День 12 – Скло

Маленька дівчинка видувала скло через трубочку над відкритим вогнем. Вона носилася по портовому базару і продавала мушлі, які знайшла на березі моря. Хтось з співчуття купляв ці дари моря, хтось відкрито казав що це сміття і штовхав бідне дитя постійно. І так колись впавши дівчинка відкрила для себе видування скла.

Продавець в яскравому бранні казав, що ця технологія прийшла з далекої країни науки і знань. Біла головонька сховалася поміж мішків піску і з цікавістю спостерігала за ремеслом майстра, котрий однією лише трубкою та ротом створював речі, що не могли створити відомі митці навіть руками. Нінґуан посміхнулася і уявила скільки грошей вона зможе заробити на цих виробах.

Дівчинка змогла дістати методику виготовлення самого скла і старанно згрібала пісок собі у сукню. Її товари стануть фурором в Ліює. Вона вже відчувала той присмак смаженої рибки повз якої вона проходить кожен день на базарі. Цей запах грошей і успіху.

Якимсь чином відкопала трубку схожу на ту що була у майстра і спробувала видути свою першу роботу. Нінґуан сумно подивилася на незрозумілу кляксу, що в неї вийшла. Це не було схоже на кицьку, яку вона задумала зробити. Більше на… кляксу. Дівчинка надула губу і стиснула краєчок своєї сукні.

– Глибокий вдих, видих. Глибокий вдих, видих, – повторювала вона собі кожен раз, коли відчувала що вийде із себе. Треба тримати себе в руках. Вона доросла дівчинка, яка стане найбагатшою жінкою в усьому Ліює.

Вона взяла знову трубку і спробувала зробити ще раз. І ще раз. І ще раз. Клякса. Клякса. Клякса. Біла голівонька почала вже скипати. Скляні клякси почали розлітатися по всьому пляжу. Нінґуан вийшла з себе. В неї нічого не виходило. Кожен раз виходила клята клякса замість гарного скляного виробу.

Сльози потекли по засмаглій шкірі. Їй так хотілось їсти, а вона весь день витратила на це кляте скло, а могла продати декілька мушлів, якщо б хтось пожалів її. Живіт завуркотів ще більше. Вона витерла сльози і пішла сама ловити собі обід. Через деякий час Нінґуан повернулась до вогнища на якому видувала скло і пожарила на ньому пару рибин.

Поївши вона впала на пісок і почала розглядати зорі на небосхилі. Чому Архонти саме таку долю її подарували? Чому інші діти можуть їсти смаколики кожен день, а їй щоб вижити треба видувати кляте скло через трубочку? Вона зробила глибокий вдих і видох. Встала і продовжила видувати скло.

Цілу ніч вона не спала, але нарешті вийшло. Вийшла скляна пляшка, яка була міцною, правильною форми і зручною. У Нінґуан нарешті вийшло видути із цього клятого скла щось гарне і дивовижне.

***

Люмін і Паймон з цікавістю споглядали як пані Нінґуан майстерно видувала різні форми із скла. То кішечка, то песик, то квітка. Жінка згадала про цей талант, який в неї був і вирішила поділитися зі своїми друзями.

– Паймон теж хоче! – проголосила маленька фея, але на її жаль у неї вийшла якась клякса скляна, а не витвір мистецтва. Паймон засмутилася, але ніжна рука Нінґуан потріпала її за волосся.
– Не сумуй, якщо будеш тренуватися, одного разу ця скляна клякса стане прекрасною кішечкою, або що саме ти хочеш побачити.