Собача відданість

Переклад з англійської.

Оригінал: https://www.fanfiction.net/s/11091364/1/A-Dog-s-Loyalty

Теодор Нотт насупився, коли сів на дупцю, акуратно махаючи своїм хвостом.  Він вже сідва на неї раніше і це було неприємно.

Він випустив собачий подих та озирнувся по сторонах цієї дивної кімнати – вперше він знаходився в кімнаті дівчини и він був в своїй анімагічній формі. Ох, ну добре. Він загарчав та покрутив головою, виконуючи свої наміри оглянути тут все.

В його собачій подобі йому могло зійти з рук і більше.

Тож він понюхав повітря довкола, обнюхуючи речі, що викликали в нього цікавіть та вклядуючись під  її ліжко та в її шафу, підводячи підсумки всього, що він помітив. Герміона Грейнджер була акуратною, що було цілком природно, але з його нюхом він вивчив більше, ніж між би швидким поглядом.

Так, вона дійсно проводила багато часу за своїм столом, але не за шкільними фоліантами, що були так охайно складені. Скоріше за все, вона вела записи щоденнику, та проводила певний час за тим, що конструювала свої власні заклинання. – Блискуче, хоча і трохи більш емоційно, ніж всі очікували.

Її шафа пахла як дощ та м’ята – він запхав туди носа, щоб виявити, що в неї є набагато більше, ніж та  та манірна уніформа та одежа, в якій вона ходить павою коло Гогвортсу. Особливо він волів би побачити її в одній з цих декількох суконь. Він злісно заричав, коли замислився над тим, хто насправді бачить її в цих сукнях. На них досі були прикріплені цінники.

Ліжко було майже повністю вкрито подушками і він понюхав їх для того щоб унюхати що так, вона спить на них усіх. Він задався питанням чи вона любить обійматися чи вони тут з іншої причини?

В неї також була охайне розміщення ряду взуття під ліжком, кожна з пар була крихітна та чистенька. Але в неї їх було багато. Він моргнув та замислився над цим, а потім він збагнув, що в неї є колекція високоякісного взуття і одежі – Грейнджер була з вищого класу. Хіба не його мати завжди казала, що взуття робить весь образ?

Він кліпнув очима і гавкнув.

Потім він повернув до ванної кімнати. Тут не було нудотних запахів парфумів або зілля, тільки гребінець на тумбочці. Він пройшов аби обнюхати туалетний столик, але почув шум. Він вийшов в головну кімнату, прислухуючись.

– Ні, Рон. –  наполягала вона просто під дверима. Тео нагострив вуха та покрокував вперед. Він став одразу за дверима, ладний дивитися крізь деревину.

– Герми, – плакався рудий.

Тео зіщулився від цього огидного прізвиська, але Герміона пирхнула і він заспокоївся. Виглядало так, наче їй теж це не подобалося.

– Я сказала ні. Я не запрошу тебе в мої кімнати.

– Але тобі мабуть самотньо, мати спальню у своєму повному розпорядженні.

Тео витріщив очі і порськнув, ображений тис способом, яким Візлі намагався… випросити запрошення.

– Рон. – голос Герміони наче попереджав. л. Почувся швидкий рух одежі.

– Мерлин, Герміона! Ми зустрічаємося вже три місяці!

– І? – спитала вона небезпечно-низьким голосом.

– І не доводилося прикладати стільки зусиль щоб залізти під спідницю Лаванди!

Ох! Погана ідея! Тео усміхнуся.

– Я не Лаванда. – шипіла Герміона. И я не прийму метушні на простирадлах лише для того, щоб задовольнити твоє его! – На добраніч, Рональд.

Двері швидко відчинилися і Тео тільки встиг вихопити приголомшений вираз обличчя рудого перед тим як Герміона доволі гучно ляснула дверима.

Він дзявкнув та підійшов ближче до неї, бажаючи привітати з цією видовищною відставкою єдиним наразі доступним йому методом. Хоча вона прийняла його увагу та добре потріпала його за вухами, чим змусила його прикрити очі, вона не виглядала як переможниця.

