Про поставлені крапки і пропущені коми

Юля тупо витріщалась у стелю і час від часу змахувала сльозинки, які безперестанку скочувались, лишаючи по собі звивисті вологі доріжки, що неприємно закінчувались десь біля вух. Юля  тільки тепер зрозуміла, що ця вся сцена означає тільки одне –  вона десь помилилась. Живіт скручувало від думки про те, що тепер доведеться пояснювати все від самого початку, бо залишати її ображеною точно не хотілось.

Юлю злість брала від того, що Тіна ще досі нічого не зрозуміла, бо якби зрозуміла хоч частину, не полізла би цілуватись. Якби вона справді сама зрозуміла все, вони б не зупинились.

Тіна відчувала полегшення, бо нарешті все вирішилося. «Все або нічого» далеко не завжди означає що буде все. Тіна знала, що Юля після такого точно піде, та і бачитись тепер не дуже хотілось. Знову пресувати питаннями, щоб отримувати у відповідь тишину? Ні, дякую. Хай розбереться перше зі своїми тарганами, а потім втягує туди когось іще. Юля очевидно не боялась того, що може бути, вона цього просто і банально не хотіла, бо Юлі Тіна не потрібна. І якщо у тієї забракло сміливості зізнатися хоча б у цьому, тоді їй точно не вистачило б сміливості зізнатися у почуттях до когось іншого, окрім чоловіка.

Юля вже добрих п‘ять хвилин стояла в проході за декілька метрів до спини Тіни не наважуючись підійти. Тіна абсолютно точно відчувала її присутність, але ніяк не реагувала. Хай стоїть. Хай іде. Хай робить що хоче.

Тіні хотілось допити те кляте вино і врешті лягти спати. Можливо, завтра буде здаватися, що це все поганий сон. Юля примощується поряд на сходах, підлаштовуючи коліна аж під підборіддя. Рука також тягнеться до бокалу і навіть у темряві можна помітити як її трусить. Тіна фізично відчувала як збоку замість Юлі сидить суцільний комок нервів і така її раптова неприхована схвильованість тут же знизила градус злості. Знизила настільки, що Тіна порушила тишу першою:

— Ти можеш скільки завгодно тремтіти, колупати нігті і смикати нитки з штанів, але мовчати більше не можна, не після того, що відбулось.

Слова повиснули у повітрі, розчиняючись. Юля ніяк не може наважитись, слова застряють, стоять комом у горлі. Вона просто не знає з чого почати. А Тіна хоч і почала, але занадто явно чекала пояснень.

— Окей. Посидимо ще трошки. Полущи свій манікюр ще трошки.

Юлі здалось, ніби вона не виправдовує якихось неозвучених очікувань, ніби усі навколо знають як і про що говорити, а її навчити забули. Тіна тим часом знову злиться. Злиться так сильно, що хоче випалити на емоціях все – як боляче, і принизливо, і образливо – але поки не можна. Зараз боротьба Юлі і вона має виграти або програти її самостійно.

— Ну ти ж стояла позаду так довго, напевно продумала вже цілу промову. Будь ласка, кажи, я слухаю.

— Навіщо поцілувала? У нас була домовленість. – сухо і спокійно констатувала факти молодша, знову натягнувши непроникну маску, яка не давала зрозуміти, що відбувається там, всередині. Настрій говорити розставав просто на очах, натомість приходило суцільне розчарування. На мить здалось, що вони з різних планет і більше ніколи не зможуть знайти спільної мови. Та й взагалі, чи потрібна вона? Може, легше залишити все так як є.

— Вибач. Це все? – Тіна сама б свого голосу не впізнала, таким льодяним він їй здався. Проте, як не дивно, на Юлю подіяло, вона врешті видала хоча б щось схоже на претензію.

— Ти знаєш, у мене відчуття якби я сказала те саме стіні, у неї більше відгуку було б.

