Море хвилюється

Ще на підході до потрібної кімнати я почула цей балаган – гупання музики перемішане з голосами та гучним сміхом. Пункт нашого призначення знаходився на третьому поверсі – на два поверхи нижче, ніж наша кімната, тому дорогою я встигла трохи заспокоїтися та розслабитися. Та варто було моїм вухам вловити перші ноти какофонії, лунаючої з кінця коридору, як страх знову скував мене своїми крижаними ланцюгами. Соня нічого не помітила і це не дивно – моя світла шкіра не може збліднути ще більше, обличчя ж давно сховане за маскою рівноваги та спокою, яких я, насправді, ніколи не відчуваю. Не встигли ми дійти до дверей, як на спиною пролунав вигук:

– О, а це що таке? – на моє плече впала чиясь важка рука. Між мною на сусідкою втиснувся нетверезий хлопець, який більше висів на нас, ніж стояв.

– Перший день і вже спізнення? Так не годиться! Ви …гик!.. будете покарані! – брюнет намагався зобразити грізний вираз на своєму обличчі, що йому не дуже вдалося.

– Пхах, – я, не втримавшись, пирснула. На мить я заспокоїлася та, навіть, розвеселилася.

– Ти мені …гик!.. не віриш?! – скрикнув хлопець так ображено, що я майже повірила.

– О Великий Саня! Ми дуже винні і готові до покарання! – Соня широко посміхалася. Схоже вона вже знає цього хлопця.

Наступної миті сталося те, що повернуло мене до реальності – так званий Саня приобняв нас з білявкою за талії та, щось розповідаючи, повів до кімнати, де й проходила вечірка. Для нормальної людини цей дотик мабуть здавався абсолютно буденним. Але я не нормальна. Мені здавалося, що рука хлопця пропалила мій одяг і тепер плавить шкіру. Хотілося скинути її з себе, побігти в кімнату, сховатися під ковдрою та швидше заснути. Сон завжди вирішує проблеми – якщо сьогодні щось сталося, то завтра вже можна прикидатися, ніби все нормально. Схоже я себе переоцінила. Я не стану такою як вони, не зможу посміхатися так радісно як Соня, не зможу бути такою ж як той хлопець біля вікна…

Ми вже зайшли до кімнати, повної людей, пляшок та сигаретного диму. Мабуть тому, що навколо панував цілковитий безлад, я і звернула на Нього увагу. Він дивився у вікно так, ніби його не цікавило те, що відбуваються в кімнаті, не цікавили ці люди. Його оточувала аура спокою, Він був єдиним, чиє обличчя я могла роздивитися. Зрозумівши, що занадто довго розглядаю незнайомця, я різко відвернулася. Тільки тепер я помітила, що лишилася одна – ніхто вже не пам’ятав ні про запізнення, ні про покарання. Я вже починала панікувати, не знаючи, що мені взагалі тут потрібно робити, коли побачила перед собою стакан, наповнений якимось червоним газованим напоєм.

– Першокурсниця? – запитав мене приємний голос. Лише тепер я підняла очі, щоб побачити Його. Зблизька я змогла роздивитися його сірі очі та медово-каштанове волосся. Після довгої паузи я нарешті змусила себе кивнути. Я зробила ковток зі стакану, що було не найкращою ідеєю. Приторно-солодка і, одночасно, гірка рідина обпекла горло. Коли взагалі встигла взяти стакан? Я закашлялася, відчуваючи як злощасна випивка через все тіло проїдає собі шлях до шлунку.

– Кхе-Кхе! Що це? – запитала я, витираючи сльози. Хлопець забрав у мене напій, зробив ковток та сказав:

– Енергетик, – я зиркнула на нього роздратовано та недовірливо. – І горілка. Трішки.

Після цих слів Він посміхнувся так, що все роздратування зняло як рукою. Здається я зробила ще один ковток, але його я вже не відчула. Печіння пройшло, а його місце зайняло приємне тепло, яке, здавалося, заповнило всю мене. Мабуть я почервоніла.

– Ооо… Ясно. Пішли за мною, – Він взяв мене за руку та повів до виходу з кімнати.

– Куди?

– На свіже повітря. Схоже цей коктейль не для тебе. Ти взагалі колись пила?

– Пила! І все зі мною добре, – я вперто зробила ще один ковток. – Просто в кімнаті було душно.

– Ага, вірю.

За суперечкою я й не помітила як ми опинилися на… кухні? Хлопець відпустив мою руку та підійшов до дверей навпроти нас. Ручки в них не було, та вона була й не потрібна. Він взявся за верх дверей та, гарно смикнувши, відкрив прохід на балкон. Там стояли поламана табуретка та тумбочка без дверцят, на які ми всілися. Він витягнув пачку сигарет та запитав:

– Ти, мабуть, і палити ніколи не пробувала, так?

