Кому здались ті кляті вазони?

Ранок.

Софі прокинулась за 10 хвилин до будильника. І ці 10 хвилин провела в думках, мабуть, вона хотіла сьогодні побачити того загадкового хлопця та було все ж таки досить лячно.

Продзвенів будильник, пора вставати з ліжка та розпочинати цей день.

Далі рутина, дійти на роботу. Щойно Софі вийшла з під’їзду, побачила свого знайомого який активно їй махав. Помахала у відповідь та підійшла. Як виявилось їм було по дорозі. Знову вдасться не поринути в вир своїх надокучливих думок. Вона посміхалася коли він щось розповідав, і робила це через те, що ті кляті думки її не турбують, а не через його історії. Та знайомий посміхався у відповідь, тож все складалось якнайкраще для них обох.

Цей день на роботі був справді насиченим. Одна з барист захворіла, тож їй довелось стояти за баром та допомогати Алісі. Розмови з гостями, з постачальниками, з керівництвом, і от на годиннику вже 8 вечора, Софі стоїть та вкотре пояснює Алісі, що їй ніяк не вийде поставити тій вихідний на 21 число.

— Ти ж знаєш, що це буде мій вихідний вперше за ті 2 тижні, – повторила вже з натиском.

— Так, я знаю, важко було б це не зрозуміти після того скільки раз ти мені це повторила. Але мені справді потрібен цей вихідний, по навчанню завал, треба хоч день, щоб розгребти те все що я маю поздавати.

Аліса робила цей погляд як у щеняти. Софі розуміла ситуацію, сама не раз мала завал що по навчанню, що по роботі. Але їй ж треба хоч деколи відпочивати, вона вже домовилась зустрітись з друзями, минулу зустріч з якими скасувала через СОС на роботі.

— Гаразд, я вийду, але лише в тому випадку якщо ніхто з наших та в мережі не зможе вийти. І повір мені, я переконаюсь що ти спитала в кожної людини.

Реакцію Аліси не потрібно було довго чекати, вона міцно стиснула її в своїх обіймах. Софі ненавиділа коли вона так робила, але в цей раз посміхалась.

Щойно вони зачинили заклад, вона попрямувала одразу додому, хотіла не забути те, що прагнула записати у щоденник.

«13 березня 2021 року,

Аліса знову в мене випросила її замінити, нічого не можу з собою вдіяти, коли вона на мене дивиться тим її поглядом. Та все ж таки, сподіваюсь, що вдасться знайти когось хто вийде за мене. Я ТАК НЕ ХОЧУ ВИХОДИТИ. Що я хочу так це сьорбати вино з Максом та Кірою, розповісти їм ту ситуацію з хлопцем, в їхні голови часто приходили геніальні поради, до яких я чомусь не могла додуматись.

Все таки той страх був не раціональним. Я можу далі читати людей. Я можу далі сказати які вони. Ну насправді, сьогодні я змогла зробити це лише раз, бо в інші моменти було багато роботи і не було достатньо часу щоб зосередитись на комусь незнайомому. І ось, це було вже ближче до закриття, зайшла дівчина. Вона була одягнена в хлопчаку одежу, явно завелику для неї. Голова була жирна, і дивилась вона на мене через масивні окуляри. Як вона виглядала в очах інших людей? Мабуть, вони думали, що це така собі ботанша-нехлюя. Але мені вдалось побачити, що цей зовнішній вигляд був лише маскою щоб не приваблювати чоловіків, що в її житті трапились події через які вона стала такою.

Знаєш, після цього я подумала, що може це було б і на краще якби я не могла більше читати людей.

Важко знати, що в цьому світі стільки болі.»

Це дивно коли твоє життя циклічне?

Ось яке питання сиділо в Софі в голові останні дні, особливо часто воно крутилось коли вона була на роботі. Наскільки нормальним є те, що тиждень чи два ти живеш просто по колу, твої дні нічим не вирізняються. І все це для того, щоб мати в місяць декілька незрівнянних днів, які перекривають собою це двотижневе жахіття.

Так Софі і жила поки не наступило 21 березня 2021 року. Вона ставила на те, що цей день буде пречудовий, на інше — вона не погоджувалась.

Коли Софі прокинулась то лило як з відра. Для когось це б була справжня трагедія, та лише не для неї. Вона вирішила що нічого не завадить провести той клятий вихідний, який був першим за ті довгі два тижні, так наче він був і останнім в її житті. Бо хоча Софі і працювала як коняка, відпочивати вона теж вміла.

