Така, як ти

Чи знаєш ти, як сильно душу б’є безжальний дощ,

Так, ніби він завжди чекав лише мене…

Лен Шаочжо не любить дощ.

Злива нагадує йому минуле життя. Той чорний день, коли він тримав Цинь Юйнін на руках, мертву… коли плакав від болю і безсилої люті.

Що був не таким сильним, як хотілося б, щоб захистити.

Не встиг бути поруч, коли їй потрібна була допомога.

Не був настільки гарним, щоб подобатися їй.

І ще сотні інших “не”, дрібниць, з яких складається життя.

Така, як ти,

буває раз на все життя,

і то із неба…

Бабуся казала, пам’ять про минуле життя комусь буває як дар, а комусь – прокляття. Їй пощастило зустріти свою долю знов і знов, і вірити, що в наступному житті вони не розминуться. А Лен Шаочжо не одну ніч прокидався від снів про жорстоке середньовіччя і прекрасну жінку. Ту, якій немає рівних.

Забути все

здається, я б ніколи не зумів…

В цей день, як на зло, від він забув парасольку вдома, а опівдні почався дощ. Дощ ллє і ллє…

Лен Шаочжо сидить у кафе неподалік від університету. Мокра від дощу футболка неприємно липне до тіла, хоча скільки там бігти від корпусу до кафе. Він п’є гарячу каву, читає з телефону книгу, яку задавали до семінару з англійської літератури.

Спорт і бойові мистецтва з дитинства давались йому добре, але всупереч волі батька він вибрав звичайну мирну професію, вирішив стати вчителем. Досить чужих амбіцій і бажань, досить здійснювати те, що потрібно батьку. Не хоче він бути ні військовим, ні політиком.

Він просто хоче жити.

Не повторювати помилок минулого.

Хоча хтозна…

Можливо, зробивши такий вибір, він ніколи не зустріне її.

І погляд твій — він вартий більше ніж мільйони слів…

Заглибившись в рядки чужою мовою, Лен Шаочжо намагається забути і шум голосів і кроків – сьогодні у кафе багато людей – і власні болісні спогади.

Не думай про це, забудь, вже двадцять перше сторіччя, тебе чекає спокійне, мирне життя, і Юйнін, якщо вона вже народилась знову – напевно, також.

Його відволікає приємний дівочий голос:

– Пробачте, ви нікого не чекаєте? Можна, я сяду поруч?

Лен Шаочжо піднімає погляд… вражаюче знайоме обличчя!.. Схожа проста зачіска.  Червона спортивна куртка на мить здається схожою на форму Орлиної гвардії.

Та ж сама постава людини, яка давно займається бойовими мистецтвами.

– Т-так, звичайно, меймей, звичайно. Багато тут сьогодні людей. Що ж, погода така холодна… чашка гарячої кави не завадила б, – він намагається робити вигляд, що все гаразд, говорити про якісь дрібниці.

Дівчина сідає поруч, кидає погляд на підручники на столі перед ним.

– Студент педагогічного? Факультет іноземних мов і літератури?

Лен Шаочжо киває, милуючись витонченими рисами обличчя, в яких є щось від мисливського птаха.

– То ми в одному універі навчаємось. Я з факультету фізичного виховання. До речі, ти за яку команду в баскетболі вболіваєш? Я капітан «Орлиної гвардії», Цинь Юйнін.