло від колби. Перед нею стояв зрадник. Дівчина стиснула зуби. Вона тільки приготувалася напасти як її щосили вдарили по голові. Здається, що з потилиці пішла кров. Перед очима все розпливалося. І перед тим як знепритомніти вона побачила моторошний оскал, а далі темрява.

··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––

Дівчинка прокинулася в холодному поті. Єдина думка крутилася в її голові.

«Як добре, що я все заздалегідь перенесла в кишеньковий вимір.»

··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––

Як я і сказала, що своє майбутнє ніколи не передбачиш. Попереду завжди чекають пригоди, або ж навпаки. У кого як.