Глава друга

        Глава друга

Підготовка до свята проходила доволі добре, ну так сказав Райан, коли навідувався до сестри.

«Хпфм, сам готується до свята, напевне щасливий такий! А до мене всього раз зайшов, і те просто, щоб перевірити чи не надто я засмучена!» – Лотті сиділа біля вікна і дивилась, як слуги ходять туди-сюди, туди-сюди… Усі щось носять і носять. Завтра бальний зал заповниться людьми з різних куточків імперії, що були запрошені герцогом.

Все це було так захоплююче! І лише Лотті мала це пропустити! Це несправедливо!

– Я йду в сад! – зістрибнувши с підвіконня, викрикнула дівчинка. На що гувернантка спокійно кивнула головою і прослідувала до виходу.

– Міс, чи не хотіли б ви зробити букет для ваших братів? – запитала жінка. – Я впевнена, вони будуть дуже раді отримати його від Вас.

– Я за цим сюди і йшла, – буркнула дівчинка, поправивши неслухняне руде волосся.

Проте як тільки вони зайшли в сад троянд, гувернантка зупинила Хайлотту:

– Міс, Вам варто обрати інші квіти.

– Це ще чому?!

– Ви пораните свої руки, – так само спокійно відповіла гувернантка.

– А я хочу саме ці! Вони найкрасивіші!

У момент невеликої перепалки між жінкою і дівчинкою, підійшла герцогиня. Гувернантка швидко вклонилась.

– Щось сталось? – м’яко посміхнувшись одними карими очима, запитала Еліс.

– Ні, матусю, я просто хотіла зробити букет для Райана і Гейбела… – тихим голосом пробуркотіла Лотті.

– Лаура, ти можеш йти, я пригляну за Хайлоттою.

– Ваша воля – моя воля, – вимовила гувернантка й пішла до особняку.

А Еріс з донькою увійшли до саду.

– Обирай, з яких квітів ти хочеш зробити букет.

Дівчинка поглядом обвела сад, зупиняючись на кожному бутоні, щоб оцінити їх красу.

– Червоні. Я хочу… – почала Лотті.

– Як тебе вчила леді Грейс? – погляд жінки став строгішим.

– Я думаю, Райану більше сподобаються жовті троянди, а Гейбелу – сині.

Задоволена відповіддю доньки, Еріс почала збирати букет, обираючи найкращі, попутно пояснюючи Хайлотті, як це робиться правильно: так щоб композиція простояла довго, не втративши своєю краси.

Кожне слово матері відкладалось в пам’яті дівчинки, їй подобались квіти, і значення, що вони несли.

***

Вечеряла Лотті на самотині, таке відбувалось дуже рідко, сім’я завжди знаходила час на трапезу.

«Це ж традиція, чому вони не пийшли?» – засмучена дівчинка прочекала більше години. І, коли ніхто так і не з’явився, доїла вже холодну вечерю в пустій кімнаті.

***

Гості почали з’їжджатись з самого ранку. Лотті зіскочила з постілі дуже рано, вона сподівалась, що їй дозволять хоча б привітати їх.

– Міс, сьогодні за наказом Герцога і Герцогині Вам з кімнати виходити заборонено, – сказала гувернантка.

Цілий день сидіти в кімнаті було жахливо…Хайлотта вже почала кидати саморобну кульку з тканини в стелю.

– Обід, міс.

«Можливо хоча б з їжею час пройде швидко?» – подумалось їй. Проте як тільки вона закінчила, до її вух донеслась якась мелодія.

«Бал вже почався?!» – Лотті підскочила і відчинила вікна в своїй кімнаті, прислухаючись до звуків.

***

Музика зачаровувала її, наче під гіпнозом вона дивилась в одну точку, не пропускаючи жодної ноти.

«Хочу ще», – пронеслось в її голові. – « Треба відволікти Лауру».

– Я хочу їсти, – повернувшись обличчям до дверей, сказала двчинка.

– Я скажу покоївкам принести їжу в кімнату.

– А вони не обслуговують гостей на святі прямо зараз? – з ноткою образи промовила Лотті.

Жінка виглянула за двері, і не побачивши жодної душі, з видихом повним втоми пішла на кухню.

«В мене є хвилин п’ятнадцять, не більше!» – з посмішкою від вуха до вуха Хайлотта, оминаючи стражу, побігла в сад. Причаївшись під відкритим вікном, вона обережно заглянула в середину, і вид, що їй відкрився, наче зійшов з сторінок тих книг що вона читала…

Танці, музика, солодощі, напої, сміх, розмови і так по колу. Але найбільше її зачепила мелодія, яку грав запрошений музикант. Це було фортепіано. Лотті багато про нього чула і читала, проте ніколи не слухала наживо.