Тіні різко стало смішно. Аж занадто, враховуючи контекст ситуації. Почути таке звинувачення від тої, яка сама не вирізнялась відкритістю, точно не входило в її плани.

— Як ти думаєш, чого я розізлилась?

— Я не знаю.

Це неможливо. Юля знала. Вона не могла не знати, не могла не відчувати що образила, інакше б не сиділа тут і не видушувала з себе ці нікчемні спроби відвертості. Їй би в кіно йти з таким рівнем притворства.

— А я не вірю. Ти відчуваєш набагато більше, аніж показуєш мені. Стіна – ось це про тебе і якщо це останнє, що буде сказано між нами – мені байдуже. Можеш ображатися, більше ніколи нічого до мене не говорити, навіть не дивитися в мій бік, можеш думати, що я докопуюсь на рівному місці. Хоча …ти цього не зробиш, я впевнена. Ти скажеш – я не розумію про що ти – опустиш свої густі вії і підеш. Звісно, мовчки….Кожного разу як ми зустрічались, я думала ну ось, зараз. Зараз вона відповість, зараз щось зробить, зараз розкаже. Я поцілувала тебе тільки тому, що хотіла щоб ти нарешті розілилась. Або визнала що тобі це все подобається. Я навмисно порушила твої кордони, Юль. Всі. Мислимі  і немислимі. І навіть при такій відвертій нахабності ти ніяк не зреагувала. Просто нуль. Піддалася і все. Ти з Валом теж так, дозволяєш йому робити з собою все, що заманеться?

Тіна не хотіла згадувати Вала, правда, але важко стримуватись коли тонеш сам, відразу хочеться за руку потягнути ще когось. Юля знову мовчить добру хвилину, аж поки Тіна не ставить ще одну умову:

— Ти або говори, або йди. Я втомилася від цих недоінтриг.

Юля лишається, бо не можна давати задню, не зараз.

— Не чіпай наші стосунки з Валом, будь ласка. Це моя справа, що я йому дозволяю, а що ні.

Тіна б вже сама встала і вийшла, якби не абсолютна, навіть дещо лякаюча м’якість у голосі Юлі. Таким голосом лікарі повідомляють смертельні діагнози пацієнтам. Вона дочекалась поки Тіна випустить пар і тепер точно знає що робить. Це все була підготовка, зараз починається дійство.

— Скажи, а ти всіх так провокуєш, поцілунками?

Старша заперечливо помахала головою. До цього моменту Тіна думала, що всі козирі були у неї і вона вирішувала хід гри, але тепер не була такою впевненою.

— Так і я би не дозволила нікому нічого подібного, окрім тебе. Ми з тобою в дечому схожі… – Юля посміхнулась, помітивши як від її тону помалу розгладжуються нахмурені складки на обличчі у Тіни —… і очевидно через це обоє з тріском провалились, але напевно є речі важливіші за перемогу…- вона звучала тепер як доросла мама, що пояснює своїй маленькій крихітці як влаштований цей світ. Юля підхопила Тінину руку і почала виводити невидимі малюнки по передпліччю —…все що я точно знала від самого початку це – як би сильно ти мені не подобалась, я не зможу піти від нього. Я не знаю як це пояснити, ти просто відчуваєш. Частинка мого серця – це він, вся моя сила – у нього. Ось так от сталось уже при народженні, розділилось ціле навпіл. Хто-хто, а ти точно розумієш про що я. Я також знала, що не зможу бути з вами двома одночасно, доведеться обирати.

Юля перестала водити по шкірі і просто переплела їх пальці, міцно тримаючи руку старшої у своїй.

— Мені шкода твого серця, Тін. Саме тому  я не дозволяла собі емоційної близькості, якби складно не було. Нам не можна обговорювати те, що сталося, те, що відчуваємо, те, чого хочеться. Не можна. Не можна закохуватися, щоб потім змогти пережити прощання.

Тіна знала, що Юля тримає відстань навмисно, але і подумати не могла чому. Її сумніви і невпевненість були настільки сильними, що вона не повірила їй відразу.

