Ромашки.

З першого погляду будинок здавався хитким, хоча оглянувши його детальніше, ставало зрозуміло, що тримається він лише за допомогою магії. Згасло світло в останньому вікні.
У темні двері невеличкої кімнати легенько постукали, після цього гостя чи гість хутко зникла всередині. Єдиним джерелом світла був помаранчевий камінчик, який лежав на столі між ліжками.
– Мама заходила, глянула що її святе янголятко спить та й пішла. – констатувала дівчина.
– Маю надію, що вона заспокоїлась – долинуло з лівого ліжка.
– Непевен – голос з права.
– Годі дуркувати, кажіть, що я повина зробити? – руда підійшла до столу та взяла в руки гальку, повернулась обличчям до дверей.
Хлопець з права витягнув з шухляди мішечок, дістав звідки дві зелені кульки та передав решту брату, він також дістав кульки, але блакитні. А мішечок закинув на полицю над ліжком.
– Ітак, Джіні, цей винахід трішки займе мамин час, зелені імітують мій голос, а блакитні Фредовий. – Джордж поклав свої кульки на простягнуту долоню сестри.
Візлі повернула на стіл так званий світильник та взялась розглядати нову забавку.
– Якщо почуєш кроки , кинеш по одній до яблуні, з вікна навіть цілитись не потрібно. – Фред передав їй і свої
– Сподіваюсь декілька таких, мені перепаде? Як-не-як, я вас прикриватиму – посміхнулася дівчина і глянула на братів.
– Ти нас шантажуєш – хлопець з права піднявся – Як не соромно – мовив Джордж та дістав книгу з полиці. Поклав її на стіл.
– Ми сподівались тобі сподобається – Фред зіткнувся із скептичним поглядом сестри. – Та відкрий її.
– Не варто судити за зовнішнім виглядом – підтримав його Джордж.
Дівчина відкрила обгортку, всередині порожнеча, і книжка скидалась більше на шкатулку. Тонкими, довгими пальцями вона взяла звідти срібний ланцюжок.
– Де ви це взяли?
– Так що домовились?
Джордж стояв поруч уже з двома мітлами в руках.
– Ми дещо удосконалили його
– Як працює пояснимо коли повернемось – закінчив Фред.
– Гаразд.
Близнюки переглянулись, потім кивнули та відчинили вікно.
Ґрифіндорці майнули в нічне небо.
Простір, відчуття ніби весь Всесвіт належить їм двом. Вогняне волосся, в нічному світлі, було темним, а в очах відблиск зір. Нічні вилазки, завжди закінчувалися прочуханкою від матері.
Але якщо все пройде за планом то це буде перша успішна ніч Візлі. Минувши, поселення хлопці спрямували мітли нижче, летіли над квітковим полем.
– Пам’ятаю, як я носив оті фіолетові дзвоники Джонсон – голос Фреда розвівається вітром, долинав набагато гучнішим.
– Це ж було минулого тижня, ти злиняв тоді.
Дорікнув йому брат, переганяючи.

