Спрага

— Яна, ти…

— Все добре, — знизавши плечима, дівчина посміхнулася, — я до такого вже звикла.

— Але… — перевертень насупился. Вона хотіла щось додати, але усі слова розгубилися.

— Я ж тобі кажу, все добре, — запевнила Янеса. Вона усунула руку від одягу, де красувалися ще свіжі багряні плями. — Мої рани загоюються дуже швидко. Тіки в сон трохи клонить.

Мілісі важко в це повірити, коли вона чує її тяжке та поверхневе дихання, а вигляд здавався ще бліднішим навіть для вампірки. Вона повільно бере руку дівчини та тягне до себе.

— Вкуси мене. 

Зіниці Янеси розширюються.

— Що?

— Будь ласка, — Міліса з теплотою дивиться прямо в її очі, — тобі це потрібно.

— Н-ні! — рука вампірки зісковує. Вона нервово зітхає, — я не хочу тебе кривдити… Цим. Справді, в цьому немає ніякої потреби. Я в порядку, дідько!

— Дозволь тобі допомогти хоча б раз, — тихо просить Міліса, — я обіцяю, що це мене не скривдить. Я ж теж не людина, так?

В очах Янеси горить вогонь. Їй погано, але вона тримається або сподівається ще протриматись… Бо регенерація занадто повільна. В неї зовсім не залишилось сил на швидке відновлення. Навіть інфекція в такому стані може її вбити. А єдиний спосіб запобігти цьому….

— Ні… Ні! — зривається вона, — досить… ДОСИТЬ! Я більше цього не витримаю, я не можу… Я не можу… Я повинна бути… Вище цього.

Міліса підходить до неї і, обіймаючи, ніжно тягне до себе. Чужа кров пачкає її одяг, але вона цього не помічає. Янесса кричить і брикається, лається і плаче. Міліса все одно тримає дівчину, намагаясь при цьому не пошкодити її рани. Врешті-решт вампірка затихає, таки залишаясь в обіймах. Тіки безпорадно пхикає в джинсову куртку Міліси.

— Я не чудовисько… Міліса. — тремтячим голосом бурмоче вона, — я не…

— Знаю, — відразу відповідає перевертень, — чудовиська не можуть бути такими як ти, Яна.

Насправді з них обох Міліса найбільше відповідає цьому званню. Тому вона знає. Але її серце хоче ще дати трохи полегшення своєму щирому коханню. Адже подих вампірки важчає с кожним зітхання, їй стає все неможливо контролювати себе. Вона надто втомлена і голодна. Все одно чи це людина або чудовисько. Потрібна тепла кров.

— Мія, я… Більше не можу… — жалібно стогне Янеса. 

Її зуби підносяться над шиєю перевертня, перш ніж встромитися в шкіру з усією силою. Та з шаленою люттю почати пити. Міліса закушує губу, щоб не скрикнути від болю. Вона все стерпить заради неї. Це не просто забаганка, це потреба. Необхідність для виживання за таких умов, в яких вони живуть. Вампірка жадібно ковтає й відсувається, а потім знову різко кусає з іншого боку. Вона занадто голодна. Замість цього, щоб дрогнути, Міліса тільки міцніше її обіймає. Пройшло п’ять секунд чи п’ять хвилин, а може годину —  перевертень не рахувал. Вона чула тільки стогони та ковтки крові. Від збудження Янеса дряпала її шию, все ніяк не встигаючи наїсться. Але зрештою, вона важко зітхнула та відсторонилася вже назовсім. Її вигляд змінився. Зіниці звузилися до дрібних розмірів, ставши вертикальними, а колір очей змінився до яскраво-жовтого. Поки з підборіддя спадали каплі крові, сам рот покрився червоним. Янеса мала дивний вираз обличчя: гримаса дикості та розпачу. Вона давно не відчувала себе такою задурманеною, збентеженою чужою кровью. Занадто довго. Їй хотілося кричати від жаху і в той же час від тріумфу. 

Занадто невиразні відчуття. 

— Ти як?… — прохрипіла Міліса. 

Це злякало вампірку, занурену у власні думки.

— Так, я… М… — облизнув губи, вона ковтнула, — ммм… Добре. 

Це відрізнялось від слов, які вона казала ще зовсім нещодавно. Тепер було не “все в порядку”, а просто коротке “добре”. Дівчина відчувала великий приплив сили. Рука без запинки витерла рот від крові. Більше біль незагоєних ран її не турбувала. 

