Початок кінця чи чогось нового?

Того дня змінилось все.

Восьма ранку. Холодний бридкий дощ накрапав, стікаючи старими вікнами, надворі лютий, а відчуття, що типова осінь, похмура, сіра. Чудово, як для початку дня.

Герміона йшла до Великого Залу, готуючись до двохгодинної лекції зі Снейпом, очікуючи, як жахливо вона пройде. Звісно, дівчина обожнювала вчитися, слухати уроки, виконувати завдання, нудні для багатьох, але бували дні, коли передчуття тривоги ходило поруч, псуючи настрій, а хвилювання змушувало тремтіти, ніби від холода, хоча й погода не викликала задоволення також.

Сьогодні — вирішальний день для Ґрейнджер, адже обирають членів до старостату школи, і, зрозуміло, що її візьмуть: найкраща учениця, до того ж старанна і кмітлива, має певний авторитет серед студентів — чи не найкращий кандидат у старости? Найбільше її хвилювало, кого візьмуть з нею в пару, адже за плітками від старшокурсників, цьогоріч тандеми мали бути саме з різних факультетів.

— Герміоно, ходи сюди! — обірвавши її думки, заголосив Гаррі, побачивши подругу біля дверей Залу. Він мав вигляд стурбованого хлопця, що готується до побачення. Авжеж, їм з Джинні сьогодні два місяці, але вони святкують початок їхніх “зустрічань”  майже не кожного дня. — Чимось занепокоєна?

— Вгадав, Гаррі, — сідаючи біля того, залопотіла вона, — зранку, йдучи сходами, ледь не впала через натовп слизеринців, який зібрався з нагоди вчорашньої перемоги з квіддічу, так ще й забула про сьогоднішній відбір до старостату, — на одному подиху мовила Герміона, хапаючи горнятко ранкової кави та круасан.

— О, то не хвилюйся ти за це! — забелькотів Рон, підбігши до столу та схопивши одразу декілька булочок з корицею. Хто б що не говорив, але Візлі міг обирати смаколики на сніданок. — Ставлю панчохи своєї бабусі, що Герміону оберуть першою та найголовнішою серед тих забіяк, — він завжди міг підтримати, але інколи жарти набридали вилітати невчасно з його вуст.

— Роне, ти постійно був байдужим до питань студентського життя, то ж звідки ти можеш знати, як воно буде? Правильно: ти й гадки не маєш. — Обурено сказала Герміона, перевівши свій погляд на реферат, який мала б прочитати ще й вчора, але через інфантильну поведінку Гаррі та Рона весь вечір виконувала за них домашнє. — В чому я маю гадку точно, так це в тому, що Малфоя нещодавно “освятили” в Смертежери або скоро це зроблять, а…

— Роне! — перервала його Ґрейнджер, втомившись від цих пліток. — Годі теревені справляти, якщо тобі замилила очі Лаванда, ніби підслухавши розмову Забіні з Ноттом, то це не означає правду. До того ж, вона тоді сп’яніла після чергової вечірки, нічого нового, що було варте уваги. — Сказала та, перевівши свій погляд на двері. До Залу зайшли слизеринці, як завжди, із презирливим поглядом та з придурком-Малфоєм попереду. Напевно, найбільше, що Герміоні не подобалось, так це хлопці зі зміїного факультету, ні, справді, — це червоний прапорець.

— Що, Візел, хочеш дірку в мені просверлити чи ніяк не заспокоїшся через вчорашній програш, я б ось на твоєму місці звикав до лузерства, але в тебе щось ніяк не виходить.

— Заткни пельку, Малфой, — зозла мовив Рон, — ваше коло довбнів-зміїв не може навіть “перемогу” святкувати, не принижуючи інших.

— Іншого разу, коли надерем вам дупи, запитаю у вас, як це правильно робиться по-грифіндорськи, — іронізуючи, почав Блейз, з жартів якого засміявся Нотт.

