Коло перше. Глава 1. Заперечення

Луціус Мелфой неквапливо крокував коридором біля Директорської вежі. Його просочений крижаним спокоєм погляд вишукував сина, але випадково впав на студенток, що пробігали повз. Ті злякано покосилися на чарівника і поспішили швиденько звернути праворуч та розчинитись у темноті сусіднього коридору.

Мелфой-старший зупинився на роздоріжжі, пригладив волосся і струснув з мантії невидимий пил — він був незадоволений результатом розмови.

Драко, що увесь цей час сидів на підвіконні, в одну мить опинився перед батьком, мало не збивши того з ніг, і з надією заглянув у його обличчя.

— З цим розбиратимуться у Міністерстві, — відповів на німе запитання сина Луціус. — Цей старий вважає, якщо Капелюх вирішив, що тобі місце на Ґрифіндорі, значить, на те є причини. — Він примружився й уважно подивився на Драко, ніби бачив його вперше. Ну або намагався роздивитись ті самі «причини».

В Мелфоя-молодшого усе нутро перевернулось під цим поглядом.

— Той дурний Капелюх був під заклинанням, батьку! — випалив він відчайдушно. — Як я можу бути одним із них? Я? Це ж справжнісіньке збіговисько бруднокровок і… І жебраків маглолюбителів… А ще!…

Драко може і хотів би згадати щось ще, але чомусь тоді, коли випадала можливість від душі полаяти той клятий червоний факультет, на думку першими завжди приходили Грейнджер і Візлі.

— Якщо Міністерство дотримується тієї ж думки, що й Дамблдор… — почав було Луціус, але син не дав йому закінчити.

— Тоді ноги моєї не буде в цій школі! — Драко як ніколи сильно відчув себе справжнім членом своєї сім’ї — впевненим у словах і вчинках. Навіть голову вище підняв.

Але батько швидко охолодив його запал. Повний суворості погляд дістався Мелфою-молодшому разом із міцною хваткою за плече.

— Ти маєш вчитись, Драко. Без знань ти ніколи не станеш великим чарівником. А це, — він поплескав по кишені мантії, де у сина лежала чарівна паличка, — залишиться просто аксесуаром.

Драко відкрив було рота аби щось заперечити, але тут же його й закрив.

— Я намагатимусь переконати Міністерство, що це жахлива помилка. — Луціус відсторонився і з холодним спокоєм одягнув рукавички. — Зрештою, ти ж з роду Мелфоїв.

— А мені що робити? — розгублено спитав Драко, спостерігаючи за рухами батька наче зачарований.

— Вчитися! — Мелфой-старший різко смикнув комір своєї мантії. — Наскільки мені відомо, зараз у вас заняття з зіллєваріння. Професор Снейп наглядатиме за тобою. Іди.

Батько одним лишень поглядом кудись у кінець коридору дав Драко зрозуміти, що вести будь-які розмови з цього приводу він більше не має наміру. Тому хлопцю нічого не залишалось, окрім як скривджено зціпити зуби й вирушити в підземелля — на заняття з зіллєваріння.

***

— Може, хтось знає, що необхідно для приготування сонного зілля?

У класі панувала тиша, яку порушували лише кроки професора Снейпа, його несподівані питання і чиєсь ледь чутне бубоніння.

Ґрифіндорці тихенько і з жахом оглядали похмуре приміщення, практично позбавлене денного світла. Слизеринці з цікавістю спостерігали за новим професором. Один лишень Драко ледь не білів від злості, ловлячи на собі здивовані погляди не тільки першокурсників, але й вчителя.

Той, та як і всі інші в школі, не очікував побачити Мелфоя в мантії з гербом Ґрифіндора.

— Може, хтось підкаже, чим цінна шкіра бумслангу?

Снейп намотував вже третє коло поміж столами. Ніхто не відповідав на його запитання, тому напругу в повітрі буквально можна було відчути на дотик.

І знову ледве чутне бубоніння. Драко глянув на професора — а чи чує він? Але той продовжував крокувати колишнім маршрутом, зчепивши руки за спиною, не змінюючи навіть швидкості.

Покрутивши головою ще трохи, Мелфой таки знайшов джерело шуму.

Прямо навпроти нього сиділа бруднокровка-Грейнджер, яка схиливши голову старанно промовляла собі під ніс відповіді на питання професора. Драко зрозумів це, коли до його вух долетіли слова «рецепт» та «книга зілля».