Коли Міліса похитнулася, вона підхопила її на руки, як плюшеву іграшку. Навіть перевертень не зміг повністю впоратися з жагою вампірки. 

Янеса винувато поглянула на неї та пішла до ліжка.

— І все ж таки тобі не потрібно було це робити. 

— А я не збираюся про це шкодувати, — заявила Міліса. Один її глаз був прикритий. Вся шия дівчини була в слідах від укусів та подряпин. Вампіркі було дуже соромно на них дивитися та вона відвернулась.

— Вони швидко загоюються… Я сподіваюсь. — зітхнула вона, — моя слина має лікувальну властивість. Це не повинно тебе задовго хвилювати.

Її все непокоїло дивне відчуття, ніби потрібно підірватись і кудись бігти. Битися з кимось та ще вбивати, поки є сили. Мандраж, який дуже непокоїв й дратував. Вони в безпеці разом, так чому їй так хочеться когось розпорошити? Тому Янеса не любила пити кров, тому вона стримувала себе доки, поки є сили. Щоб не будити інстинкти, яких вона так соромилася. Зміцнені м’язи та спрага вимагали від неї продовження бенкету, але все чого вона хотіла це провести вечір з її серденьком, загоїти свої рани повністю та лягти спати. Вона справді втомилась. 

“Хоча б раз не йти на поводі суті й не вбити когось”, — думає вона.

Дійшовши до ліжка, Янеса дуже акуратно поклала подряпаного перевертня. Сама вона лягла поруч, скинув брудний одяг.

Міліса фиркнула.

— Як вовчицю, ти мене дуже недооцінюєш, Астерліц. 

— Тому що я кохаю тебе та дуже ціную? — промуркотіла вампірка. І, приобняв, поклала голову на плечо сусідки. Запах м’яти заспокоював її кровожерливість.

— Не було би ціни, якщо б ти так же піклувалась й про себе… — зітхнул перевертень.

— Досить мені цього… Сьогодні був занадто важкий день заради піклувань.

 Міліса промичала, закривши обидва очі. Втома брала своє та вона втрачала свідомість. В останнє вона спитала: — Ти не будеш спати?

— Я буду охороняти твій сон, — вона не бачила як ласково їй усміхнулась Янеса, — а ти знову перетворишся на цуценя?

— Ні, — відповів перевертень та занурился в міцний сон.

Янеса ще довго гралась з її волоссям й притискалась до її рук. Після трапези вампіри не сплять, але було приємно спостерігати за мирним сном коханої. Якщо хтось знову вторгнеться до спокою Міліси, вона розірве їх на шматочки без зволікання. 

Бо всі її почуття загострилися. Янеса чула запах засохлої крові на шиї, шалений стукіт свого серця та рівномірний перевертня. Тяжко зітхнувши, вона притулилась до коханої, намагаючись зосередитись на її запаху. Єдине, що давало спокій. Але відчуття провини не залишало дівчину. Якою грубою вона була і як багато крові випила, що навіть перевертень мало не впал в непритомність? Можливо, людина б вже давно померла. Так, справді, вона рада, що Міліса була такою як вона. Так легше. Тільки в казках вампір і людина здатні на тривале кохання. З перевертнем в них все по іншому: вони розуміють одну одне та що таке відчуття спраги, як важко з нею впоратись. Лише замислившись про це, вона неусвідомлено почала шкрябати простирадла кігтями, як кіт. Тільки так можно було відпустити свою збудженість. 

Притулившись до шиї дівчини, вампірка почала облизувати та цілувати залишки ран і подряпин. Вона смакувала засохлу кров, але все одно продовжувала лизати. Так рани повинні були ще скоріше загоїться. Янесі довелося використати всю свою витримку, щоб обмежитися лише цим та не скривдити її кохання. Стогнучи від ніжних дотиків, Міліса бурмотіла щось уві сні. Це не могло не змусити вампірку посміхнутись. Її цуценя буде як новеньке на наступний ранок, адже вона про це сповна подбала.

Зі старого вікна долинали скрекотіння цвіркунів, пахло бузком і свіжим вітром. Було вечірнє літо, що вже покинула спека та її місце зайняла прохолода. Янеса лежала в одній майці, все ще пошкрябуючи однією рукою простирадло. Вона чекала, коли її важкі рани повністю загояться. А сон дівчини поруч вона охраняла від неочікуваних гостей й мисливців. Ніхто не посміє потурбувати їхній відпочинок після важкого дня. Вона про це подбає.

Лише на світанку повіки Янеси заплющились. І вампірка нарешті змогла побачити багато мандрівних снів.