Я в дитинстві дякувала

Я в дитинстві дякувала бабусям, дідусям
За те, що бачу небо мирне і не чую звук сирен.
Знаєте, такі страшенні завивання,
Що стигне кров твоя в судинах,
І далі рухатись вона не взмозі.

Стоїш, як вкопаний, у першу мить,
Поворухнутися – ніяк.
А потім: раз, і ти тремтиш, немов роздягнутий в зимовому саду.

І мова, що була твоєю цілу вічність,
Стає тобі огидною.
Навіть відлуння того не хочеш.
Здобуваєш, повертаєш ту нову стару, твою
Справжню, а не ту, з якою нищать землю рідну.

На жаль, нову стару говориш ти в чужому місці,
Не в домі, що дитинство бачило твоє.
І молишся, і плачеш, і благаєш, щоб довелось і рідним стінам
Почути…