Початок нитки

Тривожний сон був як наяву:
«Після такого точно не засну».

Владний голос, бездонні очі—
Змусили підняти погляд неохоче.

З губ зірвався німий крик
І відразу миттю стих.

Незнайомець випитував про щось,
Був розлюченим, здалось.

У голосі дзвеніла сталь —
Розмови не уникнути, на жаль.

Не могла зв’язати і двох слів:
Усе здавалось як у сні.

Очі-смарагди блищали від сліз:
“Не залишусь тут”, – вирішила наодріз.

Будь-яка фраза призведе до смерті —
Навіть, якщо відповіді відверті.

Його обличчя здавалося знайомим до болю,
Але пам’ять володіла її волею.

Пенелопою Еккарт хлопець дівчину назвав,
Жахливий шок все тіло сковав.

«Я…лиходійка? Бути не може!” –
Відображення у дзеркалі таке незнайоме.

Волосся, подібне до аметиста,
Виділяло аристократичне обличчя.

Блискучі локони впали на плечі,
Зляканий голос на вухо шепче.

Дворянський титул їй належав,
Та репутацію не втримав.

Чужа дівчина благородному дому,
Не могла претендувати на владу згідно із законом.

Героїня шкодувала про зроблений вибір,
Але іншого не було виходу.

Переродилася вона у грі в hard-режимі,
Спокійне життя їй не судилось.