— Ходім, хлопці, зараз матуся-Ґрейнджер покаже їм, де раки зимують, за такі лайки Рудого, — переводячи свій погляд на дівчину в очікуванні реакції сказала Паркінсон, ніби на мовній дуелі: хто кого перший вб’є своїм гострим язиком.

— О, Паркінсон, годі вже! Всі знають, що ти так не зможеш з Малфоєм, ти віддаєш перевагу бігати за хлопцями, які й слухати тебе не хочуть, не скажу вже й про те, що мізки їм вправляти, хоча я їх розумію, чути твої безглузді слова — те ще випробування. — Гаррі з Роном перевили свій здивований погляд на дівчину і зрозуміли, що сьогодні та була не в настрої аж точно.

— Що ти, Ґрейнджер? Заздриш, бо є нормальні хлопці, окрім твоїх двох невдах. — Кидаючи іскринки презирливого погляду на Герміону, почав Драко, — Чув внесли зміни: нудних заучок не будуть брати до старост, то ж ти в промасі.

— Що ж, Малфой, не думаю, що ти в змозі судити про це, бо твоя кандидатура взагалі не обдумана і не корисна, тож не говори зі мною, будь ласка. — Купа слизеринців за ранковою кавою стала останньою краплею надії на хороший день Герміони.

— Сподіваюсь, ми з вами не будемо стикатись, бо скоро так залишусь без нервів і зі зморшками на обличчі, так, котику? — отрутно сказала Пенсі, перевівши погляд на хлопця, чекаючи на його погодження, але цього не відбулось. Малфой просто розвернувся, залишивши після себе лише поганий післясмак та прохолодне повітря із запахом мʼяти.

***

Герміоні ніколи не подобалось проходити повз молодші факультети, діти часто викликали надто багато хвилювань та некомфорту. Йдучи на зібрання до відбору старост дівчина побачила недивне, як виявилось потім, явище: якийсь малий хлопчик сперечався з дівчам, насміхаючись з неї та глузуючи.

«Слизеринець» — подумала Ґрейнджер, зозла направляючись до них.

— Хлопчику в зеленій кофтинці, якщо не хочеш до Дамблдора, то припини негайно, а то даю сло…

— Ей, дівчинка з червоним шарфом, — перевівши свій погляд на вбрання Ґрейнджер, — звичайно, із Грифіндора, не заважай мені, якщо не хочеш прямо до Годрика, — запищав малий, викликаючи у Герміони злість та шок. Ні, ну як такі молоді, а вже змії. Слизеринці, більше нічого не скажеш. Взагалі, малі діти дратували Герміону через свою неслухняність, самовпевненість в такому малому віці, а коли ті ще й зі Слизерину, то це просто напій живої смерті.

— Так-так, Ґрейнджер, які люди, — з’явився з нізвідки Малфой, переможець квіддічу, улюбленець серед дівчат і той, хто змушував Герміону роздратовуватись ще більше, — що, знайшла, кого виховувати зі своїм синдромом матусі, коли Візел та Шрамований нарешті виростуть і залишать тебе. Хо-о-ча це малоймовірно, — перебив сам себе, пускаючи глузливу посмішку.

— Малфой, ти псуєш всю атмосферу, йди геть звідси, благаю, — даючи волю ногам, сказала вона, не бажаючи вислуховувати чергові безглузді жарти гострого на язик слизеринця.

— Міс Ґрейнджер та містер Малфой, чудово! Ви вчасно, прийшли раніше за всіх. Добре, що я ані трохи не жалкую своїм рішенням, — сказала професорка Макґонаґал, викликаючи нотки здивування в тих двох. Побачивши, що сходяться інші кандидати, продовжила вона, — сідайте, будь ласка. Сьогодні на цій чудовій зустрічі я маю винести свій вердикт щодо вашого подальшого студентського жит…

— Місіс Макґонаґал, вибачте мені, я щойно був у Грюма, тому затримався, — спотикнувшись об стільчик, залетів Гаррі.