Навпаки, вона, здавалося, здулася й впала на свій стілець за столом, а її карі очі потемнішали. Потім вона зітхнула та опустила голову, таким чином що її соболині кучері розвивалися навколо її похмурого обличчя, коли вона почала писати у своєму щоденнику.

Тео моргнув и подивився на те, як дрижить її перо перед тим як ткнутися головою об її коліна.

Вона розсіяно використала свою вільну руку, щоб гладити його проти хутра, і він видав радісний рик, коли нігті на її пальцях почухали його по потилиці.

Це сталося саме тоді коли неочікувана вода впала на його ніс, тож він збагнув, що це сльози текуть з її очей.

Він заскавчав та прижався ближче, настільки сильно, наскільки дозволяла його громіздка постать.

Проте вона нічого не пояснила йому і навіть не обійняла його, а просто закінчила свої записи у щоденнику та повернулася в постіль, до всіх цих подушок. Тео вперто приєднався до неї, відводячи очі тільки тоді, коли вона перевдягалася, а потім швидко обвився коло її тіла то засопів в її волосся.

Вона заридала, щоб заснути.

Наступного дня, поки вона перебувала на заняттях, він обнюхав її стіл, натикаючись на відкритий щоденник. В ному не було особливого сенсу, проте декілька фраз разюче виділялися та змусили його хутро встати дибки. «Я маю сказати Рону», «Те, що він зробив… це…продовжує іноді боліти», «Що про це подумає Рон?», «Як я маю пояснити це Ронові? Він завжди так божеволіє…».

Після того, як він провів решту дня, обнюхуючи весь простір її кімнати, до якого йому не вдалося дістати вчора, він чекав.

Тео сів біля дверей і спостерігав за нею цієї ночі. Вона не привела Рона, і він не чув, щоб вона говорила з ним за дверима, але вона сиділа і швидко робила домашню роботу, перш ніж перейти до своєї шафи. Тео спостерігав, як вона перебирає пальцями сукні, які привернули його увагу, і очі його розширилися.

Але вона скинула пальці з шовковистої тканини, а цінники залишилися на горловині.

Герміона видала розчарований стогін і потерла обличчя руками. Вона обернулася і помітила його, її обличчя пом’якшилося, і посмішка осяяла її риси.

– Ну, ще ніхто не прийшов, щоб вимагати тебе назад. – пробурмотіла вона своїм низьким, розслабленим голосом.

Тео трохи гавкнув, його хвіст почав виляти.

Вона засміялася і підійшла, сідаючи на коліна і обхоплюючи руками його громіздку постать.

— Це означає, що я все ще можу використовувати тебе для обіймів! Я можу почекати, щоб поговорити з Роном.

І він дозволив їй відвести себе на ліжко і закопати своє обличчя в його шерсті, ніби вона справді ставилася до нього як до великого ведмедика Тедді.

Насправді Тео подобалося бути тим, до кого вона звернулася за цим, навіть якщо вона не знала, що він є чарівником. Йому дуже пощастило, що саме вона була тією відьмою, яка знайшла його в коридорі, поки він біг. То що такого в тому, щоб вона використала його, щоб пережити своє емоційне потрясіння?

Тео завжди приділяв злегка занадто багато уваги цієї магглонародженій, і зараз, коли він провів тиждень або трохи більше у її кімнаті, будучи свідком її самого особистого Я, повага перетворилася на сильний власний потяг. Вона була навіть більш приголомшливою, коли належала сама собі, цілком сама, чесна та розкута.

Спадкоємець Нотта високим, лякаючим чарівником, якому за звичайних обставин не випало б такого шансу, її два людські сторожові пси (іронія!) та його належність до Слизеринського факультету заважали б. Але нікому більше не вдавалося побачити Герміону такою, якою він бачив її останніми днями.

