– Тобто ти хочеш сказати, що вона… донька Боббі?
Високий хлопець з темним хвилястим волоссям до плечей перебував у розгубленості від новини, що у їхнього “батька” була донька. Емоції старшого брата суттєво не відрізнялися, хіба що його недовіра до цієї історії була більшою.
– Якщо це так, то чому він приховував це від нас? – він склав руки на грудях, ніби бажав відгородитися від почутого.
– Не знаю. Згадай нашого батька й Адама. Може, Боббі тримав її подалі з тієї самої причини? – висунув припущення Вінчестер-молодший.
Якщо згадати про Адама, то дівчинка цілком могла виявитися однією з гулів чи перевертнів.
– Впевнений? – зиркнув спідлоба на брата Дін.
– Не на всі сто відсотків, але…сам бачиш. – Сем знизав плечима.
– Не подобається мені це.
Він озирнувся назад, кинув через плече погляд на дівчину, що лишилась у сусідній кімнаті, доки брати “відійшли на два слова”. Юна гостя оглядала запилене, недоглянуте приміщення, прийнявши його за велику занедбану комору, напхану непотребом – як усередині, так і зовні.
– Думаєш вона знає? – спантеличено запитав Сем, киваючи у бік Хізер. Не зовсім зрозумівши суть питання, Дін насупився.
– Про що?
– Про все. Ким був її батько, чим займався? – він теж зиркнув на дівчину через плече брата і останній помітив, як Сем дивився на неї.
Цей погляд Дін впізнавав завжди. Жаль. Вони ще навіть не знають, чи не монстр ця дамочка, а його братик вже перейнявся до неї співчуттям.
– Подивимося. – глухо промовив він, повертаючись до шатенки.
***
На масивному дубовому столі безладно лежали розгорнуті сувої пергаменту. Записи незрозумілою мовою, якісь символи, моторошні картинки, пил, сліди від пивної пляшки. Все ще тримаючи сумку на плечі, дівчина розглядала ці чудеса, поки не почула, як хтось позаду неї демонстративно кашлянув, привертаючи увагу.
– Хізер, це Сем. Семе, це Хізер.
Швидко відрекомендувавши їх одне одному, Дін пройшов повз на кухню.
Сем і так звана донька Боббі потиснули руки. Коли ж Дін повернувся зі склянкою води в руках, молодший зрозумів – він хоче влаштувати дівчині перевірку святою водою. Далі в арсеналі “переконуємося-що-не-монстр-а-людина” за списком ішли залізо, срібло, сіль та диявольська пастка.
– Тебе напевно приголомшила смерть батька. – Вінчестер простягнув їй склянку.
Дівчина взяла воду, скоріше, з ввічливості. Новина про смерть батька, якого вона ніколи не бачила, ніяк не вплинула на емоційний стан, хоча і вгамувати спрагу Хізер була не проти.
– Дякую.
Три ковтки – і ніж старшого брата залишається в задній кишені джинсів, замість того, щоб застрягнути в грудях так званої “дочки Боббі”.
– І як давно ти знаєш, що Боббі твій батько? – Сем зімкнув пальці в замок, сідаючи на диван.
Його брат підсунув стілець, що стояв коло столу. Повернув до себе, сів задом наперед і поклав голову на руки, що лежали на дерев’яній спинці.
– Два тижні. У заповіті мама залишила листа, цю адресу та ім’я батька, про якого раніше ніколи не розповідала.
– Співчуваю. – Сем глянув на брата, заохочуючи приєднатися до діалогу.
– Чи можна поставити питання особистого характеру? – Запитав Дін, подивившись на дівчину, на що отримав схвальний кивок. – Звідки така впевненість у батьківстві Боббі?
Після цих слів молодший Вінчестер глянув на нього з докором і легенько вдарив долонею по своєму коліну.
– Про це було сказано у заповіті. – повторила Хізер, не розуміючи, яке хлопцю до цього діло.
– Тобто нам повірити тобі на слово? Бо мама так сказала? – продовжував Дін, не звертаючи уваги на те, що його питання можуть бути недоречними і грубими.
– Дін! – Семюель вже не дивувався різкості та прямолінійності мови брата, але, як і раніше, нагадував йому про манери.
– Впевнений, що не мені потрібно остерігатися з довірою до вас? – Хізер схрестила руки на грудях. – Може, ви вбили старого і закопали десь на задньому дворі, а зараз прокидаєтеся милими та пухнастими? – Хлопці не вселяли особливої довіри. – Та й звідки така цікавість до моєї персони?
На обличчі Діна з’явилася мимовільна усмішка. Така манера мови була, схоже, буденною для дівчини. Сем завмер. Йому це явно було не до вподоби.
