Початок історії
від Vitaliy PankivАдріан Агрест: син Габріеля Агреста, відомого пекаря. Блондин, 14 років, зріст 170 см. Любить носити чорну футболку із смужками, білий піджак і чорні брюки. Найкращий друг Ніно. В майбутньому буде Містером Багом.
Марінет Дюпен-Чен: донька дизайнерів Тома Дюпена і Сабіни Чен. Брюнетка, 14 років, зміст 160 см. Любить носити білу футболку, чорний піджак і рожеві брюки. Найкраща подруга Аля. В майбутньому стане Леді Нуар.
POV Габріель Агрест.
-Нарешті я тебе знайшов, Нууру, ти допоможеш мені досягти своєї мети — повернути мою дорогу Емілі. Саме ти допоможеш мені отримати Тіккі і Плагга. Нууру, хай повстануть темні крила! Відтепер називайте мене Бражником!
Кінець POV Габріель.
POV Хранитель
-Хранителю, я відчув енергію Нууру—сказав мені мій квамі.
Я зрадів, адже він відчув енергію втраченого талісмана. Я хочу його повернути, бо через мене від загубився.
-Ти це розумієш, Вайз! Ми можемо його повернути!
-Так ,хранителю, але боюсь, що легко не буде, бо я відчув не просто енергію, а енергію темної сили. Він потрапив у лижі руки. Тим більш ви вже застарий для пригод.
-Вайз, не вигадуй, мені всього лиш 168 років. Вайз, трансформація! Кхе-кхе. Мабуть ти правий.
-Вам потрібна допомога!
-Саме так, завтра я займусь пошуками!
Кінець POV Хранитель
Настало 1 вересня! Погода чудова, та й взагалі день обіцяє бути чудесним для Марі і Адріана!
POV Адріан
«Звук будильника» . Я його вимкнув. Я був у ненайкращім настрої. Єдине що мене радує, так це мій друг Ніно, із яким дружу з самого дитинства.
«Звук лунає з телефону»
-Чувак, вже готовий? А то я тебе вже 10 хв чекаю на вулиці.
-Тобто десять? Зараз ж 7 година.
-Чувак, спішу засмутити, прискорюйся, походу твій годинник поламався і запізно задзвони.
Я подивився на телефоні, а там вже 8:20.
-Ніно, я скоро буду!
-Чекаю!
Я швидко поснідав, привів свій вигляд в норму. Хфух, ще є час, надіюсь встигну. Я взяв з собою коробку макарун.
Виходжу.
-Чувак, я тут—гукав мені Ніно.
Я його замітив, і поквапився до нього. По його вигляду, я зрозумів, що він вчув запах макарун.
-Все в школі, все в школі.— сказав я Ніно.
-Окей, давай швидше, ти ж не хоч запізнитись?
Я промовчав. Ми вже були біля переходу. На світлофорі червоне світло! А там ще дідусь не перейшов дорогу, я дав Ніно коробку, і побіг на допомогу. Я встиг.
-Дякую, юначе.
-В наступний раз будьте обачнішими.
Він в відповідь лиш засміявся.
-Давай, Ніно.
8:30. Ми вже були в школі. Перший ряд був повністю вільний, ми сіли за другу парту. До нас підійшов Поль Буржуа.
-А-ну бризь звідси, це взагалі то моє місце!
-Розмріявся- сказав Ніно
-Ви хоч знаєте хто мій батько!?
-Знаємо, тобі потрібно нагадувати?
-Ти як зі мною розмовляєш? Ти хоч знаєш, що він із вами зробить?
-Знаєм, і що?
-Тобто «і що»? Та він вам голови може повикручувати!
-Тоді до кого будеш лізти, як нас не буде.
-Я де раз кажу, йдіть звідси, я би до вас не зачепився, якби тут за першою партою б не сідала сама Марінет Дюпен-Чен!!!
-Ем, а хто це?
-Ти не знаєш хто це?
-Ні.
Поль ще щось хотів нам сказати, але продзвенів дзвінок, і він сів у третій ряд.
-Добрий день, дітки, сьогодні ми починаєм новий навчальний рік. Але у нашій сім’ї поповнення. Дівчата, заходьте!
До класу зайшли двоє дівчат.
Я думав, що нічого такого не буде, думав дівчата як дівчата, але ні, я помилявся. Одна була в окулярах і навушниках, я її знав, це Аля Сезар. Відомий ді-джей. Інша була брюнеткою, з двома хвостиками заді. Її василькові так і казали мені, щоб я в них втонув. Я ніяк не міг відвести від неї погляд.
Кінець POV Адріан
POV Марінет
-Доню, вставай! Ти ж не хочеш пропустити свій перший шкільний день!?-пролунало за дверима.
-Вже встаю!
Нарешті мій перший шкільний день. Як я довго на нього чекала. Зможу завести нових друзів. Ні, ви не подумайте що зйомки це жахливо, просто мені все ж бракує спілкування між знайомими. Мама з татом часто зайняті, проте коли в них є вільна хвилина, то ми проводимо цей час разом. Єдиним другом для мене є Аля. А Поль Буржуа, з яким я познайомилась у дитинстві, зовсім не є другом. Я знаю про його почуття до мене, і я планую, що на цих днях я розставлю всі точки над і, й він перестане до мене так ставитись, я до нього ніяких почуттів не маю. А його поведінка нікуди не годиться.
-Сніданок подано!
-Добре, я йду!
Я вже повністю готова, надіюсь лишити після себе приємні враження в класі.
«Дзвінок»
-Алло, привіт, Аль!
-Привіт, Марі! Ти вже готова?
-Я завжди готова.
-О це настрій. Ти скоро будеш?
-Так, ми вже виїжджаєм.
-Очікуватиму! До зустрічі!
-До зустрічі!
Я сіла в машину. Моїм водієм була людина, яку називали Горила. Все це через його зовнішність. Він і справді за формою був похожим на представника родини мавпячих. Але за мужнім тілом буле ніжне серце, я була для нього наче донька.
-Поїхали!
Ми під’їхали до дому Алі, і вона також сіла. Ми приїхали до школи. Як тільки ми вийшли із машини, нас зустрів мсьє Дамокл( директор цієї школи) і мадам Бюстьє( моя вчителька).
-Ходіть, ми вас проведемо.
Я і Аля пішли за ними.
Продзвенів дзвінок. На обличчі Алі не було жодного натяку на хвилювання.
Я старалась не хвилюватись, все ж для мене це було не в новинку.
-Дівчата, заходьте!
Ми обоє зайшли. Я обдивлялась кожного учня. Побачивши Поля, мене ледь не знудило. Решта дивились на мене із цікавістю, крім одного. Я відчула на собі цей погляд. Ці ізумрудні очі, це біле волосся, ця усмішка. Що це зі мною? Треба буде розповісти про свій стан Алі. Ми сіли перед цим блондином і хлопцем в окулярах.
Кінець POV Марінет
Прикольно але, є деталь що Ґабріель по ваши
слова
– Власник пекарні. І якщо він працює так само як і батьків Марінет в серіалі, то Адріан може швидко побачити що батька немає. Чекаю продовження)
Початок мені вже подобається, обожнюю фанфіки зі зміною ролей героїв) але тро
и не приємно постійно бачити слово «Я», спробуйте писати від третього лиця, тоді буде набагато легче шукати заміни, звісно якщо
очете🐙