Вона була болісно вразливою і відкритою, і була така чудова у своїх грайливих піддражненнях і химерних звичках. Хто ще знав, що вона любить співати, доки приймає душ? Назвіть чарівника, який знав, що її запах був повністю її, без домішок неприродних парфумів та мил. Хто міг припустити, що її нестримні кучері були насправді трохи приручені, порівняно з її ранковим волоссям після сну? Хто ще помітив, що вона любить танцювати, а її тіло показує, що вона провела час у бігах? І – він почервонів – який чарівник міг припустити, що вона орієнтується на дотик у виборі одягу – все м’яке, якісне і приємне на дотик?

І ця відьма, в яку він був такий закоханий, була доброю, турботливою, співчутливою, сміливою, дотепною, винахідливою і мудрою і ще так багато всього, чого він хотів від дівчини.

Теодор Нотт був справжнім слизеринцем – зокрема він задумував, дивився та навчався. Він також був чистокровним, з усіма захисними власними схильностями своїх однолітків, посиленими його собачими інстинктами.

Герміона належала йому. Вона просто ще не знала про це.

Тому він лагідно загарчав і заспокоїв її, щоб вона заснула.

Наступного дня він пожвавішав, почувши її голос, але потім його вуха притулилися до голови, коли почув, хто супроводжує її.

Її голос звучав невпевнено, скритий за її розчаруванням.

 

– Ні, Роне, мені треба поговорити з тобою.

Рудий забурчав:

– Після того, як ти ігнорувала мене вчора, тобі краще щось сказати. Я іноді тебе не розумію.

Герміона зітхнула, коли штовхнули двері. Тео наїжачився, коли рудий пішов за нею, очі рудого ока забігали по кімнаті.

– Ти досі залишила цього дворняжку?

Герміона відкинула своє волосся за плечі, звужуючи очі.

– Так, але я не через це привела тебе сюди.

Вираз обличчя Візлі зробилося хитрим; неприємне видовище на його конопатому обличчі.

– Що ж, це вже більш затишно… – припустив він.

Здивоване обличчя Герміони подивилося через її плече з того місця, де вона йшла запалити вогнище. Потім вона насупилася:

– Ні, Роне, сідай біля вогню, ми дійсно повинні поговорити. – Рудий теж насупився, і Тео відчув певне задоволення. Герміона була надто розкішною, щоб піддатися його тиску. Він підійшов ближче до її стільця і дивився, як рудий сидить у іншому кріслі.

– Звичайно, ти запросила мене до своїх кімнат, щоб поговорити – не знаю, про що я думав. – Губи Герміони напружилися.

– Роне.

– Так, я зрозумів, що це? – Його очі уважно придивлялися на Тео, коли він засунув голову на її коліна і насолоджувався тим, як вона чухає його за вухом, але продовжував дивитися своїми темними собачими очима на рудого. Попереджаючи.

Візлі сглотнув:

– Перепрошую за вчорашній день, – нерішуче почала вона, але потім набрала обертів. – Я подумала, що мені потрібно щось пояснити, але я не знала, як, я не хотіла ігнорувати тебе, я просто думала.

Візлі не виглядав особливо враженим. Так як Тео зазвичай не надто вражав цей чарівник, це було б розумною підставою для того, щоб вважати, що Візлі не замислювався, що Герміона вчора була засмучена. Найкращий чарівник і хлопець, звичайно, не став би її хвалити. Герміона зітхнула і почала чухати його під підборіддям. Тео зафирчав від насолоди.

– Це важко для мене, Роне, – тихо зізналася вона.

Рудий зітхнув через ніс і обернувся до неї:

– Що ти хочеш сказати? – йому майже вдалося сказати це ніжним голосом.

Але собачі вуха Тео вловили нетерпіння, розчарування. Він примружив очі на чарівника.

Герміона зосередилася на погладжуванні Тео, а анімаґ під прикриттям зосередився на її погляді, коли вона говорила і здавалося, що вона розповідала цей секрет йому, а не рудоволосому йолопу.

– Я просто не готова до того, що ми зайдемо так далеко, Роне.

Їхній гість видав заглушений звук.