— Поттер, мабуть, тут ніхто не здивований твоєю особливою пунктуальністю, в тебе жахлива реакція і орієнтації у часі, мені шкода твою дівчину — уїдливо почав Драко, почувши невдоволене шипіння з боку Ґрейнджер.

— Сідай Гаррі, ми щойно мали почати. Отже, як я вже говорила, сьогодні я зібрала найкращих учнів своїх факультетів, старанних та кмітливих, різних по-особливому та, сподіваюсь, дружних в подальшому співробітництві. Майбутні старости мають вирішувати певні завдання та проблеми, що будуть, звісно, виникати, як завжди. Тож, будемо ділитись на пари з різних факультетів.

— Що?! — викрикнув здивований Теодор Нотт, всім виразом обличчя показуючи своє невдоволення, — тобто ми будемо з іншими факультетами працювати, і як ви це собі уявляєте, нічого не вийде, — кинувши погляд на Малфоя, який був не менш «радісним», запитав він.

— Містер Нотт, чудове запитання. Але не турбуйтесь, ми з іншими порадились і дійшли висновку, що студенти, які співпрацюють, будуть проживати разом у башті старост певний період часу. Це полегшить вашу роботу і допоможе знайти спільну мову, щоб швидше працювати на користь Хоґвартсу. — мовила Мінерва. Її промова могла означати тільки одне — зі своїм другом Герміоні не судилось працювати. — міс Чжоу Чанг з факультету Рейвенкло і міс Беатріс Хейвуд з факультету Хафелпаф, містер Теодор Нотт зі Слизерину і містер Гаррі Поттер із Ґриффіндору, — Гаррі на мить перевів здивований погляд, повний невдоволення та злості, на Герміону, яка, на диво, намагалась пояснити йому, що все буде добре, це лише робота-на-користь-Хоґвартсу. — Містер Джастін Фінч-Флетчі з Хафелпафу та міс Полумна Лавгуд з Рейвенкло, містер Драко Малфой зі Слизерину та міс Герміона Ґрейнджер із Ґрифіндору.

— Що?! — водночас заговорили, ні, закричали Ґрейнджер з Малфоєм.

— Професоре, це якась помилка, чому я маю співпрацювати саме з ним в парі?

— Ви, Герміоно, — перевівши погляд на Малфоя, що мав вигляд ображеного кошеня, — та Драко, найкращі учні своїх факультетів, не втомлюсь повторювати, про вас говорять багато хорошого ваші однокурсники, тому моє рішення безапеляційно точне, і змінювати я його не збираюсь. — хмикнувши Герміона подивилась на Малфоя, що палав від злості. — Ось в цих листах є вся потрібна інформація щодо ваших подальших завдань і місця вашого перебування. Бажаю успіху і хорошої співпраці.

— Повірити не можу, — випалив Малфой, показуючи своє презирливе ставлення як до Ґрейнджер, так і до інших в цілому.

— Не знаю навіть, що найгірше: чергувати по коридорах з Поттером чи жити разом з Ґрейнджер, — скрививши посмішку, мовив Нотт, — але буде про що із Забіні пожартувати. Чули всі, — повернувшись до інших, що залишились після промови Макгонаґал, інтриговано почав Тео, — мабуть, треба відсвяткувати наш з Драко дебют в старостах, сьогодні в таємній кімнаті о десятій.

— Що? Думаєш, якщо тебе обрали не зрозуміло досі чому, то можеш розпоряджатись і проводити посиденьки?

— О, Ґрейнджер, не хвилюйся, на зануд ми не чекаємо, дрес-код — люди, які вміють веселитись та не відсталі ботани, тебе це ніяк не торкнеться. — насміхаючись, мовив Нотт.

— Помовч, Нотт, твої безглузді жарти більше не підходять твоєму статусу, краще тобі затулити пельку, якщо не хо…

— Не треба, Гаррі. Він того не вартий, — опустивши погляд, проговорила Ґрейнджер, йдучи подалі від них та від такої неприємної ситуації, тягнучи за собою Поттера, — не думаю, що звертання уваги на них, щось змінить.

