Улюблений фіолетовий

Бо
Я лежала в себе на ліжку обсмоктуючи паличку від чорничного морозива і перебирала думки. Але всі вони зкочувалися до одного. Одного скелетоподібного монстра, від дотиків якого мурашки по тілу і серце б’ється швидше. Чи правильно я зробила, що піддалась поривистому бажанню і провела з ним ніч в парку? Це було дивно, незвично і зовсім не схоже на мене, я ніколи не кидалася в омут з головою, завжди зважувала за і проти у всіх рішеннях. Навіть в стосунках. Особливо в стосунках. Але не цього разу, сама не зрозуміла коли почала слухатися не розуму, а серця і це викликало занепокоєння. І це не все, що хвилює і змушує хмуритися перебираючи спутане пасмо русого волосся. За весь час, що ми зустрічаємося, а це без малого три тижні, я не чула від нього жодного освідчення, та навіть банального “ти мені подобаєшся” не було. Можливо я даремно накручую себе і він просто соромиться…я глибоко зітхнула і піднялася хапаючи телефон. Можливо спробувати запитати в Санса? Чомусь відразу згадався вираз обличчя старшого брата, коли ми повідомили його що почали зустрічатися, він був…я точно так і не зрозуміла…чи то засмучений чи то розчарований, здалося навіть злість майнула на секунду на обличчі. Але не знаючи з ким би ще могла поговорити я почала набирати повідомлення.
Я^ хей привіт! Давно не бачилися!
ДокторЗло^ ХЕЯ МАЛА! АГА. СІМНАДЦЯТИЙ ДЕНЬ СЬОГОДНІ.
Я^ Ого, ти рахуєш?!
Я^ Чи можу я тебе попросити про послугу?
ДокторЗло^ ПОСЛУГУ? ЦЕ В ТЕБЕ ЗВИЧКА? ЩО НА ЦЕЙ РАЗ? ЗНОВУ ЗНЯТИ З ТЕБЕ ПАПСА?
Я^ Ні, хаха, він більше не засинає на мені)))
ДокторЗло^ НЕ СУМНІВАЮСЯ, НА БРО В ЦЬОМУ ПЛАНІ ЩЕ НІХТО НЕ ЖАЛІВСЯ!
Я^ Що ти маєш на увазі?
Я^ Санс?
Я^ і скільки колишніх партнерів на нього НЕ жалілися в Цьому Плані?
ДокторЗло^ Я НЕ ПОВИНЕН БУВ ЦЕ ПИСАТИ, ВИБАЧ, ЗАПИТАЙ В НЬОГО. Я НЕ ЗБИРАЮСЬ ПСУВАТИ ВАШІ ВІДНОСИНИ.

Псувати відносини…в грудях щось защеміло, те що я в Папіруса не перша було ясно ще з тієї пам’ятної ночі в парку, занадто впевнені рухи, занадто відверті погляди, цей монстр добре знав що робити та як доставити задоволення. Але яка ж я була по рахунку? …Ніхто не жалівся…якщо навіть брат був в курсі таких деталей інтимного життя Папіруса, тоді таких “близьких” партнерів було явно не двоє. Висновок напрошувався невтішний, в очах неприємно защипало. Ні, я не буду плакати через такі дурниці! Я й сама далеко не дівчинка, з моїм першим і останнім же хлопцем ми прожили разом близько трьох років ділячи проблеми, радості, кредити, ліжко і квартиру, в якій одного не дуже прекрасного дня я і застала свого судженого з коханкою. Неприємні спогади зколихнули неприємний осад на серці, надто болюча зрада, надто близька людина. Була колись. Але я тут же нагадала собі, що Папс не людина і можливо для підземелля така неперебірливість це норма. В решті решт. Хіба важливо скільки пройшло через його ліжко? “Він зараз з тобою Бо, він любить тебе”, …напевне. Сансу я більше не писала. Було зрозуміло, що ніякої інформації щодо його молодшого брата витянгути мені вже не вдасться, тож подумавши трохи і пригадавши що попереду цілих два вихідні я набрала Папіруса:
– Що робиш Руру? – таке звернення вже стало звичним і не викликало супротиву в високого скелета
– О, привіт Бо! Сиджу в інтернеті. Ти не повіриш що сталося. Ти повинна прийти до мене сьогодні.  – плутано почав пояснювати він, його голос щосекунди грозився зірватися на нетерпляче повизгування, з головою видававши неймовірну радість мого співрозмовника.
– я буду чекати тебе ввечері – випалив він та кинув слухавку.
Постоявши трохи з телефоном в руках я погіпнотизувала нещасний апарат немигаючим поглядом і глибоко вдихнула заспокоюючись. Що ж, ми поговоримо сьогодні і я планую поставити питання прямо, мені потрібно взнати що відчуває до мене цей хлопець.

