Створена

Її волосся створене для того, щоб заплітати у нього камелії. Очі — щоб милуватися цвітом сакури. Вуха — щоб слухати хайку, а руки — щоб заплітати камелії у волосся, торкаючись очей, що бачать у красі любов, і вух, що чують любов у музиці, словах і шепотінні листя. Адже вона створена для любові.

Тебе для неї — не замінити. Ти для неї — вічний. Завжди був, є і будеш. Ти надто дратуєш, надто розумний, недоречний і недонастроєвий. Ти те, що стоїть за замовчуванням: ти — присмак кориці у чаю, ти — сміх поміж фестивальних вогнів, ти — місяць у нічному літньому небі, ти — аромат ладану в нових парфумах.

Її волосся створене для того, щоб збирати заскорублі гілочки з дерев. Очі — щоб не заплющувати їх на страждання. Вуха — щоб чути крики, а руки — відчувати біль, коли заскорублі гілочки з дерев стають скіпками у пальцях; коли вона не хоче, але повинна вірити, що посиніла жінка в її руках — не сон; коли люди кричать, як звірі, а вона — створена лише для любові.

Тебе для неї — не замінити. Ти для неї — смертний. Ти був і, поки що, є. Але чи будеш? Ти надто високий і розумний, ти хвилюєш, усе так само дратуєш, неправильно дивишся і виглядаєш і занадто їй відданий. Ти — те, без чого вона не може: ти — вода у струмку без присмаку крові, ти — сміх біля багаття, а потім — пісня; ти — всього-на-всього одна вдячна усмішка того, хто побачив смерть, ти — тендітний дотик.

Її волосся створене для того, щоб нести корону захисту та турботи. Корону-тягар, корону-відповідальність, але вона — королева кожного кривавого світанку. Її очі створені, щоб бачити, як розцвітає квітами весна і як пелюстки сакури щезають у волоссі нареченого. Вуха — чути, що надія є завжди. Немає тільки хліба, але обов’язково скоро з’явиться, бо є надія. Її руки — створені голубити твою голову. Голову, якій вона ніколи не віддасть свою корону-тягар, як би ти не просив. Голову, у волоссі якої заплутається ще не одна пелюстка, що буде завжди шепотіти про надію.

Тебе для неї — не замінити. Ти для неї — вічний, бо вічний — Всесвіт. Ти завжди був, є і будеш. Ти змушуєш її хотіти тебе. Ти хочеш її. Але де б вона не була — завжди буде королевою кривавих світанків із короною-тягарем. Ти те, без чого вона не існує: ти — повітря у легенях, ти — вода у долонях, ти — присмак щастя на язику, ти — перше-соте освідчення у коханні на вушко, ти — відчуття, що світ ще… Тут. Тут. Тут. Тут. Під її сильною і ніжною рукою. Якою вона може зірвати квітку й заплести у косу, але… Не зриває. А падає у кущі камелій і старий сніг, крізь який уже визирає молода трава, і тепер…

Її волосся створене для того, щоб танути у камеліях.

А вона — любити.