1 частина

Дихання тремтить, поки переслідувач наближається все ближче. Здається, ніби він зараз визирне з-за рогу і нападе. Але ні, в маленькій квартирі тиша, яку перебиває тільки стук власного серця. Грейс опускає руку з кинжалом. Жалкує лиш, що коли почула дивні звуки, не встигла схопити ніж, який лежав трохи лівіше: його лезо пройшло обробку паралізуючим зіллям. Тихо виходить зі своєї схованки та заспокоюється, бо не знаходить нікого і нічого, що могло би зашкодити їй.

З душі падає камінь, і тепер починає здаватись, що це лише жарт. Дивні звуки просто почулися випадково після доби без сну через нічну зміну. Вона ладна повірити в свою теорію, але це не пояснює зламаний замок і розчинені навстіж двері. З сумнівом поглядає на полички. Здається, чогось не вистачає. Доля секунди і дівчина згадує: на цьому місці лежав той самий паралізуючий ніж.

– Завжди жагав це зробити, бісовий виродок! – десь з-за спини летить крик, повний ненависті, і дівчина повертається, щоб дізнатись, що відбувається, але лиш відчуває гострий біль. В прямому сенсі, бо в її ногу встромляється кінжал.

Він виймає ніж і жінка з жахом валиться на підлогу, нездатна і ворухнутися.

– Знаєш, скільки я часу витратив, щоб всадити в тебе щось? – тільки зараз вона здатна підняти очі, щоб побачити якогось бридкого типа. Здається, що вона вже його бачила десь. І навіть не один раз! – До речі про всадити, – чоловік облизується і опускає червоне лезо до білосніжної сорочки, обрізаючи верхній ґудзик. – Ти нічого така, можна перед смертю з тобою позабавитись. Тим паче ти, начебто і не проти, – він прискіпливо дивиться на дівчину. – Хоча я не вірю, що відьма добровільно погодилась би перепихнутись з інквізитором. Якщо вона, звісно, не думає, що врятується таким шляхом.

Грейс втрачує останній дух. Інквізитор? Відчуває, як ії кров покидає тіло, замазуючи все навкруги, в тому числі божевільного, що зараз практично лежав на ній. Паралізуюче зілля діє миттєво і як би не хотілось відчайдушно вириватись, жінка може лише з жахом кліпати очима, видаваючи ії відчай.

– Оближ мене! З тобой щось не так. Ну ж бо, скажи мені. А я, так вже й бути, не буду тебе катувати, я вб’ю швидкою і, майже безболісною, смертю, – гидке лице знову дивиться на неї. – Чи? Ти не можеш, – він заливається сміхом. – Відьма нахльобалась свого ж зілля! Так сказати, стала на власні граблі. Зате перед тим, як здохнеш, будеш знати, що ти мала гарні здабності. Щоб ти не випила, воно швидко спрацювало. Мабуть, якби мене послали не вбити тебе, то я би став частим покупцем. Розумієш, в наш час дружба ворогів дуже модна, – лезво опиняється біля ії лиця. Чоловік вдавлює і повільно веде по вилиці, залишаючи глубокий поріз. – Типу толерантність між видами. Вже перестали вбивати цих бісових повій, що продали душу дияволу, а далі що? Будемо сім’ї з ними будувати?

Грейс робить глубокі вдихи, поки ії ногу зводить від болю. Вона практично не чує, що верзе цей з’їхавший з глузду. Зараз концентрується лише на тому, щоб не втратити свідомість. Але дихати стає легше: жирне тіло падає з неї, відкинуте новим гостем. Дівчина скошує погляд на ключицю чоловіка, що прийшов на допомогу. Там обережними лініями вибита тату, як і у ії переслідувача. Що за флешмоб інквізиторів? Саме вони мали такий перетин ліній, що свідчив про їх силу і могутність. І навряд ці заскочили сюда по-сусідськи позичити солі, а отже на неї відкрили полювання.