– Пробувала! – сказала я впевнено, здивувавши саму себе. Звісно ж я ніколи не тримала цигарку в руках, і не зрозуміла навіщо збрехала. Невже я намагаюся… сподобатися Йому? Це несподіване усвідомлення стривожило, але звичних страху та паніки не було. Не знаю чому, але в Його присутності мені було спокійно. Він не тиснув на мене.

– Зробиш тягу? – Він протягнув мені підпалену сигарету. Я взяла її так, наче тримала в руках отруйну змію. Я відчувала, що навіть якщо здамся та не стану палити, то не почую насмішок та колючих жартів. Але я хотіла щось там довести. Здавалося цей дим зробить мене нормальнішою, такою як всі. Він вже робив затяжку, тому тепер я маю торкнутися губами фільтру, якого мить тому торкалися Його губи. Може це й було істиною причиною причиною чому я взяла сигарету до рота та глибоко вдихнула.

В очах миттєво потемніло. У вухах шумить. Пече в грудях. Ніби крізь воду чую свій кашель. Відчуваю як сльози котяться з очей. Мені погано. І страшно.

Відчуваю як до губ торкається стакан і роблю з нього ковток. Тепер суміш енергетику та горілки здається не огидною, а, навпаки, смачною та освіжаючою.

– Знаєш, паління не найкращий прояв крутості, – Він сидів навприсядки біля мене та погладжував по спині. – Ти як, в нормі?

– Угу, – ледь видавила я крізь запалене горло. Впевнившись, що зі мною все добре, він знову сів на стілець. – Якщо курити не круто, то… чому ти це робиш?

Мій голос мабуть звучав невпевнено і це зрозуміло – я не та людина, яка веде діалоги чи задає питання. Я звикла слухати і мовчати. Тиша затягнулася і я вже подумала, що ляпнула якусь дурню, коли Він нарешті відповів:

– У мене… були причини, щоб почати. А тепер є причини, які не дають кинути. Та я власне і думав кидати. Звик до цього смаку і запаху.

Ми ще якийсь час просиділи в тиші. Хоч ми й були лише на третьому поверсі, та гуртожиток розташовувався на пагорбі, тому з балкону відкривався гарний вид на прилягаючий парк. Тільки зараз я помітила, що на небі немає зірок – вогні міста сяяли яскравіше за небесні світила. Навіть Місяць здавався меншим та тьмянішим, ніж вдома.

Я саме хотіла запитати звідки Він, коли на кухні зазвучав голос Соні:

– Аня! Я тебе по всьому гуртожитку шукаю! Думала ти пішла в нашу кімнату, а тем нікого. Що ти тут взагалі забула?.. Оу… – подруга роззирнулася та, нарешті,він помітила, хлопця, що сидів з другого боку балкону, в неї за спиною. – Я не вчасно? – сподіваюся на балконі було достатньо темно, щоб сховати мої червоні щоки, які спалахнули після питання білявки.

– Я просто вийшов покурити, – Він показав бичок, кинув його в баночку на підлозі та вийшов.

Соня не дуже заморочувалася з цього приводу. Здається, вже за секунду вона забула про дивного хлопця, та взяла мене під руку:

– Ходімо назад, бо все вип’ють без нас! Хи-хи! – тільки зараз я помітила, що дівчина вже непогано випила, проте їй було весело. У мене ж паморочилася голова, а розум був переповнений враженнями та думками.

– Ти розважайся, а я, мабуть, піду спати.

– Та ти чого? Ми ж щойно прийшли.

– Знаю, але… я не дуже добре почуваюся, тож…

– Гаразд-гаразд. Але двері з середини не зачиняй, – кинула Соня та шустро попрямувала назад до нової компанії. Здавалося, що її більше хвилювала кількість випивки на вечірці, яка постійно зменшувалася, ніж я. Нічого дивного, врешті-решт, ми чужі люди.

Неквапливо я піднялася на свій поверх. В кімнаті я поглянула в дзеркало та зрозуміла, що мене чекає нерівна боротьба з макіяжем. Як-небудь змила його водою та впала на ліжко. Моя свідомість вимкнулася майже миттєво, а остання думка, яка пролетіла в голові була про те, що я так і не запитала Його ім’я.

ВІД АВТОРА

Одразу хочу попросити вибачення за те, що так довго не випускала другий розділ. Якщо чесно, то я взагалі планувала закинути цю роботу. Я не письменниця, навіть шкільні твори списувала з інтернету, тому вирішила, що ідея написати фанфік була не дуже вдалою. Та коли через пів місяця я зайшла на сайт, то побачила перший коментар, побачила перші перегляди і зрозуміла, що тепер не маю права здатися. Навіть якщо мій твір читатиме лише одна людина, для неї я продовжу писати. Тож прошу не судити мене надто суворо, хоча конструктивну критику я прийму і з радістю використаю ваші поради.

P.S.

У цьому розділі описуються віраження авторки від першого вживання міцного алкоголю та паління. Повірте, це не найрозумніші речі, які я зробила в  житті.

ПАЛІННЯ ТА ВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКОДИТЬ ВАШОМУ ЗДОРОВ’Ю