— Нове покоління чарівників не залишає навіть крихітної надії,— підсумував професор, закінчивши серію питань, але продовживши крокувати в колишньому темпі. — Ніхто не спромігся прочитати жодної книги, перш ніж прийшов сюди. — Снейп вийшов на четверте коло і несподівано зупинився. — Ніхто, окрім однієї юної чарівниці.

Драко здивовано кліпав очима, спостерігаючи, як професор повільно підійшов до Герміони. Та, здається, зовсім не дихала весь цей час, злякано дивлячись прямо перед собою, тобто, прямо на Драко. Той у відповідь лише здивовано підняв брови.

— І хто ж у цьому класі найзавбачливіший? — Снейп чорною тінню навис над дівчинкою.

Тій нічого не лишалось, крім як опустити погляд і невпевнено представитися:

— Г… Грейнджер, професор.

— Міс Грейнджер, значить, — хмикнув у відповідь Снейп. — Тоді назвіть нам — тільки голосно, а не собі під ніс, — головний компонент «Жовчі броненосця».

На цей раз Герміона зчепила зуби й промовчала, густо червоніючи.

— Невже не знаєте?

— Ні… ні, професоре,— опустивши очі, відповіла вона.

— Яка… жалість, — без жодної жалості пирхнув Снейп і знову продовжив намічений шлях у звичному темпі. — Мінус десять очок Ґрифіндору. Більше ніякого шуму на моїх заняттях.

На якусь мить ґрифіндорці всі як один витріщилися на Грейнджер. З подивом, інтересом, страхом — з усіма емоціями відразу. Герміона втислась спиною в стілець, ніби намагаючись пройти крізь нього й уникнути ганьби.

Драко посміхнувся, сміливо, а не крадькома, як слизеринці за сусідніми столами. Буде знати, бруднокровка!

Професор Снейп, в черговий раз крокуючи повз полиць із зіллями, кинув короткий погляд на Мелфоя, але лише на мить. Наступної хвилини він уже скомандував студентам відкрити підручник на десятій сторінці.

Гортаючи сторінки, Драко починав думати, що все не так вже й страшно, як йому здавалося спочатку.

***

Біля входу в вежу Ґрифіндора зібралися першокурсники. Повна Дама на портреті нервувала від напливу не менш нервових студентів.

— Обурливо! — пронизливим голоском покрикувала вона.

— Як ти міг забути пароль, Невіле? — найголосніше обурювався Візлі, розмахуючи руками перед пухкеньким хлопчиком, який й двох слів у відповідь не міг зв’язати.

— Взагалі-то, староста факультету — твій брат, Роне, міг би вже піти й дізнатись той пароль, — дорікнула рудого якась чорнява дівчинка.

— А ти теж могла його запам’ятати, між іншим! — обурився Візлі.

— Як і ти! — за подружку заступилася рудоволоса студентка, і біля входу зав’язалася словесна баталія.

Драко стояв осторонь від всього цього неподобства і дірявив поглядом Поттера, який з ідіотським захопленням розглядав сходи, що рухаються, і живі портрети.

Подумати тільки, і це той самий!.. Мелфой і пирхнути не встиг, як натовп поспішила розштовхати Грейнджер. Коротко видихнувши прямо перед Повною Дамою: «Капут драконіс», вона відступила в бік, щоб портрет зміг відкрити прохід до вежі.

Першокурсники радісно ввалилися всередину, ледь не розтоптавши задоволену собою Герміону.

— Даремно стараєшся, Грейнджере,— проходячи повз неї, посміхнувся Драко. — Нікому ти тут не потрібна.

— Ти теж нікому не потрібен тут, Мелфой, — ображено кинула Герміона йому в спину, коли остання заходила до вежі через прохід. — Твоє місце на Слизерині!

Драко застиг на порозі вітальні — в тепло-червоних, таких огидних для нього, тонах — і повернувся до Герміони. Примружився і зміряв її зневажливим поглядом. Фірмовим, «мелфоївським». Не бажаючи вступати в суперечку, Грейнджер негайно чкурнула до спальні дівчаток.

Мелфой зітхнув, ще раз подивився на вітальню, яка спорожніла вже за мить, і роздратовано штовхнув ногою крісло.

Ніякий він не ґрифіндорець. Цілком і абсолютно. І, як не прикро визнавати думку бруднокровки, але вона права.

Його місце на Слизерині.