Чарівна, зоряна ніч. Посеред саду розгорталось накриття з прозорої,немов скло, тканини. Без сумнівів будівля трималася лише завдяки магії. В прозорій хатинці на підлозі лежали великі коричневі подушки, а на них сиділо троє людей.
Сіріус Блек щось розповідав, донька захопливо його слухала, тримаючи в руках чашку. Реґулус час від часу переривав його, доповнюючи ситуацію з свого боку.
– Ви тільки уявіть мій шок, коли я почув, що Нюнчик став викладачем.
– Тепер стає зрозумілим чому Снейп з таким призирством ставиться до мене і Поттера. – дівчина зробила декілька ковтків гарячого какао. – Можливо, розповіси про маму? Реджі розповідав, що вона навчалася на Слизерині, а ще про дружбу, накштал як у мене з Драко, але…
– Для мене ще й досі є таємницею як вони зійшлися – перервав племінницю чоловік – Так що я також хотів би почути це.
Сіріус видихнув і почав оповідь дивлячись в небо.
– Ну ми були знайомі з дитинства, але не спілкувалися до деякої ситуації. – батько випив коричневу рідину з склянки. – Це було на шостому курсі, після Геловіну, я йшов по головному коридорі до бібліотеки – зустрівши з скептичним поглядом брата , Сіріус підняв руки долонями в бік молодшого Блека – Що ? Я нормально вчився, коли хотів цього. – Реґулус кивнув, але не повірив – Ітак іду нікого не чіпаю, як на повороті в мене врізається дівчисько, а після затикає долонею мені рота та притискає до стіни, я був шокованим!
– Стоп, а точно так було? А не навпаки ? – перебив його брат, а Марі на це усміхнулась.
– Так не заважай – махнув він рукою в бік брата, ніби він був надокучливою мухою. – Зазвичай так робив я, а тут на тобі, якесь дівчисько так чинить. Одразу я помітив її блакитні, як кришталь очі, а потім темно – руде волосся. Як пізніше вияснилось Рене тікала від Реґулуса, причину вона не назвала, а притисла мене до стіни бо думала, що я видам її. Відтоді ми почали більше спілкуватись.
На нього знов скептично глянув Блек.
– Гаразд, гаразд, Реґулус також приклав до цього свою руку. Хоча був він, як та заноза в… Неважливо де… як тільки ми з Рене почали зустрічатися, він – Сіріус тикнув пальцем в брата – розповів усе матері. Вона дуже зраділа, що я став на правильну стежку, по її словах. Але потім я втік з дому і попереднє ставлення повернулось.
– Сім’я Рене не дуже цьому зраділа – продовжив уже Реґулус – Вони вважали, що знають краще долю доньки. Після одруження, на якому я не був присутній, Спеули відвернулись від дочки.
– Ми відправили звістку після одруження сім’ям, щоб вони не завадили. І правильно вчинили – Сіріус знов випив із склянки – Лео Спеул – батько Рене, коли дізнався про цю подію, прийшов у наш будинок з аврорами. Він висинув обвинувачення , ніби я силою тримав його доньку біля себе, і за допомогою “Імперіо” змусив її вийти за мене. Але старигань спіймав облизня. Після того я нічого про них не чув, точніше не хотів чути.
Чоловік замовк споглядаючи на зорі.
– Ми були щасливими. – поринув у спогади батько. – Через рік дізнались що у нас буде дитя.
– О це мені Реджі, розповідав – втрутилась Марі.
– Було багато чого хорошого, але закінчилось усе не дуже добре…
– Не будемо про це – перервав його колишній слизеринець.
Поглянувши на доньку, Сірус спокійно мовив
– Ти дуже схожа на неї, від мене передалось тільки колір волосся…
– І вдача – підказав Реґулус та поглянув на зап’ястя правої руки, на якому був годинник – Так, юна леді, вже за північ. Завтра як-не-як до Гоґвортсу, якщо ти не передумала.
– Гаразд, добраніч.

Зачинивши двері, дівчина присіла на ліжко, рукою провела по шиї, в кімнаті пахло свіжим нічним повітрям та квітами. Останньому запаху Блек здивувалася і поглядом шукала джерело. Навпроти ліжка біля дзеркала лежав невеличкий букет перев’язаний червоною стрічкою, а біля нього жовтий ключ. Марі піднялася з ліжка підійшла до квітів, доторкнулась до білосніжних пелюсток ромашок. Дівчина витягла одну квіточку та піднесла до носа, вдихнула ніжний запах та усміхнулась, поглянувши в дзеркало подумала.
“Чому либишся?”
Помітила невеличкий сірий аркуш паперу на ньому красувалась велика літера “В”. Дівчина перевернула папір на ньому хвилястими лініями було декілька речень.

Бачили тебе в саду. Ми з Фредом забрали три ящики. Джіні прикриває нас вдома. Мама зовсім сказилась.
P.s. ромашки, як оплата, сподіваюсь вони тобі до вподоби.
Фордж Візлі.