Першим ділом, як і кожного ранку, ставила на плиту кавовий перколятор (вона могла просто казати «гейзерна кавоварка» але дуже сильно любила викаблучуватися знанням слів, котрі мало хто знав) і чекала поки запах кави заповнить всю квартиру. Далі ставила на програвач платівку, хоча його колись знайшла в свого дідуся, і по віку був десь між дідом та нею, працював він досі неймовірно. Пункт який в жодному разі не можна було пропускати – танці. Надсьорбнути каву, потанцювати серед кухні 30 секунд, знову кава, і так по колу поки горнятко не буде порожнім. Задоволена своїм танцювальним соло, Софі попрямувала в ванну кімнату, милась не зачиняючи двері, бо так краще було чути музику з програвача. Коли лунала остання пісня на платівці, вона нарешті вийшла.

— Гаразд, в мене є ще 5 годин до зустрічі з Максом та Кірою, і чим же ж мені зайнятись? – як завжди почала роздумувати вголос Софі.

Дивно що вона це проговорювала, адже і так знала, що вона зануриться у якусь з нових книг, які завбачливо купила вчора перед роботою. Хотіла купити лише одну, та якось вийшла з чотирма. Тож тепер вона мучитиметься із вибором.

— О’кей, вирішимо це так як зробила люба доросла людина. І так, сів метелик на травичку і сказав якусь дурничку, раз, два, три, це напевно вийдеш ти. Оу, досить непоганий вибір.

Софі відкрила «Саме час знову запалити зірки» Віржіні Гірмальді та поринула у читання. Через роботу вона хіба встигала вдома вечеряти та валитись на ліжко і миттєво засинати. Тож тепер впивалась в кожне слово. Софі казала, що нічого не може зіпсувати цей вихідний, та думаю потрачений час на погану книгу ще й як міг спаплюжити її настрій.

Вона перегортала 280 сторінку як задзвонив телефон.

— Алло.

— Це я,- то була Кіра,- знаючи тебе, то ти зараз поринула в читання і як завжди не дивишся на годинник, тож я нагадую, тобі пора виходити якщо не хочеш знову нам ставити халявне пиво.

— Бачу роки дружби зі мною не пройшли даремно, але яке пиво, ми ж вроді збирались пити вино?

— Так, але чесно той гівняний тиждень на роботі може врятувати більше пиво ніж вино.

— Розумію, гаразд, я буду виходити. Дякую що подзвонила і зекономила мої кровно зароблені грошенята.

— Рости велика.

На цьому Кіра закінчила виклик.

Березень був доволі прохолодний, Софі натягнула на себе чорне пальто, яке було трішки на неї великувате і трішки старе. Взула кросівки. І вибігла з квартири, вона не хотіла запізнитись.

Їх бар був в 10-ти хвилинах пішки. Їх — бо останні роки 4 вони зависали тільки там. Той бар бачив стільки їхніх сліз і сміху, що мабуть, міг теж називатись найкращим другом.

Софі думала про друзів, і як же ж їй з ними пощастило. Вони давали їй свободу, знали що деколи їй потрібен час щоб побути на самоті, тож нечасто її кудись з собою кликали. В той час, як Макс і Кіра зависали разом як мінімум раз на тиждень. Вона б подумала що між ними якась хімія, якби не знала що Макс гей, і в нього на відмінно від неї та Кіри є дуже гарячий хлопець.

Давайте я вам трохи про них розповім. Макс — височенний хлопець ( не знаю точно, але він всім говорить, що його зріст 1,95 см), з голубими очима, каштановим кучерявим волоссям (але стрижка коротка, ну як, його кучері ледве не дістають до його густих чорних брів). Працює айтішником, часто використовує всякі словечка з ідустрії, тому Софі з Кірою успішно тепер говорять — факап, рендирити, фіча, баг і ще уйму слів. Хоча Макс і гей, він не поводить себе в тому стереотипному баченні людей іншої орієнтації. По ньому радше скажеш що він 100% натурал. І деколи дівчатам то на руку, знаєш в барі хлопці часто люблять приставати. Хоча до Макса і дівчата липнуть, як ті бджоли до меду, кожного разу як це відбувається – він закочує очі, але це тішить його самооцінку. Він так як і Софі обожнює читати, власне так вони і познайомились, Макс читав Айн Ренд «Атлант розправив плечі» у кав‘ярні, а вона як раз щойно дочитала цю трилогію, і їй шалено хотілось з кимось обговорити книги. Тож вона з ним заговорила. Спершу він подумав, що вона до нього клеїться, але вони проговорили пів години про книгу і Макс зрозумів що хоче обговорити з нею ще як мінімум книг 5 які вони обоє читали. Так і почалась їхня дружба. А з Кірою їх познайомила Софі.

