—
від печальний менестрельмавка спить на згарищі лісів,
коси перевила мідним дротом.
дим жене подалі диких псів
і русалок з чорного болота.
попіл пробирається у сни,
кіптява накрила, наче са́ван.
злидні виростають із війни
і шниряють мертвими лісами.
знов летить червоне, палахке —
то регоче хижо перелесник.
чур лежить у вирвах від ракет,
поки світ не згине й не воскресне.
пло́дяться нічниці й упирі
у містах, що стали кладови́щем.
гинуть духи степу й пустирів —
жалібно над ними вихор свище.
у підвалах сплять домовики,
обернувшись чорними котами.
вовкулак голодні язики
в’ються над кривавими бинтами.
гострі босорка́нині серпи
ріжуть ворогів — аж кров іскриться.
чорт гризе кістки і черепи.
як сирена, виє жалібни́ця.
із землі ворожої мерці
все повзуть, без сенсу і без ліку.
хмари затиснувши у руці,
носить повітру́ля фронтом ліки.
кожен вибух — нове потерча,
щезники ховають в лісі міни.
їх надія — в зморених очах,
прихисток — у вирвах і руїнах.
геть з полів, роздертих на шматки,
геть з будинків, чорних і порожніх,
нечисть йде, сховавши в чобітки
мапи й настанови подорожнім.
повз міста, повз рік бурхливий біг,
черги на кордонах, дикі хащі
йдуть божки, сховавши в оберіг
всіх людей, хороших і пропащих.
час мине. знов виростуть ліси,
а поля загоять чорні рани.
мавка мідь дістане із коси
і, мов дим, у сутіні розтане.
06.2022
Про потерчат особливо сильно – мов серпом по серцю.
Вірш просто неймовірний. Усі ці ду
и – й добрі, й недобрі, і усі наші предки, й боги допомогають нашим воїнам й перешкоджають загарбникам. Крізь сльози й біль,
оч плаче земля, але це все наше, рідне, тут кожна травинка стоїть на варті.
Дякую Вам величезне!
дуже Вам дякую за теплі слова!
я у за
ваті від вашого вірша, від нього аж мурашки по шкірі. Він неймовірний)
дякую!
У
. Аж до душі пробрало.