Надприродне реально

У кімнаті на всіх поверхнях розкладені книги. Старі й нові, товстезні фоліанти й тонкі рукописні блокноти; написані англійською, французькою, грецькою рунічним письмом, ієрогліфами і стародавніми шифрами. Сем Вінчестер сидів на краю дивана, читаючи одну з книг. Його брат умостився в кріслі та, потягуючи пиво сверлив молодшого поглядом. Дарма він погодився на пропозицію Семюеля: зачекати дві години, і якщо Кас не з’явиться, вони продовжують пошуки. Нема жодних гарантій, що саме зараз дівчину не вбиває якась потвора. Дзвінка тиша переривається в ту мить, коли шкільна сумка гучно падає на підлогу поруч із протилежним від Сема краєм дивана.

– Кас! – схвильовано вигукнув Дін, побачивши що янгол підтримує під руки дівчину у червоній кепці. Вона явно не трималась на ногах.

Вінчестер зірвався з місця і за три кроки опинився поруч зі спокійним Кастіелем. Підхопивши непритомне тіло шатенки під колінами однією рукою, а іншою обхопивши її спину, Дін підняв дівчину, вкладаючи у себе на грудях.

– Що трапилося? – збентежений Сем повернув собі дар мови тільки побачивши, що Хізер ще дихає.

– Демон мало не вбив нещасну, мені довелося приспати сном міцним її, – Кас розглядав сумку на підлозі, намагаючись зрозуміти малюнок на щільній тканині, – вона була глибоко вражена й шокована, говорити з нею я не міг.

– Ясно, віднесу її нагору, – з полегшенням промовив Дін, прямуючи до сходів, що вели на другий поверх.

***

Двері в кімнату, де рідко бував навіть Боббі при житті, відчинилися, заскріпивши іржавими петлями. Хлопець обережно поклав їхню втікачку на ліжко і про щось замислився. Обличчя Хізер було умиротвореним, дихання рівним, спокійним. Ця картина різко контрастувала з її вчорашнім виглядом. Вії зрідка тремтіли. Схоже, їй сниться щось неприємне. Наприклад, останні кілька годин її життя. Життя, яке тепер не буде колишнім ніколи.

Напевно, Боббі менш за все хотів, аби світ надприродного торкнувся його доньки. Він хотів для неї нормального життя, але не врахував, що такі як вона, зазвичай, стають мішенями для помсти. Дін ще кілька секунд подумав над майбутніми випробуваннями, а потім покинув кімнату, безшумно зачиняючи двері. Повернувшись мисливець не знайшов у будинку Каса. Сем пояснив, що янгол зник без пояснень. Ну, як завжди.

***

Вечір. Останні промені сонця, що сідало за горизонт, проникали у кімнату, заливаючи все навколо вогненно-оранжевим світлом. Дівчина почала потроху приходити до тями, полишаючи царство Морфея. Прийнявши сидяче положення, Хізер окинула сонним поглядом кімнату. Двері, що на них вже відшаровувалася фарба, старі шпалери бордового кольору з білим візерунком, в кутках павутиння, що встигло вкритися пилом, як і комод та шафа для речей, що стояла подалі від вікна. Робочий стіл притулився біля стіни з протилежного боку. Низка останніх подій зі швидкістю світла пронеслася в голові шатенки. Дін розповідає про полювання, мотель, Кріс зі смолисто-чорними очима, які за мить випалює хлопець у плащі… Сінгер піднялася, підійшла до дверей і повернула вбік ручку, благаючи небеса, щоб тут було не замкнуто. Її молитви були почуті. Роблячи тихі обережні кроки і постійно озирабчись на всі боки, Хізер дійшла до сходів. І якщо дерев’яна підлога не заскрипіла, то цей шлях довіри не викликав. Спустившись до половини, дівчина завмерла за рогом, чуючи голоси, що доносилися знизу.

– Що такого небезпечного може зробити світові дівча з балісонгом?

Це говорив Дін. Вона впізнала його голос.

– Я не зміг роздобути пророцтво, знаю лишень, що небезпечна вона для янголів.

Чоловіка, що вів з Вінчестером діалог, вона начебто не знала. Голос теж здався знайомим, Сінгер не пам’ятає, де його вже чула.

– Чому донька Боббі? Ти впевнений, що саме вона принесе смерть усім янголам? – Сем поділяв невпевненість брата, відносно нищівної сили Хізер.

Кас і сам не до кінця переконаний у небезпеці дівчини, проте ангельське чуття говорило інше.

– Чи впевнений я? Дружину його вбив демон і перешкоджати не став ніхто, щоб народження її уникнути. , – аргументував Кастіель, але навіть ці слова не переконали Діна.

– Янголи і до того не особливо квапилися людей рятувати, – скептично заявив старший брат. Він усією душею недолюблював боже військо.

– Я серйозні речі говорю, Діне, – Кас нагадав, що зараз не час для того, аби виясняти стосунки. Замислившись на якийсь час, Дін закинув руки за голову, скріплюючи пальці замком на шиї.

– Ось що: зараз на неї полюватимуть всі, кому не лінь – демони, вовкулаки, вампіри, привиди та інша погань, – Дін відпустив руки і кілька секунд розмахував ними, – для повного комплекту апокаліпсису не вистачає лише янголів. Твоє завдання, Касе, не допустити, щоб вони про щось дізналися. Хоча б дай час у всьому розібратися.

