Зустріч у Лондоні

— Агов, Джоне! Джоне! Я знайшов синю поліцейську будку!
— Я даже радий за тебе Родні, проте може не волатимеш? Бо на нас вже люди дивляться.
Джон Шепард плівся за радісним Родні МакКеєм та проклинав той день, коли дозволив йому обирати місце відпустки на Землі.
— Правда вона схожа? Правда ж?
Будка дійсно була схожа на ТАРДІС, Джон не настільки любив “Доктора Хто”, щоб сказати напевно зразку якого сезону вона була, однак подібність оцінив.
— Сфотографуй мене біля неї! — тим часом майже благав Родні.
Джон не встиг нічого зробити — з-за їх спин вийшов молодий чоловік.
— А… Чергові фанати? — спитав він.
— То що? Не можна фоткатися? — наїжився Родні.
— Чому ж? Можна, — посміхнувся чоловік. — Проте враховуйте: це моя будка.
— Тобто? — спитав Родні.
— Я — колекціонер, а вона — музейний експонат, ось, подивіться документи.
Він показав Родні та Джонові розгорнуте свідотцтво з печатками, що виглядали доволі представительно.
— Просимо вибачення, — сказав Джон.
— Та нічого, — повів плечима чоловік. — Завжди приємно бачити закохані фанатські пари.
Джон зробив вигляд, що не почув, а також відвів Родні у сторону, щоб той не почав непотрібну суперечку з власником будки.
— Джоне, — Родні показав у сторону будки. — Дивись!
— На що? — спитав Джон та повернувся. — Чекай, а де будка?
Та дійсно, на рзі вулиці ніякої синьої будки більше не стояло. Джон та Родні подивилися один на одного.
— Ти думаєш про те ж, про що і я? — спитав Джон.
Та потім вони разом проговорили:
— Він таки зняв її з ручника!