— Але ж вони не можуть фільтрувати свою мову, я вважаю, з ними треба виховну роботу провести, поводяться, як діти. — посміхнувшись, сказав Гаррі, йдучи від них подалі. Він завжди підтримував Герміону, як міг, особливо тоді, коли бешкетники-слизеринці випалювали свої брудні жарти.

***

Дощ не припиняв лити як із відра, а Герміона, випивши третю чашку запашної кави, щоб хоч якось освіжитися і прокинутись, прямувала до бібліотеки, аби виконати завдання та відволіктись від такого дивного і досить роздратованого дня.

— Герміоно, — розвернувшись, побачила Джинні, що бігла з усмішкою на обличчі та мокрим волоссям, мабуть, знову спостерігала за тим, як Гаррі тренується під дощем. Кохання… — Герміоно, не уявляєш, Гаррі покликав мене на вихідних до Хоґсміда, я така щаслива, — радісно зашепотіла та, почувши від бібліотекарки невдоволений звук. — Але це не найголовніше, про що я хотіла сказати. Сьогодні ввечері йдемо на вечірку, говорять, що Слизеринці влаштовують її, але Пуффендуйці усіх гукають, тому… Ну, я так подумала… Може, підемо?

Це на мить змусило Герміону тяжко видихнути, вигадуючи чергове виправдання, але їх уже майже і не було. Візлі часто гукала її на такі посиденьки типу вечірок, але та завжди придумувала відмазки, аби нікуди не йти. Вона краще б посиділа на вікні кімнати, дивлячись на дощ і похмуре небо, читаючи книгу, залишаючи цю реальність позаду.

— Еее, ні, Джинні, вибач, але…

— Що?! Яке але, Герміоно? — ніби обурено сказала та. — Відмазки закінчились, тому ми йдемо на вечірку, і жодної відмови я не приймаю, а то ображуся на тебе! — Джинні завжди полюбляла пускати хвильки маніпуляції в їхні розмови, звичайно, Герміона не йшла на поступки жодного разу, але зараз вона чомусь здалася, можливо, на якусь мить захотіла сама туди піти, аби втерти носа тим дурням зі зміїного.

— Гаразд, добре-добре, але це лише, щоб ти відчепилась! — засміялась та, прямуючи з бібліотеки до кімнати Джинні.

— Ох, Герміоно, це перша вечірка в цьому році, і взагалі хочу мати чудовий вигляд, чого і тобі раджу. До речі, я нещодавно придбала суконьку, — дістаючи одяг, мовила вона, — але, гадаю, вона на мене замала, тому одягни, я думаю, тобі піде.

Герміона побачила легку сукню світло-молочного кольору, з оголеними плечима та з акцентом на погруддя. Вона була дуже простою задля вечірки з алкоголем, цигарками та танцями до ранку, але вона була ідеальною для ранкового чаю в якомусь замку після нічного балу. Вбрання нагадало Герміоні її маму на світлинах з весілля, вона дуже сумувала за батьками, чекаючи свят чи канікул, щоб зустрітись з ним хоч на декілька днів.

— Воу-Воу, Герміоно, якби я знала, я б тобі раніше віддала, маєш прекрасний вигляд. — засвистівши, мовила Джинні, — я вже очікую на слизеринок, що будуть їсти тебе очима, та на когтевранців, які, мабуть, захочуть з тобою випити та поговорити, очікуючи на твою увагу. Треба буде їх відбивати від тебе.

— Ну що ти, Джинні, — сміючись, почала та, — сукня справді божественна, але не треба перебільшувати, нічого такого не буде, навіть не сподівайся на це, — перевівши на подругу погляд, який ніби погрожував: не жартувати більше так.