Він відчував, що знов зайшов у глухий кут. Знову звинувачував у всьому себе. Знову переконував себе, що шукати вихід повинен сам. Це нестерпно мучило як фізично,так і морально. Заливало очі чорно-червоним мороком, з якого по-одному виповзали його гріхи, поступово перетворюючись на демонів. Але інакше Вінчестер не міг.

– Я тебе зрозумів, Діне. Душа її чиста, тому я не став бити тривогу на небесах. І не стану, допоки це можливо. До речі, наша розмова вже не є віч-на-віч.

Кастіель глянув у бік сходів, підійшов до них, зупиняючись навпроти дівчини, при цьому не зникаючи з поля зору мисливців. Дін рушив слідом. Бачачи, якою була знервована Хізер, хлопець витягнув руки вперед і випрямив долоні в знак, що він не збирається їй зашкодити.

– Хізер, все добре. Тобі нічого не загрожує. Ти в безпеці.

– Добре? Не загрожує? В безпеці? – заперечила дівчина. На зміну вчорашній паніці прийшла лють. – У машині на мене накинулася якась хрінь, а потім у салон вломився твій друг у плащі і спалив йому очі. І ти хочеш сказати, що все, чорт забирай, добре?!

– Твоїм правом було втекти, вважаючи мене психом, – почав заводитись Вінчестер-старший, не знаючи як ще показати дівчинці, що не варто було закатувати істерику і думати, що вони з Семом збредливі вбивці.

– Діне, – покликав хлопця молодший мисливець.

Повернувши голову до брата, Дін помітив, як той дивиться на нього. Добре, далі настала черга Сема говорити з дівчиною, бо існував ризик, що старший все лиш зіпсує.

Дін спустився вниз. Молодший Вінчестер смикнув головою, дивлячись на Каса, і янгол теж поспішив піти з вітальні в так званий “кабінет Боббі”.

– Ми можемо поговорити? – Сем підійшов до сходів, кладучи руку на дерев’яні перила.

– Про що? Як не стати жертвою надприродної тварюки?

Така ж запальність, викликана безвихіддю, була властива і його братові у критичних ситуаціях. На щастя, Сем знав, як це зупинити і як розмовляти з людьми в подібному емоційному стані.

– Просто… – він зробив паузу, не відводячи погляду, і ступив на першу сходинку. – Вислухай мене, гаразд? І все.

Озирнувшись, Хізер пригладила обома руками волосся, що спадало на обличчя. Вгору бігти не варіант, здорованя вона точно не вкладе однією лівою. Не залишається нічого, як погодитися. Дівчина киває в знак згоди, не помічаючи, як Семюель ступив на першу сходинку вже й другою ногою.

– Зараз, не розуміючи що відбувається, ти збентежена. Тобі страшно, ти злишся, хочеш втекти і забути все, правда?

Не розриваючи зоровий контакт, Сем зробив наступний крок, обережно, щоб не злякати дівчину.

– Так, це непросто усвідомити. Тобі треба все це прийняти, ти й сама чудово розумієш, – він хотів достукатися до підсвідомої картини, що склалася в голові дівчини. – Я маю рацію?

– О так, я чудово прийняла факт існування монстрів, коли мене мало не вбило… щось паранормальне!

Варіант “вона продовжує заперечувати реальність надприродного” відпадав. Значить, мучить її щось інше.

– З чим тоді ти не можеш впоратись? Що не дає тобі спокою?

Він говорив спокійно, лагідно. Хізер знову хотілося йому повірити, наче цей хлопець фізично не міг брехати.

– Те, на що тепер перетвориться моє життя! Як знати, коли якась погань може захотіти затягнути мою душу в пекло? – затято вигукнула вона, вникаючи в усю серйозність ситуації. – Або просто покладатися на вдачу, сподіваючись що сьогодні не станеш чиїмось обідом?

Схоже, Сем недооцінив, наскільки швидко Сінгер почала адаптуватися до світу мисливців. Згадав, як таке саме питання він поставив Діну, будучи ще хлопчиком. Відповідь брата Сем пам’ятав і досі:

– Так, ти маєш рацію, у цій справі іноді доводиться покладатися на удачу. Але найчастіше треба сподіватися на свої навички. Ми з Діном займаємося полюванням все життя. Ми зможемо захистити тебе, навчимо відрізняти людей від монстрів, – від себе він додав наприкінці, – тобі треба просто повірити нам.

Його мова, як мінімум, приспала пильність Хізер, залучаючи її до діалогу. Тим часом Сем вже був наполовину ближче до дівчини.

– Якось я вже повірила вам і ось чим все обернулося. Чорта з два я знову наступлю на ті самі граблі.

Нехай це був протест, її невпевненість видавала шатенку з головою. Вона замислилася над тим, щоб повірити йому. Сему потрібно трохи постаратися.

– Тоді ти ще ні про що не знала. Полювання та монстри були для тебе чимось нереальним, зараз же все по-іншому. Тобі може загрожувати небезпека.

Знаючи тепер на які важелі треба тиснути, молодший Вінчестер переступив до наступної частини їхнього діалогу, разом з цим піднімаючись ближче до їхньої гості.

– Хочеш сказати, що без вашої допомоги мені не впоратися? – вже спокійніше, з помірною недовірою спитала Сінгер, коли мова зайшла про її безпеку.

– Ми хочемо вберегти тебе.

– Від чого?