Паралізована дівчина горісно вздихає. Навіть якщо ії зараз не вб’ють, то трохи згодом посадять за ґрати, а це нічим не ліпше. А саме образливе, що вона нічого не зробила. Хай тих продавших дияволу душу, їх хоч є за що, але ж вона вроджена відьма і нічого поганого не зробила. Зілля тільки перевірені і сертифіковані, закляття ті, які дозволені міністерством оборони. Навіть колишнього хлопця, що пішов до ії кращої подруги, не прокляла. А дуже хотіла. Хоча б щоб прутик його скрутився, зсохся і потім відпав.

Але ні, чаклунка була абсолютно чесна перед законом. Але якщо по неї вже відправили мисливця за головами, то нікому і нічого довести не зможе. Була у інквізиторів одна особливість – вони ненавидять відьм. Байдуже яких, хоч набутих вони засуджують гірше: при будь-якому промахові одразу закидують до темниці та якщо і дозволяють використовувати чари, то лише у інтересі правління. Але до уроджених теж родинних зв’язків не відчувають, на жаль.

Грейс все життя мріяла, щоб до головної будівлі інквізиторів вибігли активісти і почали кричати про толерантність, і про те, що вони не винні у тому, якими народились. Але ні, до теперішнього часу цього так і не відбулося.

Тим часом бійка припиняється, але боковим зором видно набагато меньше, ніж би хотілось дівчині, щоб втамувати свою цікавість.

– Жива? – до неї звертається невідомий голос і вона радісно намагається відповісти. З горла вилітає лише слабий писк, як із нічного кошмару, коли хочется кричати, але не виходить. – Не бійся, я не вб’ю тебе. Якщо ти, звісно, поділишся дечим, – ну чудово. Від одного божевільного і до іншого. Що вона може їм розповісти? Хіба що рецепт проносного зілля, або, якщо ті вважають себе настільки всемогутніми, то якогось слабенького закляття.

Цей чоловік довго ходить по квартирі і щось збирає. Параліч починає трохи проходити і Грейс обережно повертає голову, з жахом зупиняючись. Напроти неї лежав той самий нападник, з відкритими, але мертвими очима. Навколо шиї була замотана мотузка, якою його і задушили.

– Час йти, – здається, що він розуміє ситуацію чародійки, тому плескає на рану загоючим зіллям з полички. Добре, що колись їх переплутала: вони мали практично однаковий колір і смак, але покупцю дуже не сподобалось, що замість гарної ночі зі своєю дівчиною, він провів ії у туалеті, виводячи шлаки зі свого організму. З того часу дівчина почала підписувати все – навіть те, що не схоже на будь-який другий посуд. Чаклунку піднімають на руки і несуть до низу, опускаючи на переднє сидіння машини. Від усіх цих маніпуляцій тіло буквально ломить, але по троху вона починає шевелити пальцями, намагаючись, щоб інквізитор цього не помітив.

Навряд він міг би здогадатись, що ефект спаде так скоро. Але Грейс була як і сильною відьмою, від чого зілля подіяло настільки швидко, так і сильною людиною, через що воно швидко зупинило свій вплив.

– У тебе є те, що потрібно інквізиції. Але не можна, щоб це потрапило у їх руки. Тому буде краще, якщо ти віддаси цю річ мені, – машина починає свій рух. Чоловік дивиться на неї, налаштовуючи зоровий контакт.

– Що саме? – виходить сказати дуже тихо, але її почули.

– Не роби вигляд, що не розумієш. Бо якщо ти не підеш мені на зустріч, то доведеться вдатися до крайньої міри. А ти ж не хочеш, щоб тебе катували, так?

– Куди ми їдемо? – Грейс вирішила змінити тему, щоб не провокувати інквізитора.

– Не твоє діло.

– Не моє? – дівчина дивиться у його вічі. – Ти кажеш так, наче не мене викрали і везуть біс знає куди.