Що ж до Кіри, то вони дружили скільки вона себе пам‘ятає. Вони здружилися на ігровому майданчики в їхньому подвір‘ї. Як потім виявилось, Кіра жила в особняку навпроти. Софі їй часто заздрила, через те, що в тої була власна кімната, в той час як вона ділила єдину кімнату з мамою і татом. Кіра ж навпаки, заздрила Софі, через те що та жила в багатоповерхівці, в неї були сусіди, і вона часто гралась з сусідськими дітьми. Але зараз це все позаду. Вони щиро радіють одна за одну, без тих дурних заздрощів. Кіра мала русе волосся по лопатки, теж голубі очі, і фігуру як у Мерлін Монро. Софі завжди казала що вона принцеса, через її любов до рожевого, сукенок та туфлів. Важко було повірити що ця мило вбрана дівчина, в свої 27, вже є директором в компанії з виготовлення пластикових вікон. Щоправда, компанія належить її батькові, але повірте, вона відівчилась та працювала не покладаючи рук, тому була кращою з кандидатів на цю посаду. Кіра єдина з їхнього тріо не любила читати, але Макс і Софі переконували її, що це лише тому, що вона не знайшла ту саму книгу. Час від часу вони підсували різні книги, щоб Кіра їх прочитала, але це жодного разу не закінчилось успіхом.

Софі любила своїх друзів. Вони були для неї затишком, відрадою та підтримкою. Тож відкривала двері пабу з широкою посмішкою, бо знала що зараз побачить їх. Кіра з Максом сиділи за їх улюбленим столиком, котрий знаєте, не так вже й легко було вполювати. Він був одразу біля вікна, не надто далеко до бару, і не надто далеко до вбиральні, і трішки дальше від решти столиків на першому поверсі пабу. Софі підходила до них і бачила як вони щось активно обговорюють, та побачивши її одразу замовкли.

— Так, признавайтесь, що ви вже затіяли? Останнього разу як ви так підозріло себе поводили, мені довелось йти з вами на потрійне побачення, тоді коли в вас обох була пара, а в мене ні, – вона зітхнула згадуючи ті події, – і вам нагадаю, що той хлопець з яким ви мене сватали був дуже занудним, і як я прочитала по ньому, думав як би тільки затягнути мене в ліжко і втекти.

— Ну так, ми в той раз були справді винні, – Макс надпив піну з свого пива, – але повір цього разу все не так погано, і річ буде зовсім не про хлопця. Так що давай ти нас спершу вислухаєш, перш ніж захочеш одразу відмовити.

Софі схрестила руки, і кивнула, дозволяючи їм продовжувати.

— Але давай ти спершу присядеш, а я візьму тобі випити твій улюблений сидр, – Кіра навіть не чекала на відповідь, а одразу попрямувала до бармена, і в дорозі крикнула, — Макс, без мене не думай починати.

Софі це явно не подобалось, кожного разу коли її друзі так улесливо себе поводили, тоді це закінчувалась сватанням або якоюсь бідою, яку вони вже натворили, а їй прийдеться допомагати це все вирішити.

Кіра принесла собі світле нефільтроване пиво, а їй грейпфрутовий сидр. Вони щоразу стукались кухлями в своєму фірмовому стилі: спершу низом, далі верхом, гримнути об стіл, і лише тоді можна було пити. За численними зустрічами, їхня синхронність в цьому ділі досягла досконалості.

— Тож, я слухаю що ви двоє задумали цього разу.

Кіра з Максом переглянулися.

— Є одна квартира, – почав говорити Макс, — знаходиться в нашому «улюбленому» районі, все що треба це пару раз на тиждень ходити туди і підливати вазони.

— І де ви двоє взяли цю чудо-квартиру, і тим більше з вазонами?

— Ну, це квартира моєї подруги з фірми, мені прийшлось відправити її у відрядження, але натомість з мене взяли обіцянку що я буду підливати вазони. Повір, за ті вазони можуть і вбити, якщо з ними щось трапиться.