***

Малфой сидів у вітальні Слизерину, слухаючи безглузді жарти Нотта, що не міг ніяк заспокоїтись, дізнавшись, як Дафна кинула Блейза, сказавши: «Я думала ми просто друзі». У Забіні ніколи не виходило з дівчатами, з тими, хто йому був справді до вподоби. Чистокровний чарівник, що має чимало коштів і багатств, але пліток про його сім’ю було багато після того, як його матір, місіс Забіні, побачили в маґлівському районі Лондона, що випивала алкоголь, забувши про свій статус, насолоджуючись вечором з черговим хлопцем, який, скоріш, був не набагато старшим, за Блейза. Мабуть, тому такі родини, як Ґрінграсс, не наважились би одружити з ним свою доньку, яка в свою чергу слухалась батьків і була непоганою спадкоємицею.

— Оой…Блейзі, який ти кумедний, я не можу-у-у-у, — через сльози сказав Тео, побачивши обурений,ні, злющий погляд італійця. — Ну добре, що ти, я жартую. Всі ми знаємо, що ви с Малфоєм дупи один одному миєте, тому не хвилюйся буде з ким старість зустрічати.

— Все. Якщо не хочеш отримати декілька непробачних у спину, то затулись. І ходімо вже, мені дуже нудно, хочеться подивитись на безглуздих пуфендуйців, які нап’ються за п’ять хвилин після початку. — Рішуче мовив Забіні, направляючись до таємної кімнати з друзями.

Герміона зайшла разом з Джинні, яка вела її майже за руку. Алкоголь і запах дешевих, напевно, маґлівських цигарок ударили в носа, як щось бридке і смердюче. Перевівши свій погляд, вона побачила слизеринців, що сиділи і ніби очікували на те, коли з когось поглузують. Паркінсон крутилась біля Малфоя, пускаючи бісики очима, той навіть не дивився довкола, акцентуючись лише на гру в шахи з Монтегю.

— Так, Герміоно, я відійду до Гаррі з Роном, бо вони щось вчудять, я уже відчуваю. — Сполохано проговорила Візлі. — О, Коліне, давно не бачились. — Дівчата побачили світловолосого парубка, якого спочатку навіть не впізнали.

— Вітаю Джинні, Герміоно, — зацікавлено поглянувши на останню, мовив Кріві, — відпочиваєте?

— О, ні, Коліне, слухай дуже хотіла б поговорити, але маю йти, Герміоно, сподіваюсь, ти не змусиш його нуднюгувати, — підморгуючи, з нотками натяку запищала та, побачивши, як Рон почав залазити на стіл в жахливих спробах станцювати.

— Весело у вас тут, — сміючись, заговорив хлопець.

— Давно приїхав? — намагаючись хоч якось показати свою «зацікавленість» у розмові, сказала дівчина, яка віддала б краще перевагу урокам зілля, ніж цій розмові. Звісно, хлопець мав добрий вигляд і наміри також, але сам процес спілкування змушував Герміону нудгювати, жаліючи використаного часу.

— У мене було деякі проблеми, тому довго не з’являвся, а повернувся лише вчора ввечері, — опустивши погляд, мовив той, — слухай, не хотіла б прогулятися, говорять дощі мають припинитися, хочу з кимось зустрітися, коли буде гарна пого…

— Оо, нарешті всі бруднокровки зібрались, а я то гадав, куди ти, Ґрейнджер, «своїх» поділа. Нарешті пара маґлонароджених разом, легендарний момент, аби сльозу не пустити.

— І я тебе радий бачити, Драко, — випльовуючи кожне слово, заговорив Кріві. Мабуть, йому не подобалась ця розмова і Малфой взагалі.

— Кріві. — без особливої радості у словах мовив Блейз, згадуючи батька Коліна, який зовсім недавно залицявся до його матері. Мабуть, всі коханці місіс Забіні дратували його, викликаючи зневагу та біль? — Не знав, що ти приїхав.

—Забіні, чудова зустріч. — не з меншою відразою відповів хлопець. — Не хочете зіграти, два факультети, покер, чи не найкраща розвага? Герміоно, ти як?