— А тобі точно шкода мого серця, а не себе? Бо, знаєш, легко прикриватися благими намірами, ховаючи егоїзм.

Юля розуміла, що таке питання виникне і мала залізний аргумент у цій суперечці, але не дуже хотіла його озвучувати.

— Ти. Я переживаю як справишся ти. – старша все ще не вірила, тож молодша продовжила: — Не мені повертатися назад у самотній величезний порожній будинок, у моєму бігає дитина і готує вечерю чоловік. Вибач.

Принцип Юлі був простий, як двері. Вони могли спілкуватися доти, доки дружба не переросте в пристрасть – до першого поцілунку. Тоді, біля вогню, Юля буквально просила її не спішити, бо не хотіла так швидко прощатися.

— Чому в такому випадку ти взагалі дозволила мені порушити домовленість? Ти ж могла відштовхнути.

Юля сама довго розмірковувала над цим. Чому б насправді просто не давати себе цілувати. Відповідь з‘явилась не відразу.

— Це мало б хоч якось компенсувати мою холодність. Я знала, що це рано чи пізно станеться, скільки б обіцянок не було сказано. Але я би сама відтягувала його так довго, як тільки змогла. Мене мучила совість, що я тебе використовую, граюсь почуттями, тому нічого не лишалось як піти на компроміс: коли той поцілунок станеться і як далеко зайде – вирішувала ти, а я приймала усі варіанти.

— А ти сама цього хотіла чи ні? – Тіні важливо було знати, що усе взаємно, що вона не просто пружинка в плані Юлі, яка рандомно вистрілила і почала відлік.

— Мені коштувало усіх сил світу, щоб не подати вигляду, як сильно мене накриває від твоїх дотиків. Тільки не шкодуй, чуєш? – і Юля тут же поцілувала її в плече, але Тіна уже зайшлась сльозами.

— Я припинила, бо думала, що ти не хочеш. А тепер виявляється, що ти обманула і що я змарнувала свій єдиний шанс.

Юлі хотілось повернути час назад і цілувати, цілувати, цілувати. Насолоджуватися кожним вдихом, кожною секундою. А потім реальність звалювалась на голову. Тут і зараз Юля переконувала Тіну, що одноразова ніч не найкраща ідея задля збереження цілісності сердець обох.

— Я не маю жодного права давати тобі надію, навіть ілюзорну, бо спільного майбутнього не буде. Я визнаю, ця вся ситуація від початку не дуже чесна по відношенню до тебе. Ти можеш доводити і розказувати зараз, що завгодно, але об’єктивно це використання і ти сама це зрозумієш, як тільки почуття притихнуть.

Але Тіна чути не хотіла. Все, про що вона могла в той момент думати – Юля зникне з її життя назавжди, а вони так і не мали найкращих ласк в своєму житті.

— Добре, використай. Я добровільно віддаю тобі своє тіло у користування. Ще на одну ніч, будь ласка.

Вголос це прозвучало ще гірше, аніж в голові. Це напевно був її останній шанс, але Юля була непохитною.

— Ті-на. Ти могла вчинити егоїстично і взяти мене прямо там, але ж побоялась. Зараз я також боюсь. Не треба, люба. Ми занадто закохані мазохістки, як для таких ночей. Я не хочу мучити тебе ще більше, я не хочу мучити Вала, я не хочу мучити себе. Подивись на мене. – Тіна підіймає заплакані очі і останнє, що може віддати Юля: — Я люблю тебе. – невагомо доторкнутися губами до вже заплаканої щоки, потім ще раз до маківки і швидко-швидко не оглядаючись піти. Все так в її стилі – майстерно грати по своїх вигаданих правилах, нікому не розкриваючи усі свої секрети.

— А я тебе … – шепоче Тіна уже в порожнечу і опускає важку голову на коліна. В одному Юля була беззаперечно права – у великому порожньому будинку їй до чортиків самотньо.