– І я не маю на увазі, що не піду на це до весілля, розумієш. Я… – вона розчаровано зітхнула і зморгнула. – Я маю розповісти тобі. Там, де я жила, був хлопець… він був добрий до мене. Чи не ти був тим, хто сказав, що я – нічний жах? Ти мав рацію, у мене ніколи не було друзів. Так що я подумала. Я думала, що він був моїм другом. Я не врахувала, що він їм не був. І він також не очікував, що я скажу «ні».

Вона зупинилася, але Візлі зберіг мовчання. Тео стримав рик у грудях, відчуваючи, як його шерсть встає дибки від думок у його голові. Герміона була леді свого класу, що підходить для будь-якого чистокровного, так що він не був шокований, коли дізнався, що вона дотримується старих традицій і чекає. Але цей хлопець… цей маггловський хлопець…

Тео був упевнений, що ця казка буде йому не до смаку.

– Що ти намагаєшся сказати?

Вона роздратовано пирхнула, здмухуючи кучері зі своїх очей.

– Я сказала йому ні, коли він хотів… ну, я сказала йому “ні”. І він став жорстоким. І єдина причина того, що я все ще можу з гідністю чекати моєї першої шлюбної ночі полягає в тому, що пара, що проходить повз, почула мій вереск і його крики.

Все тіло Тео напружилося і він притиснув свою голову до її живота, рик стиснув його горло, коли він щосили намагався спрямувати його на бажання гарчати і огризатися на невидимого маггловського хлопця.

Візлі скривив гримасу і підвівся, його руки піднялися вгору.

– Тобто через якогось магглівського хлопця ти караєш мене?

– Що? Ні я…

– Ось що це таке! Ти граєш у ігри зі мною, намагаючись почуватися краще.

– Роне! Я не граю у ігри з тобою! Ми зустрічаємося, але це не означає, що ми повинні займатися тими фізичними «вправами», про які ти говориш!

– У нас не обов’язково має бути секс, Герміоно, але ти могла б допомогти мені в інший спосіб.

– Роне! Ти взагалі слухав? Я не хочу робити щось у цьому ключі! Я зберігаю себе для свого чоловіка, той хлопець змусив мене усвідомити, який цінний міг бути цей подарунок для нього! Мені пощастило, що я змогла пронести це через війну цілою та неушкодженою!

Візлі посміхнувся і підійшов на крок ближче, ігноруючи лють Тео, який був готовий по клацанню пальців кинутися та захищати.

– Не будь сміховинною. Ти не такий великий приз. – Він глузував з неї.

Герміона здригнулася і задубіла; її очі розширилися, а обличчя зблідло.

– Я знаю, що ти схильна ходити навкруги так, наче ти якась ожила Ровена, але світ не обертається навколо тебе. Твій дорогоцінний «дар» поза всякою небезпекою з людиною, яка вважає тебе нижчою, ніж бруд.

Вираз її обличчя потемнішав, лють осяяла її щоки, а магія іскрилася у волоссі. Тео моргнув, дивлячись на її приголомшливий вигляд, перш ніж знову сфокусуватися на рудому, не бажаючи відволікатися від тієї загрози, яку він представляв.

– Роне, я попереджаю тебе: зупинись, щоб ще ти не збирався ще сказати, раніше, ніж я дійсно розсерджуся.

– Ти справді впевнена, що не вигадала те, що той хлопець збирався скористатися тобою? Я клянуся, Герміоно, ця ідея майже дурна. Ніхто ще тут не захоче тебе, чому це має бути інакше у світі маглів? І я думав, що ти будеш задоволена моєю увагою, але ти просто дражнишся!

Герміона стояла, її малесенькі ручки стиснулися біля устілки її спідниці, а її магія тріщала навколо її фігури.

– Рональд Біліус Візлі, абсолютний, круглий придурок! Якби у нас не було стільки років дружби за спиною, я б зачарувала тебе так, що навіть мати рідна не впізнала б! Якщо в тебе є хоч крапля розуму, ти підеш. – її крик та випадковий викид магії ривком відчинив двері до її кімнати.