— Я здається, починаю вловлювати суть. Але чого це маю робити я, а не ти, або хоча би Макс?

— Бо ми з Генрі їдемо в цей час до Австралії, – його очі загорілись, – і там, я нарешті познайомлюсь з батьками мого хлопця, з яким ми вже більше ніж 3 роки разом, ти ж знаєш, як я довго цього чекав, щоб наші стосунки набули такого офіційного статусу.

— Макс, я так за тебе рада! Питання чому Генрі не знайомить тебе з батьками обговорювалось ледь не на кожній нашій зустрічі впродовж цього року. Гаразд, Кіро, яку відмазку придумала ти?

— Пам‘ятаєш Коліна?

— Повір, твого мудака колишнього важко забути навіть через роки. Я ж то тобі не раз говорила, що він за людина, а ти щоразу дивилась на нього як на ласий шматок торту.

Кіра почервоніла, і продовжила:

— Та досить про це. Так ось, він живе в тому ж будинку в якому та квартира. Ти ж розумієш, що мені не хочеться випадково на нього натрапила.

Софі розуміла. Деколи вона себе ненавиділа, що була готова допомогти, навіть коли це змусить її пожертвувати своїм часом чи комфортом. Софі зітхнула.

— І скільки часу мені доведеться підливати ці чудові вазони?

— Лише 2 тижні, і можеш просити в мене все що хочеш. Каву, вино, знайомство з якимось гарячим хлопцем.

— Ти знову звела все до хлопців, – всі захихотіли, – і ще, ви ж пам‘ятаєте що сталось з моїм улюбленим кактусом — Генріхом V?

-Вічна йому пам‘ять, – сказавши це, Макс показово скорчив сумну гримасу.

Узгодивши всі деталі, Кіра передала Софі ключі і вони нарешті перейшли до того, що випитували все в Макса про прийдешню поїздку до батьків Генрі в Австралію. По-трохи їхні кухлі стали пустими, і їх замінили інші. Так після 3 кухля і вже мабуть, другої години як вони сидіти в пабі, Софі згадала що хотіла обговорити того загадкового хлопця з кав‘ярні.

— Ледь не забула, нещодавно до мене на роботу зайшов один парубок, і я не змогла його зовсім прочитати, – вона це сказала так буденно ніби річ йшла про покупку нової кофточки, а не про щось, що геть виходило за норму її життя.

Кіра в той момент як раз надпивала новий кухоль з пивом, сказане її явно здивувало, вона почала голосно кашляти. Макс похлопував її по спині. І вони двоє мовчали хвилини зо дві, перш ніж він порушив тишу.

— Тобто ти хочеш сказати геть нічого?

— Ага, суцільна пустота.

— Але як таке взагалі можливо, – втрутилась Кіра, — такого ж справді ніколи не було.

— А може він зовсім не людина, а якийсь прибулець або перевертень, – Макс аж заходився від свого жарту.

— Ці твої теорії, Максе, – Кіра подумала та додала, – а може він якийсь чаклун і наклав на себе закляття щоб ти не могла цього побачити.

Софі з Максом зареготали.

— Тобто, ти відмовилась проти моєї теорії з прибульцями та перевертнями, але чаклун тобі здається дуже переконливим?

Їх сміх вже не можливо було зупинити. Вони так гучно реготали, що всі на першому поверсі озирались на них.

— Але якщо серйозно, – продовжив Макс, – я й гадки немаю через що могло б таке статись, і якщо чесно, мене це більше лякає аніж приваблює.

З цим всі троє погодились, і того вечора більше цю тему вони не піднімали. Далі обговорювали роботу, їхні цілі, розказували що ще нового трапилось, так непомітно промайнув час і паб вже зачинявся.

— Так жаль, що вихідні пролітають з швидкістю світла, – жалілась Софі, обіймаючи їх на прощання.

Тепер вона поверталась додому самотньою вулицею, та вкотре нагадувала собі що потрібно більше відпочивати, бо всі гроші світу в неї явно не вийде заробити, хоча дуже хотілося б.

Вдома Софі одразу впала на ліжко.

Їй снився він, той про кого вона думала найбільше з всіх хлопців, і в тому сні він відповів на питання, яке найбільше Софі турбувало. Він все їй розповів.

Але прокинувшись, в неї розколювалась голова і вона не пам‘ятала ні краплі з того що їй снилось.