— Не думаю, що це гарна ідея, Коліне, я грала лише один раз в житті, а пасти задніх одразу ж не дуже хотіло…

— Бруднокровка-Ґрейнджер не вміє щось. Ну і ну, отакої, — засміявшись, заговорила Паркінсон, — скоріш, вона просто не хоче показатись бовдуркою перед хлопцем. Що ж поробиш, так випала карта, як говорять, — пасти задніх грифіндорцям.

— Ну, Паркінсон, — почала Герміона, — тут ти маєш рацію, знаєшся ти в тому, як показатись бовдуркою перед хлопцем, краще за всіх. — Вагаючись, продовжила та, — почнімо гру, я втомилась слухати промову слизеринців, які вчергове намагаються показати свій «розум».

— Воу-воу, Ґрейнджер, ти починаєш розбивати свій образ зануди, змінюючи його на бешкетни-и-цю. Мені це подобається — засміявся Нотт, пускаючи нотки глузування. — Це буде цікава ніч.

— Кріві, не думаю, що в цих бездарів є кошти, які вони б могли мені програти, будемо грати на бажання. Хто програє найбільше фішок та в кого буде найгірша комбінація, той виконує бажання того, хто, звісно, виграв. — блиснув очима Малфой, розуміючи, що навряд хтось зможе змагатися галлеонами з ним. Такі люди цінують момент, наприклад, знущань із грифіндорців.

Почнімо, — інтриговано сказав Кріві. Мабуть, він справді був в захваті від гри в карти, при чому і різних форматах, але покер був його улюбленою справою. — Поки не будемо ставити високі ставки, як вже і запропонував Малфой, граємо на бажання.

Ґрейнджер досі не могла зрозуміти, чому вона погодилась на це безглуздя. Вона ніколи не йшла на поступки, вислухавши насмішки з боку Паркінсон. Ніколи. Окрім сьогоднішнього вечора. Дівчина взяла келих шампанського, щоб хоч на мить відволіктись від напруження, яке з’являлось, витаючи у повітрі, як тільки два факультети збирались в одній кімнаті, за одним столом, стоячи одне біля одного.

— Що ж, — почувся голос Кріві, — пропоную зайняти ваші місця навколо столу. Я буду баттоном або «дилером», як вам зручно. Герміона, твоя ставка.

Ґрейнджер зайняла перші позиції. Як вона пам’ятала, то це найгірше, що може бути в грі в покер. Адже шанси виграти дорівнювали майже не нулеві. Герміона побачила жахливі карти з лише однією старшою. Слабка комбінація. Слизеринці дивились на неї, як ті хижаки, очікуючи на її наступний крок.

— Ставлю, — дівчина на мить задумалась, — чек. Передаю хід наступному.

— Що, Ґрейнджер? Не твій день? — скрізь зуби промовив Драко, — Чи тобі просто не щастить ніде?

Техаський холдем Ґрифіндорка запам’ятає назавжди як жахливо проведений і втрачений час. Спостерігаючи за тим, як Слизеринці гарно грають, вона навіть засумувала трохи, розуміючи, як би було добре, якби Джинні була десь поблизу, а не рятувала п’янющого Рона. Ґрейнджер, зробивши незначну ставку, вкотре пожаліла, що вона тут робить і навіщо тут. Вона лише відчувала запах алкоголю, який було важко не почути, та те саме напруження, яке не відступало ні на мить.

— Що ж, пані та панове, — пафосно мовив Кріві. Ця гра була йому по духу. — Оголошую Шоудаун, нагадаю, програє той, в кого найгірша комбінація, — криво посміхнувся той.

Першим банк розкрив Забіні. В нього був Флеш.

— Непогано, Забіні. Далі твоя черга, Герміоно!

Той самий момент, коли комок хвилювання був у горлі Ґрейнджер, і вона так і не знала, як їй з цим впоратись. Здавалося, звичайна гра з наглими Слизеринцями змусила відчути нотки паніки.

