пан Мураха, що вважав себе Еверестом

пан Мураха досяг усього: він жив у батьків, раз на раз вибирався за кордон працювати. у пана Мурахи були такі ж друзі: жили з матусями й татусями, щовечора компанією вони пили і цькували позаочі тих, хто прийти не зміг. а ще вони зневажали пана Стрибунця за його дибиці. а нащо тому пану Стрибунцю ті дибиці, коли він і так вже має довгі ноги? став він вищим за них, то й що? і що, що бачить тепер він більше від них? і що, що змінилися його інтереси? от телепень, бо він там на висоті — на самоті. цькували Мурахи його, пишаючись тим, що самі вже спали з комашенятами; цькували його, бо всі ходили тепер у кептуриках модних, а він — нагорі — й не знав про моду, він носив циліндра.

зійшов одного разу пан Стрибунець зі своїх дибиць і обурився. обурився тим, чим пишаються зараз Мурахи.

а в спину він чув образи. про те, що він просто заздрить, справжня свинота. сидить собі там на самоті: ні дівчини, ні роботи, ні грошей. от ненормальний. нічого у нього немає, крім дибиць тих. нічого в житті своєму він не досягне. він зіп’ється і повернеться жити до батьків, як тільки зламаються дибиці кляті. а вони вже будуть тоді Еверестами, будуть успішні, авторитетні і особливі — всі як один, всі в один час, але ж хто їм скаже, що якщо всі «Еверести», то й різниці ніхто не помітить?