Про невидимі кордони і м‘які крісла

В одну із п‘ятниць Юля радісно з‘явилась на порозі з букетом півоній, вирощених у себе в саду і пляшкою червоного вина.

Ідеально пронеслось в голові у хазяйки будинку. Картинка була настільки бажаною, що Тіна почала сумніватися у її реальності – може, це сон?

Вони виставили великі м‘які крісла на подвір‘я і вляглися поперек, роздивляючись зорі. Алкоголь, в купі з жаром від багаття, приємно зігрівав і розслабляв, але варто було відсунутись трохи далі, як нічна прохолода тут же окутувала свіжістю і повертала в реальність. Не знати, що в той вечір п‘янило Тіну більше – вино чи присутність Юлі.

Юля ще ніколи не бачила Тіну такою живою – з мерехтливими вогниками в очах, творчим безладом на голові і рум‘янцем на щоках.

Тіні хотілось відкрито фліртувати, недвозначно натякати і врешті-решт перетнути той невидимий кордон «колег». Натомість все, на що вона наважується – спробувати вивести Юлю на відвертість.

— Можна запитання? – напівшепотом виривається у Тіни, хоч вона невпевнена, що її взагалі почують за тріскотом гілок, проте та на диво чує і киває у відповідь.  — Тут нікого крім нас немає, але ти все рівно не дозволяєш собі розслабитись.

Юля дещо награно підіймає брови і як можна невинніше запитує:

— З чого такі висновки?

— Ну я ж бачу. Ти майже не п’єш, сидиш у прохолоді і явно фільтруєш сказане.

Юля демонстративно допила до дна і підсунулась ближче.

— А тепер ?

Наївно думає що цього буде достатньо. Тіна заперечливо мотає головою і висуває свою умову:

— Пересядь ось сюди, у моє крісло.

Юля завагалась і за декілька хвилин роздумів запропонувала повноцінну угоду – вона сідає куди завгодно, але перед тим Тіна має пообіцяти їй, що не поцілує.

Тіна протверезіла в ту ж секунду. Їй почулось чи Юля дійсно в голові прокручувала подальші сценарії. І чого ж вона обрала буквально найважчий?

— А якщо поцілую?

— Я піду і більше не повернусь.

Тіну розривало між тим, щоб як порядна людина пообіцяти і виконати, і тим, щоб поцілувати її вже прямо зараз. Втім, ризикувати вона не хотіла, бо Юля безсумнівно дотримає слова.

— Добре. Ніяких поцілунків сьогодні.

— Не тільки сьогодні.

— Нова зустріч – нові домовленості. Так піде ?

—…так.

Юлі від чогось в голову підкралась нестерпна думка – нової зустрічі не буде, ця фатальна. В них не вийде.

Тіна ж хитро посміхнулась розраховуючи, що наступний раз ставитиме умови сама.

Поки одна потайки насолоджувалась можливістю «випадкових» дотиків, іншій плакати хотілось від того, як всередині все трепетом відгукувалось на кожний, навіть найменший жест.