Дівчина взяла майже не тремтячими руками карти, не бажаючи бачити, що буде далі. Трипс.

— Во-о-у, Ґрейнджер, not bad, not bad, — зареготав Нотт. Це могло означати лише одне — або вона програє, або Малфой, чия черга настала тільки-но.

Стукіт серця та приглушені голоси, дівчині здалось, що вона зараз непокоїлась ще більше, ніж коли вона мала розкривати банк. На хвильку час зупинився, і Ґрейнджер перевела свій наляканий погляд, вдаючи свою впевненість, на Малфоя. Він дивився на неї лише декілька секунд, але це тягнулось ніби дуже довго. Це було дивно, адже Слизеринець не дивився на неї, як раніше — презирливо. В його погляді можна було побачити вогники азарту і ще чогось…

— Флеш-Рояль, Драко, вітаю! — З не меншим азартом мовив Кріві, — в тебе був шанс рівний двом тисячним, але ти і його захопив. Герміоно, вибач, ти програла. Серце пропустило удар і ще один, і ще, і ще.

— І що? Кому я винна бажання, Малфою? — Найкраща якість Ґрейнджер — ніколи не показувати свого страху, намагаючись говорити якомога спокійно і впевнено.

— О-о, Драко, я весь в очікуванні на щось справді бридке, — засміявся Грехем, виходячи з пітьми, на його слова відреагувала не менш радісна Пансі.

— Ми то знаємо, що полюбляє робити Драко, так, Паркінсон? — отримавши злий погляд від дівчини мовив Теодор, — я давно хотів побачити, як будуть знущатись з бруднокровки

— Затули пельку, Нотт, мені огидно навіть здогадуватись, про що ти там подумав. — З реакцією, ніби він уявив щось справді бридке, вишкірився Малфой.

Почувши ці жахливі, навіть брудні слова, Герміона вилетіла із залу, відчуваючи насмішливі погляди Слизеринців. Їй було дуже гидотно від злих фразочок Нотта та Грехема, але найбільш гидотно їй було від того, що тепер вона винна бажання Малфою, не здогадуючись навіть, що у нього в голові.

Не довго думаючи, вона зайшла в одну кімнату, яка завжди її рятувала у жахливі моменти життя. Декілька років тому, коли отримала «незадовільно» від Снейпа, вона, блукаючи коридорами Хоґвартсу, знайшла це містечко. Саме тут Ґрейнджер могла бути наодинці із собою, зі своїми думками та планами. І ось знову тут, читає черговий роман, аби забути сьогоднішній вечір, перенестися у світ Джейн Остін.

***

Різкий звук і білосніжний чуб зʼявились з нізвідки.

— Малфой? Що ти тут робиш? Ти ж мав би бути на вечірці, — здивовано запитала дівчина у стурбованого чимось хлопця, який ніби побачив самого Мерліна.

— Тш-ш, помовч, Ґрейнджер, благаю! — зозла мовив хлопець, — що ти тут робиш, краще скажи!

— Що це, Малфой? Що коїться? — закричала Герміона, побачивши Малфоя, що тривожно обернувся на звук біля башти старост. — Малфой, хто це, це що…

— Смертежери. Вони тут. — не дуже радісно почав той. — Готуйся до страждань, Ґрейнджер.

— Що ти говориш? Ти знав? Ти… Ти… — паніка почала охоплювати розум, але та через силу продовжила, — я не вірила в те, що говорив Рон, але… Як… Ти також з ними?

— Слухай, Ґрейнджер, якщо ти мені програла одне бажання, це не означає те, що ти можеш говорити зі мною так. Мені твої сльозливі промови не здались, але якщо це тебе заспокоїть, то я теж не в захваті від ситуації. — Малфой був роздратований і… наляканий. Ні, дівчина не могла сказати, що він був боязкий, бо Слизеринці ніколи й вигляду не подавали, що їм страшно, навіть коли прогуляли два уроки Снейпа, але зараз, в цей самий момент, в його очах можна було помітити хвилювання.