– Привіт ще раз, Бо! Заходь швидше. Я такий радий, ньєх! – високий скелет схопив тебе за руку втягуючи до себе в квартиру і обіймаючи до хрусту в ребрах – я повинен тобі дещо розказати, ти не повіриш куди я їду!
Їде? Папірус кудись зібрався?
– Ти про що? – ти впірила погляд в свого хлопця чекаючи на детальніше пояснення.
– Ох Бо, ти ж не знаєш! – хлопаючи себе по черепу випрямився у весь свій немаленький зріст монстр, його зіниці забігали в орбітах доки він вирішував з чого почати.
– Кожного року в нас в столиці проходить велика міжнародна виставка, ньєх…ну …архітектура, дизайн, витвори мистецтва, одним словом…ну ти знаєш? – дочекавшись твого кивка продовжив Папірус – Так ось, туди важко потрапити взагалі то, алеее… – враження складалося таке, що він почне зараз підскакувати на місці від переповнюючих його емоцій – …я відправив їм фото своїх робіт. І мені прислали запрошення! Уявляєш, Бо? Я і мріяти не міг! Хіба це не прекрасно?!
– Це чудово Руру! Ти повинен поїхати туди.
– Звичайно я туди поїду! Ньєх, та мене нічого не зупинить! – і він почав носитися по квартирі збираючи в рюкзак свої речі та скручуючи в тубуси самі вдалі на його погляд роботи.
– Але, що ти робиш, Руру? – не зрозуміла ти причини поспішних зборів
– Як що? Збираю речі. Виставка починається вже через місяць, запізнюватися ніяк не можна! А мені ще потрібно обсудити з організаторами порядок розміщення робіт та взнати в якій стилістиці оформляти рамки і я не знаю чи всі мої роботи їм підійдуть і може щось доведеться перероблювати  – після цих слів Папірус забігав по квартирі з подвоєною швидкістю, пакуючи фарби, пензлі, скручуючи рулоном порожнє ще не натягнуте на підрамник полотно.
– Стій Руру, тебе небуде цілий місяць? – ти сіла на край заваленого одягом дивану, тобі здавалося це неймовірно довго, адже з дня знайомства не було й тижня, коли ви не бачилися, зізвонювалися, прогулювалися, навідувалися в гості, а зараз навіть ночували одне в одного.
– Не місяць. Півтора. Виставка триває два тижні! – з радістю вигукнув Папс – Це неймовірно круто! Якщо пощастить я зможу продати свої роботи, або знайти собі спонсора – задоволено додав він.
Це важливо для нього, дуже важливо, і ти як ніхто розуміла це, за малюванням Руру міг проводити години, не помічаючи часу. Тож для нього ця виставка була шансом до самостійності, шансом перетворити своє хобі в професію, і ти не будеш йому казати нічого. Півтора місяця це не так вже й багато. Кажуть почуття перевіряються розлукою…”ось і перевірим” зітхнула ти…якщо вони є, ці почуття. Ти підняла очі на монстра, який щось зосереджено шукав в шафі і вирішила що питання накшталт “а ти мене взагалі любиш?” зараз недоречні.
– Куди я міг покласти випрані шкарпетки? А зубна щітка, де ж вона? Бо, допоможи мені! Я не знаю що брати з собою!
Відчуваючи себе Мамою ти поспішила в ванну, звідки вже чулися звуки паніки і падаючих предметів.
– Я бачила твою зубну щітку в холодильнику. В крайньому разі вчора зранку вона точно була там.