Всі у вітальні застигли, витріщаючись на пару перед ними.

Рональд крикнув у відповідь, без сумніву, дурне:

– Чудово! Дотримуйся цього й далі, а я знайду когось, значно кращого, ніж гарпія, що вічно бурчить!

Герміона зітхнула і її очі набули яскравого золотого кольору, її магія боролася всередині неї.

– Забирайся! – верещала вона. – Якщо ти коли-небудь додумаєшся вибачитись за всі жахливі речі, які ти сказав цього вечора, то це буде дуже скоро!

Візлі вибіг з кімнати, коли її магія почала жбурлятися книгами, взуттям та всякими дрібничками. Приголомшені обличчя інших грифіндорців у спільній вітальні зникли, коли її магія грюкнула дверима так сильно, що змусила завібрувати її косяк.

Тео прийшов до тями і облизав свої губи.

Він підійшов до тремтячої відьми і уткнувся носом у її кулак, відчуваючи ніжність її пальців доти, доки він не зміг засунути свій холодний ніс у її долоню. Її очі звернулися до нього, і золото в них тьмяніло, поки її сумний погляд кольору віскі не попрямував на нього.

Він заскавчав.

Вона заревла і впала на свої коліна, обіймаючи його та ховаючи своє обличчя над його головою. Він хникав і тицявся носом у неї, поки вона ридала, а він гарчав і нюхав її доти, поки сум, який виразно відзначався в її запаху, не зник, і вона не схлипнула.

– Що ж, все це явно могло пройти краще. – пробурмотіла вона. Потім вона зітхнула і переодягнулась у свою нічнушку і втомлено залізла у своє ліжко. Тео схопився і відкинув носом кілька подушок, щоб обійматися особливо тісно цієї ночі.

Коли Герміона нарешті заснула, вона була стурбована, а він не спав більшу частину ночі, щоб муркотати і заспокоювати її.

Вона проспала наступного дня, але так як це був вихідний, він змусив будильник замовкнути кількома незграбними ударами своїх лап, перш ніж знову обернутися навколо неї. Вона заслужила на хоч якійсь відпочинок. Якби він був у формі чарівника, він би приніс їй сніданок у ліжко і пригорнувся б до неї, можливо навіть прочитав кілька розділів з тієї фантастики, які були б ідеальними прямо зараз.

Це, безперечно, було її шкідливою звичкою, якісь фантастичні романи з дотепними героїнями та сильними мовчазними головними героями.

З роздратуванням він уткнувся в її шию, заплющуючи очі, щоб подрімати.

Герміона прокинулася з сонним мурчанням, перекочуючись до нього і притискаючи свої руки навколо нього. Він зітхнув і подивився на неї, спостерігаючи за тим, як усвідомлення приливає до її сонного обличчя – змиваючи з нього роздратування та невдоволення.

Вона швидко приготувалася до наступного дня, тільки посилаючи спантеличений погляд на свій будильник перед тим, як завершити туалет. Тео спостерігав за нею а потім, коли вона пішла, він схопився і кинувся в її бік, чекаючи.

Коли вона відчинила двері, він вийшов разом із нею і залишався біля неї цілий день. Він гарчав на всіх, хто розпитував її надто багато, змушуючи її почуватися незручно. Він вривався в її особистий простір, коли вона йшла у свої спогади. Він гарчав і порикував на Мелфоя та його старий конвой, коли вони підійшли для того, щоб познущатися. А коли Візлі, з рожевим від збентеження обличчям, спробував підійти, Нотт прогарчав, напружуючи все своє тіло. Зі вздибленою шерстю він вийшов перед Герміоною.

Він не мав можливості захистити її минулої ночі. Сьогодні він виконає цю роботу краще.

Таким чином, Герміона мирно провела цей день, читаючи біля озера і відвідуючи кожен прийом їжі, не зазнаючи чиїхось переслідувань. Величезний пес, якого вона врятувала із темних коридорів, тепер захищав її від будь-яких неприємних зустрічей.