– Боббі був нашим другом. Дуже близьким другом. Майже сім’єю. – Дін випростав спину і підняв голову. – І я можу назвати тобі щонайменше 10 людей, які можуть скористатися його смертю.
– Навіщо тоді повірив мені?
– З чого ти взяла, що я тобі повірив?
– Інакше ти просто дурень, раз запрошуєш в дім людей, яким не довіряєш.
Між ними з Діном була одна вагома відмінність: Вінчестер говорив вкрадливо і зухвало, тоді як дівчина виражалася з відкритою гостротою.
– Давай-но от що: все покаже ДНК тест. У місті є лікарня, дві години і ми дізнаємося, чи ти говориш правду. Згода?
Пропозиція влаштовувала обох братів і допомогла би їм переконатися в чесності незнайомки. Але схоже Хізер була трохи іншої думки.
– Мені з цього яка вигода?
Їй потрібні були вагомі причини на підтвердження того, що вона може довіряти братам.
– Нуу… – Недовга пауза, погляд Діна перебігає на Сема. І відповідь знайшлася. – Ми можемо розповісти тобі про твого батька.
– А якщо мені нецікаво? – шатенка примружила очі. Потрібно щось більш аргументоване.
– Якби це було так, ти б зараз не стояла тут. – розкусив гостю Дін.
– Чудово, от і вирішили. – спробував зупинити їхню суперечку Сем.
– Ще не все. – несподівана заява від старшого брата змусила Сема та Хізер напружитися.
– І що ж ми забули? – Озвучує Хізер питання.
Мисливець дістає із задньої кишені джинс і простягає шатенці той самий ніж, зроблений із чистого заліза.
– Не впізнаєш? – загадково запитав Дін.
Нехай на губах дівчини красувалася легка усмішка, очі виражали занепокоєння та недовіру. Те, з яким інтересом Дін прокручував у руках ніж, а потім подивився на неї спокою не додавало.
– А повинна? – взявши себе в руки Хізер, впевнено бере ножа і кілька секунд розглядає його, перш ніж повернути господареві.
– Хтозна. – Дін не очікував конкретної відповіді, однак говорив з подібним до того настроєм.
– Ні. – спокійно відповіла вона, знизуючи плечима.
Залізо на неї не подіяло. Не перевертень, значить. Трохи складніше буде визначити, чи не гуль ховається в подобі дівчини, як це було з Адамом. Для цього і потрібен ДНК тест. На тварюк на зразок гулів такі речі не діють.
– Прекрасно. – підсумував Дін прямуючи до виходу. – Поїхали.
– З тобою? – скептично спитала Хізер. Після незрозумілої витівки з ножем вона не стала б подорожувати разом з ним навіть до найближчого магазину.
– Якісь заперечення? – не зрозумів Вінчестер.
– Ми знайомі не більше 15 хвилин.
– І ти мені…не віриш? – зі ще більшим нерозумінням уточнив він.
– Само собою.
Дін глянув на молодшого брата, з німим запитанням “і що тепер робити?”
– Слухай, Хізер, ми всі хочемо розібратися, що тут і до чого, але для цього нам потрібно повірити одне одному. Дай нам кілька годин, а якщо ми не виправдаємо своїх слів – наші шляхи розійдуться. – Сем говорив переконливо, щиро і впевнено. Не ставився до Хізер вороже і, схоже, не сумнівався в її словах. – Усього один шанс. Нам можна вірити.
Переконання молодшого мисливця завжди працювали, так сталося і цього разу. Трохи помірукаваши, шатенка погодилася. У його зеленуватих очах було щось таке, що не залишало сумнівів у чесності хлопця.
– Добре, поїхали.
Дін пропустив дівчину вперед. Дочекавшись поки Хізер покине будинок, він випнув губу і кинув на останок:
– Гарна робота, Семі.
Потім пішов слідом за темно-шоколадною маківкою в червоній кепці.
***
Біля відкритого гаража, що загубився серед сотень старих іржавих автомобілів, стояла чорна автівка з відполірованими до блиску склом, фарами, дзеркалами та колесами.
– “Імпала” шістдесят сьомого. Класна тачка. – зауважила Хізер, роздивляючись автомобіль.
– В яблучко. – кивнув Дін і вдоволено посміхнувся, сідаючи у машину.
Дівчина хмикнула, займаючи переднє пасажирське сидіння.
– Знаю.
Дін завів мотор і машина рушила з місця, залишаючи автозвалище через заднє подвір’я.
Додати до улюблених
Дякую, дуже приємно ☺️