Результат
від y.strelbytska@gmail.comЧерез декілька днів, знову ж таки ввечері, в двері знову подзвонили. Поки Харукі добігла до них, встиг прозвучати настирливий стукіт. Вона відчинила.
Не встигла вона нічого вимовити, як Енджі Тодорокі голосно закричав.
– Спрацювало!
Він кинувся палко її обіймати.
– Це спрацювало!
– Я рада, але може зайдеш? І що це? – вона вказала на пакет біля дверей.
Герой відпустив її і підняв пакунок.
– З цим ми святкуватимемо.
По розміру можна було сказати, що це пляшка з алкоголем.
– Гаразд, проходь.
На кухні вона витягла пляшку з пакету. Це виявилося вино, на вигляд дороге. Вона розлила його по бокалах, надпила і сказала:
– Розповідай.
– Я замовив доволі дорогу фігурку і попросив Фуюмі допомогти з оформленням. Вона сказала, що запакує самостійно. А мене попросила написати записку.
– А як вона взагалі відреагувала на твій такий хід?
– Я вперше за довгий час бачив її такою усміхненою. Вона також сказала, що готова мене підтримати в спробах налагодити стосунки з Шото. Вона і раніше це робила, але, думаю, тепер вона робитиме це ще з більшим бажанням.
Харукі усміхнулась. Приємно було думати, що все так добре складається.
– Я довго сидів і думав, що ж написати йому. Навіть думав у тебе запитати, але ти ж скажеш: «Це твій син і ти сам повинен вибрати правильні слова. Будь щирим».
– Ха-ха я б і справді так сказала.
– В результаті я написав просто: «Я не повинен був тобі цього забороняти. Пробач мені, Шото.»
– Непогано.
– Я цілий вечір був весь як на голках. Мене тіпало, я кидався зі сторони в сторону, багато разів перетинав весь будинок, телефон з рук я не випускав. Фуюмі заспокоювала мене і обнадіювала, але стрес залишався. В той момент коли він написав я відчув легке запаморочення. Щоб я – найкращий герой таке відчував! Та де таке чувано!
В нього загорілося волосся, проте злим він не був.
– Він написав мені: «Ти хотів колись зі мною зустрітись в неформальній обстановці і поговорити. Я не проти. Можемо зустрітись в суботу.»
– Це чудово! – скрикнула Харукі.
– Так!
Ще деякий час герой ділився сподіваннями щодо майбутньої зустрічі. Пізніше він промовив:
– Я дуже вдячний за все, що ти робиш для мене, Харукі.
– Зазвичай я просто слухаю і морально підтримую.
– Але для мене це справді важливо. Коли я захотів змінюватися заради сім’ї я не знав з чого почати і як рухатись далі, щоб нічого не спаплюжити. Саме ти мені допомогла.
– Я люблю допомагати людям.
– До речі, ти не думала переїхати звідси в кращу квартиру, кращий район?
– Мене нещодавно звільнили.
– Що? Так як вони могли?!
– Об’єктивно. Я не була хорошою поліцейською. Я могла лише заспокоїти людину і допомогти їй стати на ноги. Ця робота ніколи не пасувала мені.
– Але ж якби не ця робота ми б не познайомились.
– Так…
– Що плануєш робити далі?
– Я, мабуть, стану психологом. Бачу: це моє.
– Бажаю успіху. Зустрінемось в неділю, напевно.
– До зустрічі. Хорошої розмови з Шото.
– Дякую.
Наостанок він усміхнувся їй та пішов. Вона так рідко бачила його усмішку і дуже цінила ці моменти.
0 Коментарів