Цієї ночі, коли вони повернулися відпочити, вона обняла його і прошепотіла подяки в його шерсть.

Тео сповнився гордістю.

На наступний день Герміона прокинулась і негайно почала робити записи у своєму щоденнику, а потім вона забралася в кімнаті з ріжучим відчуттям у горлі. Тео спостерігав за нею, задоволений. Він відвернувся, коли вона переодягалася, переглянув її щоденник, гадаючи, що змінило її настрій на 180 градусів.

Вона нависла над ним і поцілувала його в морду – він повернув голову, щоб побачити, що вона одягнена в ще одну свою манірну спідницю і м’який топ, і вона ніжно посміхалася йому, коли рушила у бік дверей.

Які відкрилися, щоб показати несміливу фігуру Рональда Візлі.

Гарний настрій Герміони негайно зник, і вона завмерла. У цей момент Тео був прямо біля неї, його шерсть стала дибки, а рик сформувався в його грудях.

– Рональд. – сказала вона холодно.

Візлі переступав з ноги на ногу.

– Герміоно, – почав він ніяково, а потім глянув на Тео. – Чи не могла б ти хоч відкликати свого собачого охоронця?

– Ні. – Сказала вона різко.

Рон моргнув.

– Тоді… Чи можу я увійти і могли б ми поговорити?

– Ні. – сказала вона ще різкіше, примружуючи очі. – І я нагадую тобі: я маю на увазі ні.

Візлі проковтнув і перекочувався з п’яти на шкарпетку.

– Я не мав цього на увазі. – Визнав він скромно.

Герміона загарчала і підняла носик у повітря, але її очі швидко моргали, і вона відкинула свої кучері так, щоб вони приховали це. Тео загарчав і погрозливо опустив голову.

– Не має значення, навіть якщо мав, Роне. – Візлі виглядав одночасно і збентеженим, і дратівливо обнадієним. – Що має значення, то це те, що ти сказав після того, як я… ну, після того, як я намагалася пояснити, чому. Ти був би єдиним, хто знав, а замість того, щоб зрозуміти мене, ти кинув мені це в обличчя.

Уизли издал задушенный звук и протянул руку.

Герміона відскочила поза зоною його досяжності.

— Це не те, чого я хочу у стосунках. Я дійсно не хочу бути приниженою тобою щоразу, як ти відчуваєш, що ти хоч трохи скривджений чимось. Я дійсно не хочу, щоб ти кричав на мене щоразу, коли твоє чоловіче его похитнеться. Тому що це означає, що наші стосунки завжди будуть образливими та повними криків. – сказала вона їдко і Тео був вражений її силою її образи.

Обличчя Рона стало пурпуровим, і він проричав:

– Герміоно, просто дай мені…

– Ні.

Тео клацнув зубами і зробив випад, коли Візлі зробив крок у дверний отвір. Натомість Візлі скрикнув і відскочив назад, знову привертаючи увагу всіх у спільній вітальні.

– Ти порвав зі мною, Рональде, іди і знайди когось іншого, хто не така буркотлива гарпія. – Вона потяглася, щоб закрити двері, але забарилася і додала. – І ніколи більше не думай знову наближатися до мене.

Щойно двері зачинилися перед ними, Герміона притулилася до них і повільно видихнула, поки зісковзувала вниз по дереву. Тео обернувся навколо неї і уткнувся носом у її волосся і шию, вгамовуючи її тремтіння, коли вона усвідомила, що тільки сталося.

Її гарний настрій зранку був повністю та остаточно зіпсований. Він змусить рудого заплатити, коли знову стане чарівником.

Герміона зітхнула і поплелася до свого столу, ліниво роблячи домашнє завдання, замість будь-якого щасливого заняття, яке вона планувала на цей день. Тео надувся і скрутився навколо її ніг, плануючи свої щасливі заняття.