«Чарівно… Якби і я хотіла бути серед них…» – подумала дівчинка.

– Я чула донька герцога знову прихворіла… Так шкода дівчинку, таке слабке здоров’я, подаруй їй сил, Богине! – сховавши частину обличчя за віялом, прошепотіла якась жінка. Вона стояла найближче до вікна.

– А наступник Кайзена так хотів з нею зустрітись, він про неї весь вечір говорить!

Почуте швидко повернуло Лотті до реальності. З жахом дівчинка зрозуміла, що не знає скільки пройшло часу. У ту ж мить вона зірвалась з місця і тим же шляхом побігла до кімнати.

«Богине, дай мені часу встигнути раніше Лаури!»

Шлях який вона прокладала ці три дні був не найкоротшим, проте без стражників. Проте вдача була на стороні Хайлотти і вона забігла до кімнати буквально за хвилину о гувернантки.

– Ваша вечеря, міс.

– Лауро, як думаєш, чи дозволять мені батьки навчатись музики?

– Вас зацікавило мистецтво, міс? – виглядаючи трохи здивовано, запитала жінка.

– Угу… – трохи ніяково відповіла Лотті. До цього вона не проявляла ініціативи в процесі свого навчання. Їй казали – Хайлотта виконувала.

– Думаю Ваші батьки будуть щасливі, почувши це.

Засипала Лотті з думками про фортепіано. Дівчинка мріяла повторити ту мелодію з балу.

***

Зранку у дверей її кімнати вже чекали Райан і Гейбел.

– Тобі не було самотньо вчора? – обережно запитав найстарший.

– Ні! Я добре провела вечір з Лаурою! – широко посміхаючись, відповіла дівчинка.

Хлопці здивовано переглянулись, але відповідати не стали.

***

         – Доброго ранку під охороною Богині! – в один голос привітались діти, заходячи до їдальні, де їх вже чекали батьки.

– І вам, любі мої.

Сідаючи за своє місце по праву руку від матері, Хайлотта ніяковіла. Вона трохи нервувала.

– Тату, матінко… Я хотіла про дещо спитати! – не дочекавшись, питання про їх сон, випалила дівчинка.

Батьки переглянулись, але вирішили зараз не вказувати на помилку доньки.

– Кажи, – повернувши голову до дівчинки, кивнув батько.

– Я хочу навчитись грі на фортепіано! – надто гучно протараторила Лотті.

– Думаю, це не буде проблемою. Запросимо Леонарда, він – найкраща кандидатура.

– Цілком погоджуюсь, – кивнула мати.

***

Наступного ж дня до особняку приїхав вчитель. Сьогоднішній день Хайлотти почався з музики.

– Гарного дня під захистом Богині, міс!

– І Вам того ж, – присівши в легкому реверансі, відповіла дівчинка.

– Почнемо з азів.

«Значить він не любить довгих і незмістовних розмов. Леді Грейс завжди починала урок з невеликої світської бесіди…»

Лотті швидко запам’ятовувала кожне слово вчителя. Наче губка, що вбирає воду. Їй кортіло швидше сісти за інструмент, відчути, як з під її пальців буде литись мелодія… Акорд за акордом.

«Таке цікаве слово!» – дівчинці подобалось все пов’язане з музикою. Кожне слово звучало цікаво, хоч і не зрозуміла. З математикою або історією вона такого не відчувала.

***

Протягом кожного наступного уроку цього дня в її голові були лише ноти. Навіть під час трапези та перед сном дівчинка повторювала і повторювала новий матеріал.

На це сім’я лише тихенько посміювалась, зворушуючись такою зосередженістю Хайлотти.

«Вчитель пообіцяв, якщо все вивчу наступного уроку вже сяду за фортепіано!»

***

Наступного дня дівчинка навіть не з’явилась на вечерю, сказавши, що не голодна. Насправді вона вчила кожну ноту та клавішу.

***

«Сьогодні! Я буду грати!» – підстрибуючи, вона йшла на урок.

Лотті прийшла на пів години раніше потрібного, а тому просиділа в кабінеті, очікуючи вчителя.

– Гарного дня під захистом Богині, міс.

– І Вам того ж.

– Розпочнемо? – запитав Леонардо, вказуючи рукою на інструмент, що поставили сюди сьогодні зранку.

– Так!