Дощ над винокурнею

Звичайний тихий день в Мондштадті. Сьогодні, Ділюк знову чергував у таверні, оскільки декілька днів тому, Чарльз зламав ногу і не міг працювати. У «Долі янголів» одні й ті самі п’яниці та декілька бардів. Голову Рагинвіндера заполонив шум, який доносився від усіх присутніх. Йому не подобався цей шум. Аж раптом, він помічає загадкового чоловіка, який одегнений не так як місцеві. Від цього чоловіка лунає якась незнайома, але спокійна та тиха аура. Принаймі так здавалося Ділюку. Незнайомець розташувався в дальному кутку таверни на першому поверсі, й нічого не замовляв. «Ох, треба підійти до нього». Червоноволосий вийшов з-за барної стійки, та з невеликим меню відправився до незнайомого блондина

– Добрий день. Чого бажаєте? – Ділюк кладе меню перед гостем – «А він симпатичний. І ця маска… Йому доволі личить» – пронеслося у голові того

– А.. Так, дякую – Незнайомець не очікував, що до нього хтось підійде, чим був збентежений – Я буду «Одного разу в Мондштадті» – Він назвав перше, на що впав погляд. Символічно, що це було особливе блюдо Ділюка

– Бажаєте чогось випити?

– Виноградний сік, якщо є

– Добре, ваше замовлення буде через 15 хвилин

Записавши замовлення незнайомця у невеликий блокнот Ділюк пішов на кухню. Він не переживав, що хтось може зайти в таверну за випивкою. На дворі стояв полудень, і більшість відвідувачів приходили ввечері, а ті хто вже були в таверні, нічого не потребували
Рівно через 14 хвилин, Ділюк завершив страву, і ще хвилина в нього пішла на те, щоб налити соку в келих, та принести це все відвідувачу

– Прошу, ваше замовлення

– Дякую – Чоловік був трохи здивований розміром страви, але його це не дуже хвилювало. Він з’їв все, залишивши гарні чайові та пішов

Так продовжувалося кожного дня близько місяця. Він замовляв одне й те саме, завжди залишаючи чайові. Ділюк одразу помітив незвичайні очі незнайоця «Схожі на очі Каї» це була його перша думка, за нею була «Але, вони інші» Рагнвіндер так і не зрозумів до чого це. Коли Чарльз одужав, Ділюк призначив його в на вечірні зміні, щоб частіше бачитися з невідомим блондином у дивному одязі. Так продовжувалося ще з півмісяця, поки Ділюк не вирішив познайомитися. З чистої дитячої любознавчості, він і не замислювався, на щось більше, аніж знайомий. В черговий день, як він приносив незнайомцю замовлення, залишив на серветці повідомлення «Ви не проти познайомитися? Якщо так, то буду чекати сьогодні біля великого дерева за межами міста, о 7 вечора» і підпис «Червоноволосий офіціант» нічого креативнішого він не вигадав
Годину тому Ділюк здав зміну Чарльзу. Сьома вечора, він сидить один біля статуї анемо архонта, під тим самим деревом. По-правді кажучи, Ділюк навіть не сподівався, що незнайомиць прийде. Але він прийшов. Здаля видрілася фігура, що наближалася до дерева. Через хвилину, незнайомець вже стояв поруч

– То, Ви, погодилися на зустріч – Ділюк встає на ноги та дивитися у очі незнайомцю, що так його зацікавив

– Якби не погодився, то на прийшов – він простягає руку – Мене звати Дайнслейф

– Ділюк – він потискає руку співрозмовника – Радий знайомству

– Я теж – Трохи незвична для Дайна посмішка пробігає по його обличчю. З Ділюком було те саме

– Може, давайте прогуляємося, я бачу ви не місцевий, можу провести невелику екскурсію

– Ваша правда, я не звідси. Ходімо, я не проти прогулянки

Вони йшли по землям Мондштадту від великого дерева, аж до Драконячого хребта та розмовляли. Розмовляли про все підряд, але багато чого недоговарювали. Вже починало темніти, як вони підійшли до винокурні

– Це до речі моя винокурня, якщо ви чули про Мондштадтське вино, то виготовляють його тут

– За час подорожей я не раз чув за вино вашого міста, але не думав, що зустрінусь з тим, хто його робить. Ви мабуть дуже шановна людина в місті