Як тільки йому випаде шанс наблизитися до МакГонагалл, і його стан буде виправлено, його слизеринські однолітки відчують його жаду помсти, Рональд Візлі відчує укус його зневаги, а Герміона Грейнджер переслідуватиметься до самого дня її збентеженої згоди.

Пройшло ще кілька тижнів, перш ніж він зміг зустрітися з новою Директоркою, оскільки вона була професором трансфігурації. Цими тижнями він став свідком справжнього альянсу Логова Львів. Очевидно, Герміона справді була Королевою Гріфіндора. Інші передбачливо полегшили собі життя тим, що поводилися нормально поруч із ним, навіть якщо й остерігаючись її палички та пса, який супроводжував її. Кілька спроб Рона наблизитись були перервані, коли пес притискав вуха до голови і гарчав, щоразу готуючись до атаки. А Герміона звикла до ігнорування рудого, повертаючи своє життя у звичне русло, не дозволяючи йому відволікати себе від домашньої роботи чи інших її друзів.

Зрештою це було гарне відновлення, майже нормальне.

Крім того, Тео знав, що зараз вона думає про те, що ніхто не зустрічатиметься з нею, знав, що слова Візлі були прийняті нею близько до серця, як вона виливала це на сторінки свого щоденника. Він знав про її минуле з тим маггловським хлопцем і знав, якою сильною вона була, що змогла вибратися з цього. Він знав, якою співчутливою вона була, щоб врятувати його і дбати про нього ці тижні, і він знав, з чого було зроблено Герміону Грейнджер.

І це робило її його – що було безумовно не було нормально в її маленькому світі.

Так що він сів на шляху Макґонеґел і втупився в неї.

Вона зрозуміла натяк.

Через кілька годин бубоніння заклинання та досліджень, як Тео виявив себе у своїй піднесеній формі чарівника, що схиляється перед рукою Директорки, щоб вдячно поцілувати її. Вона відмахнулася від його джентльменського пориву, хоча її очі заблищали.

Коли він уже виходив, вона звернулася до нього про допомогу:

– Не витрачайте надто багато часу. Я думаю, що міс Грейнджер потрібен якийсь чарівник на зразок вас.

Тео посміхнувся через плече.

Він знайшов Герміону в бібліотеці, що надувала свої чарівні губки, поки читала величезний запилений фоліант. Він любив її, будучи чарівником, нудьгуючи по можливості відчувати носом її настрій і притулитися ближче.

Він наблизився і сів навпроти неї.

Вона моргнула і відзначила місце, де читала, пальцем

– Так?

– Доброго вечора, міс Грейнджер.

Вона почервоніла, троянди розквітли на її блідих щоках.

– Містер Нотт, добрий вечір. Будь ласка, кличте мене Герміоною.

Виходить, вона знає про нього. Добре, це вже краще.

– Герміоно, – муркнув він і трохи нахилився через стіл. – Я нещодавно почув, що ти залишилася… без уподобань.

Вона застигла і трохи підняла підборіддя, її очі потемніли.

– І яке це стосується вас, містере Нотте?- Тео.

Її очі кольору віскі моргнули, і вона остаточно закрила книгу. Він усміхнувся легкою усмішкою і потягнувся, щоб взяти одну з її рук у свою долоню.

– Добре, Тео. Знову, як мої… стосунки стосуються тебе?

Він стиснув її руку і притягнув її, щоб поцілувати долоню. Її подих збився, а темні вії затремтіли.

– Я б хотів мати шанс припадати біля тебе. – Легко запропонував він, кажучи їй у саму шкіру пальців.

Її дихання залишило її в лихоманці, її очі темніли, коли вона нагадала йому:

– Ти ледве знаєш мене – пробурмотіла вона в зневірі.

Посмішка розтяглася на його губах. Він знав її краще, ніж вона думала, але краще було почекати, щоб розкрити цей маленький ласий шматочок.

– Я знаю достатньо, щоб бути враженим – ти справжня відьма. І якщо ти не згодна, дозволь мені припадати біля тебе, щоб довести, як добре я тебе знаю і як добре нам може бути разом.