Брюнетка збігла сходами, біля виходу з будинку на неї очікував батько і хрещений з її валізою та кліткою з совою.
– Доброго ранку.
– Доброго,я чекаю тебе на ґанку. – Реґулус усміхнувся кінчиками губ та вийшов за двері.
Дівчина підйшла до тата та без слів обійняла його.
– Зустрінемось на зимових канікулах. – мовила вона все обіймаючи батька.
– Якщо ти захочеш приїхати – Сіріус відійшов від дочки та дістав з шафи чорний плащ.
Марі з допомогою батька, одягла верхній одяг, застібаючи ґудзики запитала.
– Чому,якщо захочу?
– Хто – зна може щось станеться – загадково відповів він та ще раз обійняв доньку.
” Він чогось не договорює ”
– Гаразд час вирушати.
Чоловік відчинив двері та після Марі, вийшов на ґанок, прихопивши щось із тумби.
– Сіріус ти впевнений?
– Так.
Ґрифіндорка не розуміла, про що вони і як тільки хотіла запитати, старший Блек перестав бути людиною, його тіло покрилось чорною шерстю, форма обличчя видовжилась, чоловік став на четвереньки і з появою хвоста повністю перетворився на пса. Реґулус пов’язав йому нашийник, а мотузку яка йшла від нього, обвив навколо своєї лівої руки. Дівчина не мала часу задати хоч одне питання, бо після цього вони перемістились в похмурий, безлюдний перевулок. І як тільки її ноги доторкнулись землі, Блек видихнула та почала розмову.
– Ну звичайно вбивцю маглів та магів, зрадника, особу, що втекла з Азкабану, шукають по всьому Лондону , а ми тут просто так розгулюємо.
Пес гучно загавкав і хотів пробігся вперед, ледь не вирвавшись з рук брата.
– Сіріус угомонися! – шикнув на нього Реґулус, зменшуючи довжину ланцюга. Хоч у такому стані він, проведе тебе до Гоґвортс експресу. Я впевнений … Він хотів сказати саме це. До речі, моя мама, тобто твоя бабця чекатиме біля потяга.

Дівчина присіла у вільному купе, точніше залишила там свою сумку та плащ, вийшла в коридор поглянула у вікно, Реґулус з псом, досі стояв на платформі, а поруч з ними жінка в чорному. Потяг рушив, дівчина махнула на прощання хрещеному та бабусі, але так і продовжила стояти дивлячись у вікно.
– Марі, ось ти де – долинув з кінця вагону, дівочий голос.
До неї наближалась темно – русява дівчина з карими очима, волосся закладене в хвіст, слідом за нею вищий чорнявий хлопець в окулярах, а за ним рудий хлопець.
Грейнджер легко обійняла Блек та пройшла всередину. Поттер привітався взявши дівчину за руку, а Візлі доторкнувся до плеча та усміхнувся. Брюнетка зайшла слідом за ними до купе та зачинила двері, присіла з правого боку около Рона.
-Дуже гарно – мовила Герміона оглядаючи Блек.
Марі була в білій сорочці, кінці якої сховані в чорні штани. Її довге чорне, хвилясте волосся було завите в колоски з ромашками.
– Дякую – усміхнулась Блек.
– Марі, ми бачили Реґулуса… – почала Герміона
– Він був з псом, який до біса схожий на Сіріуса – продовжив Рон
– Так це він? – нарешті запитав Гаррі.
Блек не встигла відповісти, так як двері відчинились і між ними з лівого боку, вишкірившись, став Мелфой, а навпроти – Нотт, позаду них були Креб та Гойл. Слизеринці ввічливо привітались.
– Якого біса вам треба? – насторожено запитав Гаррі, переборюючи, бажання підвестися.
– Що ж я особисто прийшов побажати удачі, як-не-як подія в Гоґвортсі змінить матеріальний стан Візлі або Грейнджер чи, як завжди всім і так відомого Поттера. – посміхнувся білявий, але зіткнувся з незрозумілими поглядами. – О так ви не знаєте, прикро – зітхнув він.
-Тобі ? Прикро? Не вигадуй Мелфою, або говори, що хотів, або забирайся! – все-таки піднявшись з місця відповів Гаррі, дивлячись в сірі очі білявого слизеринця.
– Ну, що ти такий злий Поттер? Ми зайшли привітатися з подругою – Нотт кивнув в бік Блек.
– Так, а те що вона з вами, казуз – посміхнувся краєм губ Мелфой, не відриваючи погляду, від Поттера.
– Що ж, ми привітались, а тепер вам краще повернутись до свого вагону.
Констатувала Марі ,підводячимь з місця, тим самим, не даючи, піднятись Рону.
– Ей змійки, заблукали, чи що? – долинув голос з коридору.
– Та ні, новинами ділимось – відповів Нотт не повертаючи голови. – Новинами про, які вам не відомо.
– Гаразд, ми підемо – мовив Драко – Якщо що, знаєш де нас шукати – звернувся він до Блек, переможено посміхнувся Поттеру, повернувся на дев’яносто градусів ліворуч, пішов по коридорі, за ним ступили громили, як особиста охорона.
– Милі, квіточки Марі – усміхнувся Теодор та зник слідом за Драко.
– Ідіоти – ляпнула дівчина, сідаючи вже біля вікна.
Гаррі ще декілька хвилин стояв, ніби очікуючи їх повернення, а потім сів і вороже глянув на Блек, та дівчина цього не помітила двері купе знову відчинилися, посеред них, склавши руки на грудях, став Фред, а біля нього Джордж, позіхаючи, прикрив рукою рота.
– В нас що прохідний вагон? – запитала їх Герміона, зганяючи злість.
Блек усміхнулась та не сказала ні слова, втупилась у вікно.
– Які ж ви злі, невже вас ті павліни розбурхали?
Фред зайшов всередину та всівся біля Рона, витяг паперовий пакетик, розгорнув, простягнув руку з ним.
– Бажаєте солодкого? Джордан пригостив.
Зіткнувшись з поглядом Джорджа, Блек згадала минулорічний Геловін.

