Пролог
від Stepan KumachovНіч. Зорі. Гори. Так тихо, що чутно як дзищить світлячок. Але ця тишина в один миг обрухла. З однієї з сотень гір, пролунав крик. Біля печери, було два кота.
-За що?! -запитав старий, сірий кіт без подушечок на лапах. -Я стільки часу прожив в цьому племені, багато чого зробив для нього, а ви мене, просто отак виганяєте?
-Вибач, Камінь але зараз важкі часи. -Відповів йому темно коричневий кіт. -Нам треба годувати кошенят і новаків, щоб було більше лап.
-Але… -Знову почав старець.
-Вибачай.
-Добре, я все одно нічого вже не зміню. -Bже змирився старий. -Але можна я попрощаюся з моїм сином?
Тут з печери вибігає чорний кіт зі сірими смугами.
-Батьку, не треба прощатися. Я піду з тобою. -сказав він.
-Не треба синку, ти потрібен племені. -почув він у відповідь
-Ні батьку. Без тебе мені тут нічого робити. – Відповів чорної-сірий кіт.
І через декілька митей два коти, спускалися з гори. Але старець обернувся і крикнув.
– Але знайте! Якщо до вас прийде кіт без подушечок, вашому племені настане кінець.
0 Коментарів