– Тео. – Невпевнено прошепотіла вона, а її очі танцювали навколо нього, намагаючись відшукати причину його пропозиції.

– Я дивлюся ти сумуєш за своїм собачим другом. – Змінив він предмет розмови, помічаючи, що інша її рука, не замислюючись, перевіряла його присутність. Невелику частину його душі торкнулося те, що вона якимось чином покладалася на те, що він поряд із нею.

Скоро він розповість їй усе.

Вона почервоніла.

– Він взагалі не був моїм, він, певне, повернувся до свого справжнього господаря.

– Ти порозумілася з ним. – заспокоїв він.

Вона трохи посміхнулася.

– Я досить сильно прив’язалася, – зізналася вона, а потім гигикнула. Вона прикусила губу і затулила рота, відвертаючи голову, щоб приховати темний рум’янець.

Тео тихо засміявся і нахилився через стіл, беручи її захоплену руку і притискаючи до своєї щоки. Вона відсунулась від нього з м’яким подивом у очах. Але він не міг чинити опір, коли так багато тижнів вона торкалася його щодня.

– Стань прив’язана до мене, – промимрив він, його щасливі очі дивилися на неї. – дозволь мені припадати біля тебе і спокушати тебе як чудову відьму, якою ти і є. Я хочу показати все цим чарівникам, які пройшли повз, який дорогоцінний камінь мені вдалося спокусити. Скажи, що ти погодишся пройти зі мною за руку в Хогсмід та Косий Провулок та на балах Міністерських свят.

– Тео, – вона зітхнула, а її пальці притулилися до його щоки. Він усміхнувся їй. Вона моргнула і закусила губу, усмішка розцвіла на її губах у відповідь. – Так.

– Чудово, – промимрив він і відсунувся, щоб знову поцілувати її долоню. Він буде повільним, справді увиватиметься за нею і захопить її почуття та відданість. Навіть битиметься проти свого первісно радісного бажання взяти і розорити ці гріховні уста своїми власними. Ще зарано. Зачекає заради неї. – Я сподіваюся, що ти не заперечуєш, якщо я посиджу і почекаю, поки ти закінчиш своє читання, а потім, може, легка вечеря та прогулянка територією?

Вона розсміялася знову, цього разу не збентежена цим дівчачим звуком, вона погодилася. Але потім вона швидко склала назад усі томи.

– У будь-якому разі, я просто сумувала, ведіть вперед, добрий сер.

– Герміоно. – Пробурмотів він і запропонував їй руку.

Їхнє залицяння було чудово грайливим і повільним, між ними обома зростала пристрасть і глибока повага. Через місяць чи два він відвів її убік, щоб розкрити свою анімагічну форму, кажучи крізь її збентежений шепіт. Але вона згадала його дивну манеру відвертатися щоразу, коли вона одягалася, як він знав, коли вона потребувала дотику, коли вона говорила сама з собою, як він заплющував очі лапою, коли вона спробувала залізти під ліжко.

– Ти був досить галантним собакою. – зізналася вона, сором’язливо почервонівши, Тео посміхнувся і нахилився, щоб поцілувати її в щоку.

– Я не міг бути чимось меншим, з єдиною леді та коханкою.

Вона моргнула, а потім її погляд змістився, усвідомлення забарвило її риси здивованою панікою.

– Це значить ти… ти чув… – вона простогнала і закрила обличчя руками. Він став поруч із її мініатюрним станом, ніжно стиснув її зап’ястя і шикнув на неї.

– Гей, гей, це нічого не змінює. Ти моя сильна відьма, і я захищатиму тебе завжди, тепер, коли ти погодилася зустрічатися зі мною.

– Завжди? – спитала вона з кривою усмішкою, на її губах і піднявши брову, виплутуючись з його рук.

Теодор посміхнувся.

– Завжди. Я не збираюся відпускати тебе – у тебе є моя стара-добра собача вірність

Герміона засміялася.

Але це було правдою.