– Замовкни, – він злібно б’є по рулю, а відьма смикається і одразу ж падає на спинку сидіння від болю. Рана не перестає кровоточити і жінка боїться, що їй все-таки заділи щось. А якщо доведеться ампутувати ногу?

Душу тішило лиш те, як її вважали настільки сильною, що нападали ззаду. Але байдуже все це, якщо вона залишиться інвалідом. Ні про яку могутність тоді і слова йти не буде.

– Добре-добре. Зрозуміла, що тобі потрібно. І я, так уж і бути, віддам тобі це. Але в обмін на інформацію, – Грейс дивиться на нього прямим поглядом, і їх очі грають в гляділки

– Ти зі мною торгуєшся? Не радив би. Я можу вбити тебе так же легко, як і врятував від того божевільного, – хто з вас ще божевільний. Той хоч не грозився лишити життя через якусь річ, якої у неї навіть немає.

– Так, ти можеш. Але тоді не отримаєш бажане, – чоловік удивленно кліпає. Дівчина перемогла, і зараз обидва це знають.

– В тебе три питання.

– О, не обмежуй мене. Повір, я сама вирішу, коли вистачить, – відьма нагло посміхається.

Зараз у неї лише одна ціль – дізнатись інформацію про цю таємничу річ, за якою прийшли одразу декілька інквізиторів.

– Хто тебе відправив до мене?

– Ніхто, я сам.

– Навіщо?

– Щоб не дати цьому потрапити до рук інквізиторів.

– Це я вже чула. Чому ти робиш це, якщо і сам з них?

– Я насправді не такий, як інші. Не стою ні проти вас, ні проти набутих, – жінка могла отримати свої сили двума способами: або ж народитись такою, або зробити обряд по виклику дияволу і як кажуть «продати душу», в обмін на безмежні знання і магічну силу. Якщо ж до першого типу ще приходили, щоб дізнатись майбутнє або вилікуватись від якоїсь хворі, то других ненавиділи.

– Не дури мені голову. Кажи правду, чи нічого не отримаєш.

– Це справді так. Моя сестра – відьма. Я ріс з неї бік о бік. Можливо ви не такі як звичайні люди і у вас зриває кришу, але ж ви теж іноді буваєте нормальні, – від такої заяви чародійка не стримує здивований подих. Буваєте? Іноді?

– Не рівняй всіх під одно гребінку. Тож ти вважаєш, що завдяки своєму вчинку, врятуєш її?

– Так, і не тільки її. Ще запитання?

– Інквізитори. Навіщо їм це?

– У них зворотня міссія. Вони хочуть вам нашкодити. Вся їхня доброта і дружелюбність – це лише пісок у очі.

Увесь цей час Грейс дивилась у вікно. Машина виїхала на невідому трасу. А дівчина добре знала своє місто і доріг теж безліч, але ця була новою для неї. Навколо ліс, нічого більше. Навіть якщо її телефон не випав би з карману, тут все рівно зв’язку немає.

Вже смеркало і це дуже лякало. Згідно зі свого плану вона обов’язково втече, зараз чи вночі, але як потрапить назад? Йти пішки в темноті – досить поганий варіант.

В очі б’є яскравий автомобільне світло. Чоловік біля неї жмуриться і вона розуміє: це єдиний шанс. Різкий випад вперед, жіноча рука на кермі, що звертає його у бік, назустріч машині. Вереск гальм, крик у салоні і поза його межами, поштовх. Очікуванний, але дуже різкий. Знову сильний біль, ногу тяне ще більше, мабуть, вона вкотре стала щитом. У роті присмак металу, але очевидно, що то кров. Відьма відкриває очі і бачить лише божевільні очі інквізитора і пістолет у своєї скроні.

– Сидіти, інакше вишибу тобі мізки. Хоча я сумніваюсь, що ти їх маєш.