– Щось типу того – Повисла мертва тиша – Вже доволі темно, якщо хочете, можете переночувати в мене

– Дякую, не відмовлюся

Чоловіки зайшли в середину винокурні. Ділюк попросив Аделінду приготувати гостьову кімнату. Вони смачно повечеряли, після чого розійшлися по кімнатам
«Він і справді симпатичний, до того ж і милий такий»
Фраза звучала в головах обох чоловіків
На ранок Ділюк знайшов гостя у вітальні. Той чекав його, аби попрощатися та запросити на нову зустріч, на яку Рагнвіндер без сумнівів погодився
Вони зустрічалися не раз. Іноді заходили на обід до винокурні, іноді Дайн залишався з ночівлею. Вони пізнавали та закохувалися одне в одного ще більше і більше, з кожною новою зустріччю
Одного дня раптово налетіла злива. Молоді люди встигли добігти до винокурні, але Дайн та його одяг шалено змокли

– Аделінда, приготуй теплу ванну для гостя, будьласка

– Так, пане – Вона пішла в одну з кімнат у якій розташовувалася ванна

– Ходімо – Ділюк взяв руку Дайна та потяг того за собою – Ти весь змок, тобі треба перевдягтися. Я дам свій одяг

Як тільки вони зайшли до кімнати Рагнвіндера, той почав нишпорити у шафі, у пошуках підходящого одягу. Через декілька хвилин той дістав одну чорну рубашку та брюки, віддавши все Дайнслейфу. В цей момент у двері постукала головна горнішна, та прозвітувала, що ванна готова, та незабаром буде готова гостьова спальня

– Йди вскупайся та перевлягнися. Свій одяг можеш залишити там

– Дякую, а як же ти? – розгублено запитав Дайн

– Я не дуже змок, тому просто перевдягнуся

– А добре, я тоді піду. Скоро повернуся

Його не було хвилин зо 20. Ділюк сидів спиною до дверей та щось читав. Після повернення Дайна, вони якийсь час просто спілкувалися, потім повечеряли, після чого розійшлися по кімнатам
Їм не спалося. Раптом у двері кімнати Ділюка хтось постукав

– Люк, можна?– З-за дверей доносився тихий голос Дайна

– Так

Дайн тихо заходить до кімнати

– Вибач за таке дивне прохання, але – Він замовк та зніяковіло відвів погляд

– М? Щось трапилося? – Люк трохи підвівся на лікті

– Можна, я переночую з тобою, мені у тій кімнаті якось ніяково – Дайн опустив червоне як волосся Ділюка лице униз

На це запитання Ділюк лише трохи відкинув ковдру та постукав долонею по ліжку, запрошуючи до себе

– Дякую – Він ліг поруч

Вони пролежали дивлячись у стелю та просто розмовляли близько години під звуки дощу, що краплями бився об вікна та дах

– Люк – Дайн сів на ліжко

– М? – У погляді Ділюка блукало нерозуміння

– Я… Ти… – Слова ніяк не хотіли збиратися до купи. Дайн шумно видохнув – Ти мені подобаєшся. Я б мабуть сказав, що люблю тебе. Я зрозумію, якщо ти зараз виженеш мене. І мені було приємно проводити з тобою всі ці місяці – Швидко та на одному диханні протараторив Дайн

– Гей, спокійніше – Рагнвіндер обійняв Дайна зі спини, уткнувшись носом в плече того – Ти мені теж подобаєшся. Я відчуваю те саме – Він підняв погляд на Дайнслейфа – Можна я… – У відповідь лише кивок

Не встиг Дайнслейф розвернутися обличчям до Ділюка, як той затягує його у теплий та солодкий поцілунок, міцно обіймаючи за талію. Дайн не знає куди діти руки, вони самі по собі падають на плечі Рагнвіндера, притягуючи того ще ближче. Повітря не вистачає. Їм доводиться розірвати поцілунок, щоб набрати у легені ще повітря та повернутися до таких манячих вуст. Націлувавшись Ділюк не відпускаючи Дайна з обіймів падає назад на ліжко, притискаючи блондина міцніше до себе. Так вони і засипають. Під звуки дощу та у теплих обіймах