Про несказані слова і надломані серця

Вони засиділися біля вогню до глибокої ночі, аж поки не вирішили, що напевно варто було б поспати хоч пару годин, і напевно точно заснули б, якби Тіну знову не мучила та обіцянка. Не просто мучила, а допікала так, що заснути було неможливо.

— Ю-ляя…а я цілий вечір думаю про те, які на смак твої губи.

Юля м‘яко усміхається і перебираючи світлі пасма на подушці сонно шепоче:

— Ти ж сама знаєш що варто почати, піддатися на секунду і шляху назад не буде. Зупинитися неможливо.

— То може не треба зупинятися?

— А може не треба починати?

Тіну така відповідь не влаштовує, тож вона вирішує тиснути, аж поки не отримає щось, що здатне заспокоїти її розум.

— Чого ти боїшся? – запитання просто розчинилось у темряві, безслідно зникнуло, як ніби його і не було. —Знаєш, якби ти назвала хоча б одну справжню причину чому так вперто втікаєш, я би може перестала лізти сама. А так … я наступаю, ти піддаєшся і виходить, що хтось із нас десь обманює. Мені так не подобається.

Юля щось пробубніла, Тіна змогла розібрати тільки останнє «я не назву». Тіна втомилась. Втомилась від цих безкінечних хованок, до абсурду смішних обіцянок і від того, що постійно потрібно терпіти. Більше терпіти вона не хотіла. Не називає, значить можна зробити вигляд, що їх немає.

І Тіна цілує, в ту ж секунду навмисно порушуючи всі вербальні і невербальні домовленості. Цілує так жадібно, ніби Юля все-таки зникне через секунду назавжди.

Юля дозволяє завершити поцілунок і тільки тоді відсторонюється, все ще не піднімаючи очей. Секунда, дві, три. Переривчастий вдих і …

Тіна готова до чого завгодно. Більше того, вона з нетерпінням чекає на її реакцію, цілком усвідомлюючи, що може отримати на горіхи. Це буде навіть цікаво, заплатити таку ціну за свою провокацію. Кароль знає, що вчинила підло, здогадується чого найбільше не хотіла Юля – трикутника між нею і Валом. Для неї це означає, що потрібно обирати, а от для Тіни втрачати немає що. У неї буде все або нічого.

Тіна хоче побачити її характер, рішучість, почути сталь в голосі. Хоче побачити хоча б частинку тієї сміливої, впевненої Юлі зі сцени, хоче розширених зіниць і розмови на підвищених тонах, щоб нарешті проставити всі крапки і коми.

Натомість відчуває м‘якість її губ вдруге.

Юля, хай йому грець, відповідає.

Це смішно, якби не було так сумно. Що відбувається в її голові не ясно від слова взагалі – спочатку просить пригальмувати, а потім сама ж не здатна дати відсіч. І при цьому всьому ні слова з її вуст про те, що це все означає чи що буде далі.

Тіні нічого не залишається як поглибити поцілунок, а тій знову піддатися. Наскільки далеко ти дозволиш мені зайти?

Їх тіла тепер так близько, що можна безпомилково визначити, хто сьогодні вранці одягнув ліф, а хто в одній лише футболці і Тіна, врешті-решт, бачить розширені зіниці, от тільки ті розширені далеко не від люті. І хоча молодша дозволяє набагато більше, аніж розраховувала старша, в останній момент Тіна відступає.

Правду кажучи, не тільки Юля повела себе нетипово в ту ніч. Будь на її місці хтось інший, Тіна продовжила би не задумуючись. Вона би зробила все, аби її чергова жертва виверталась на простирадлах і похрипуючи благала про розрядку. Але інші були лише для розваги, інші –  це просто відволікаючі фактори. Юлю брати тваринними інстинктами не хотілось, хотілося віддатися їй самій. І так би напевно сталося, якби в один спонтанно вирішальний момент раптом не здалось, що Юлі Тіна навіть даром не потрібна. Вона піддається, як пластилін в теплих дитячих долоньках, але натомість сама не робить ані кроку назустріч. Тіна все ще не хоче, щоб Юля була однією з, тому з величезним зусиллям відсторонюється.

Обоє лежать уже майже без одягу, лиш ще досі збито дихають і дивляться затуманеним від бажання поглядом одна на одну, не до кінця розуміючи що тепер робити. Тіна була готова до всього, окрім того, що схоже жодної взаємності не буде і від цього по-чесному хочеться вити.

Вона вилітає зі спальні, по дорозі змітаючи все що потрапляє їй під руку.

У її світі все було до неможливості просто: подобається – кажеш, не подобається – зупиняєш, щось не ясно – сідаєш і говориш доти, допоки не стане зрозуміліше. Її з розуму зводили недосказаності з напівнатяками, її з розуму зводила одна блакитноока брюнетка, яка провалила усі перевірки і не виправдала жодних очікувань. Хай там як, але зараз це була незнайомка, яка не підпускала ближче, навіть якщо всі її дозволені межі перетиналися ось так в лоб.

Тіна проникнула б їй під шкіру, прокралась у саме серце, по дорозі вкравши усі непрошені думки з тої складної голівки і поскладала б їх у ящик з сімома замками, який не відкрила б нікому ні за яких обставин. А потім, по ночах, так само відповідально оберігала б кожне слово і кожний звук, сказані шепотом кудись у темряву, від сторонніх очей і вух.

Тіна вибігла раніше, аніж можна було помітити, що очі Юлі заблистіли від сліз точно так само як і її власні.

У світі Юлі все було значно складніше.

Вона не подала б надію на взаємність за жодних обставин, але Тіна цього, на щастя чи на жаль, не розуміла.