— Що буде далі, Малфой? — зі сльозами на очах мовила Герміона. — Що буде з Хоґвартсом?

— Ти справді така бовдурка і думаєш, що я тобі розповім? Мене ця ситуація дратує, але найбільше дратуєш ти. Раджу тобі тікати до своїх друзів, якщо не хочеш опинитись в руках одного зі смертежерів. Поттера скоріш заберуть з Візелом на цікаву «розмову», що буде з тобою, не знаю, але готуйся до найгіршого.

— Але, Малфой, як ви могли.. Ти також з ними, ти, як вони, Смертежер? — почувши панічний сміх хлопця, запитала дівчина.

— Ні, Ґрейнджер, поки ні. Але скоро буду, — ці слова не звучали як гордість за свой статус, як впевненість у майбутнє, вони звучали як муки і страждання, що поступово-поступово наближались до Малфоя і зовсім скоро мали б забрати його на той бік чарівного світу.

— Якщо буде війна, я буду боротись, Малфой. Я впевнена, ми будемо по різні боки добра і зла, це твій вибір. Але ти залишишся назавжди з клеймом зрадника. — вже біля дверей промовила та.

— Не будь такою впевненою, бруднокровка. — наближаючись до неї, почав Драко.

— Що? Малфой, я тебе не розумію…

— Поки що нічого не буде, лише деякі зміни в устрої школи. Але потім, Ґрейнджер, ні слова нікому, боюсь, нам доведеться співпрацювати.

Герміона, як ніколи, почувала себе жахливо, ні, налякано. Вона не знала, що буде з їхніми друзями, чи доживе вона до світанку. Найбільше її лякали слова Малфоя. Він завжди глузував з неї. Почувши таку серйозну промову, Герміона спочатку сприйняла її за черговий Малфоїв жарт. Але цього разу його слова відчувались інакше.

Йдучи темними тихими коридорами, вона лиш молилась, щоб її не помітили чужі. Це була перша, мабуть, за всі 8 років розмова із Слизеринцем без кепкувань з його боку та гострих слів у відповідь з боку Герміони. Дівчина не була впевнена у його промові, вона йшла з поганим передчуттям, що Драко говорить правду, але якщо воно так, то ситуація надто жахлива.

— Джинні! — побачивши подругу, майже не заплакавши мовила Герміона, — де Гаррі з Роном— Не знаю… — лише зараз вона побачила заплакану дівчину, яка мала справжній вигляд безсилля та втрати, — їх кудись забрали. Завтра запроваджується нова система навчання. Дамблдор мертвий.

— Щ-що? Джинні, як? Як таке могли трапитись, коли?

— Ти тоді вийшла кудись, Герміоно, — почала рудоволоса, намагаючись говорити рівно, не тремтячи, — ми подумали, що тебе налякав чимось Малфой, але коли побачили його поблизу, зрозуміли: ти просто засиджуєшся десь в бібліотеці, готуючись до завтрашніх лекцій. Раптом пролунав якийсь дивних звук і заголосили люди. Спочатку подумали, що то якийсь жарт або Слизеринці, як завжди, знущаються. Коли ми побачили наляканих Блейза і Нотта, зрозуміли, тут щось не так.

— Що було далі, Джинні, — перелякано заговорила Грейнджер, боячись почути найгірше.

— Гаррі та Рона забрали, невідомо куди, — дівчина говорила це, а на душі її було так порожньо, як у розбитій склянці. — Ніхто нічого не знає відомо лише одне: він повернувся. Осередок всього зла повернувся, Герміоно, я… я… Що робити, я не знаю, Герміоно.

— Тихо, Джині, тихо. Благаю, заспокойся, — Ґрейнджер і сама не знала, що робити. Вона не вірила в слова Драко, гадаючи, що то було чергове глузування або навпаки пастка. І все ж таки, це була остання надія. Співпрацювати зі зміями чи рятувати друзів самотужки?