Ніч була проблематичною. Утікач Сіріус Блек проник до Гоґвортсу. Тікаючи від осудливих поглядів ґрифіндорців, чорнява дівчина присіла на підніжжі астрономічної вежі, частина сходів, освітлювалась факелами. В руках крутила трикутний шматок дзеркала – предмет зв’язку, не наважуючись покликати Реґулуса. Замість цього сиділа та під різним кутом розглядала щоки з яких сходив червоний слід злості.
В повороті блиснув білий промінь, а слідом до Блек наблизився рудий хлопець в червоних піжамних штанах та спортивній кофті, присів поруч. Він тримав паличку близько до свого обличчя, Блек стиснула в руці шматок та поглянула на хлопця, блакитні очі,темніші ніж були у самої дівчини, кришталик при світлі хутко зменшився. Помітила ластовиння на носі та щоках, ніби хтось бризнув світло – коричневою фарбою з пензля, раніше їй не доводилось настільки близько бачити Джорджа чи все-таки Фреда?
– Дзеркальце, скажи хто найгарніший? Чи як там говорилось. – почав хлопець та прибрав світло з палички – Дозволиш глянути? – запитав він та простяг долоню.
Блек розтисла кулак та передала дзеркало, доторкнувшись пальцями до долоні. Ґрифіндорка зрозуміла, що перед нею Джордж.
“Фред би не питав” подумала вона
Візлі, обвів кінці обломка пальцями, хмикнувши повернув його дівчині, яка на його здивування досі не проронила жодного слова.
Він витяг з кишені щось обгортане в фольгу.
Розгорнув та відломав шматок темного шоколаду, поклав його до рота, а решту простягнув Марі.
– Я рідко пригощаю когось – жуючи та дивлячись на профіль дівчини, мовив Джордж.
Блек відламала шматок з рук Візлі, демонстративно покрутила його перед обличчям хлопця та закинула до рота, солодкий присмак молочного шоколаду.
– Щось ти не дуже говірка – ховаючи пакунок до кишені мовив хлопець.
Та знов поглянув на дівчину тепер вишкірився в усі зуби.
– Чого либишся ?
– Тобі дуже личить Блекі – ляпнув він, підвівся з місця пішов по коридору.
Шокована Марі, дивилась в спину хлопця, а потім глянула на себе в дзеркало. Її чорне волосся, стало малиновим та більш кучерявим.
– ВІЗЛІ!!
Крикнула вона та помчала слідом.

Відтоді Блек затямила, що брати щось із рук близнюків не варто.
Зіткнувшись з недовірливими поглядами, Фред пригостився сам та передав пакунок Джорджу який всівся навпроти брата. Близнюки розпитували про слизеринців і відповідали їм Рон з Гаррі. Герміона поклала руки на коліна та нахилилась до Блек, тихо повторила питання Поттера.
– Так він знає?
– Ага, прийняв це досить добре, а от бабця ні.
– Ну, на один секрет менше.
– Так, аж камінь з душі впав, коли розповіла.
– А ти… З слизеринцями вирішила?
На це питання Блек не відповіла, до дівчат звернувся Фред.
– Про що це ви там базікаєте?
Герміона занадто різко прийняла звичне, сидяче положення.
– Не твоє … діло Візлі – відповіла Блек, ковтаючи лайливе слово.
– Йой, походу тебе вкусив пес – відповів Джордж, усміхнувшись.
– Саме так, великий чорний.
Відповіла Марі та засміялась,
Золоте тріо перезирнулись також заливаючись сміхом.
– Ви шо обкурились ? – почав Джордж – З гафелпавцями знюхались?
– Чо ви ржете ? – продовжив Фред – Блек в тебе, що радіоактивні квіти?
– Якби вони були такими, то ВАС, взяло б більше за мене. – мовила Марі дивлячись на Джорджа.
Хлопець усміхнувся та знов позіхнув.