Па*КОСТ*ні бажання

Я королева всього Світлого, світлого і нефільтрованого

Япатсталом* популярне в інтернеті скорочення заграло новими фарбами. Це було смішно і ймовірно заразно, до сміху старшого скелета додалися високі ноти твого хихикання, більше схожого на булькотіння він того що носом ти впиралася просто в третій шийний хребець монстра, після твого невдалого нападу і падіння, якісно порахувавши собі всі ребра табуретками ти лежала на ньому не в силах поворухнути затерпшими кінцівками, та що там, від спазмів сміху не можна було навіть вдихнути! В очах танцювали сині кола.
– МАРМЕЛАДКА, ЯКЩО ТИ НЕ ПЕРЕСТАНЕШ З ТАКОЮ СИЛОЮ ВПИРАТИСЬ КОЛІНОМ, ТО ЗЛАМАЄШ МЕНІ САМУ ЦІННУ РІЧ, ЯКА В МЕНЕ ЗАРАЗ Є. – відсміявшись скосив очі донизу Санс
– мгмпхпх – о, це ймовірно сама чітка думка яку можна було сформулювати, з хрипом вдихнувши таки трохи повітря ти зрозуміла, що справді впираєшся коліном в щось (МатиВасилеваНеМожеБутиТакого) ТВЕРДЕ в районі паху :- вффшшшш – продовжила дивувати співрозмовника своїм словниковим запасом та вмінням чітко виразити будь що словами ти. Ага!
– Цікаааво у вас тут! – донісся незвично холодний голос молодшого брата з темряви дверного пройому.
– ХЕЙ БРО! ТИ ПРОКИНУВСЯ!
– як підло з моєї сторони…я не заважаю…ВАМ?  – хрипло виділивши останнє слово все ще похитуючись від випитого алкоголю Папірус пройшов на кухню, тускле місячне світло лягло на його череп, перекриваючи молочною яскравістю горячий фіолетовим полум’ям зрачок в лівій очниці.
– ПАПС, ЦЕ НЕ ТЕ ЩО ТИ ПОДУМАВ!
– як шаблонно, Санс! А про що, дозволь уточнити я подумав? – голос скелета нагадував скрегіт – Чим ти займаєшся на підлозі МОЄЇ кухні з МОЄЮ людиною?! ПРО ЩО ТИ ГОВОРИВ?! – скрегіт переріс в гуркіт. Ти ніколи б не подумала що цей довгов’язий вічно розгублений монстр може бути таким лякаючим.
– Я ЗАРАЗ ВСЕ ПОЯСНЮ…- старший брат від розчарування неоднозначністю ситуації, в яку ви втрапили та проаналізувавши свої репліки, ніби вирізані з мильного телесеріалу, закрив рукою обличчя і глибоко вдихнув.
– Я ГОВОРИВ ПРО СВІЙ ТЕЛЕФОН, ПАПІРУС! Я ЖАРТУВАВ! БРО! – відчуваючи всю можливу вину він глянув на молодшого з-під лоба повними розкаяння очима, це достатньо кумедно виглядало якщо врахувати що скелет досі лежав причавлений твоєю тушкою прогріваючи лопатками підлогу під столом. Вирішивши довести правдивість своїх слів він завовтузився черв’ячком виповзаючи з-під столу на середину кухні. Піднявшись він обтрусив свої шорти і дістав з передньої кишені телефон демонструючи його широкій аудиторії в лиці тебе і скептично налаштованого брата. Аудиторія не оцінила.
– що ти взагалі тут робиш? – роздратовано випускаючи повітря через кутні зуби прошипів Папірус. Він все ще злився.
– ОХ, Я…- зам’явся з відповіддю Санс підбираючи слова.
– Я попросила його прийти.  – ти подала голос з-під столу – ти причавив мене заснувши і я попросила його про допомогу.
Спогади вдарили в голову заставляючи зніяковіти, скули Папіруса забарвилися в насичений фіолетовий. Від усвідомлення своїх дій стало соромно. Як можна сердитися на (нехай вульгарні брудні) жарти брата, коли сам… :- ааааагхххх – високий скелет обхопив голову руками – прошу вибачення, Санс, Бо, я…засранець. А ще в мене болить голова. – різко перевів тему Папс і засунув голову в холодильник.
– мгмм – почулося через секунду і перед твоїми очима постав Папірус жадібно втягуючий пиво що закручувалось смерчем з бульбашок перетікаючи в привідкриті щелепи з вертикально піднятої скляної тари.
– ОГОУ, БРАТЮНЬ!
– мені вже легше, агась…Бо, а чому ти досі під столом?
Дві пари білих зіниць з цікавістю втупились в твою все ще безвольно розпластану на підлозі фігуру.
– Не звертайте на мене уваги, я просто полежу тут трохи- нервово усміхнулась ти. Брати переглянувшись почали витягувати твоє тільце з затишної схованки.

– А ДАВАЙТЕ В КАРТИ…?

___________________________

– Я маленький домовичок, не чіпайте мене, Папірус я буду тут жити, я буду прибирати в тебе під столом, пусти мене, ні Санс лиши мене бо покусаю, я…я великий рудий тарган, вам бридко, ні, руки геть! Сшшш! – ти всіма силами старалася відповзти подалі від краю підстільного* простору клацаючи зубами і брикаючись однією лівою ногою, до якої вже повернулась чутливість. Папірус черпав повітря рукою намагаючись підчепити тебе за плече з правого флангу і кожного разу як йому це не вдавалося незважаючи на стійке положення *накарячках* похитувався то взад то вперед.
– Ттрясця мала, вилазь, нас більшість! Ньєх!
– Дідька лисого!- огризнулася ти і фицьнула робочою ногою наугад попавши старшому скелету який підповзав до тебе зліва по тім’ячку
– АААЙ! ЩОБ ТЕБЕ КАЧКА КОПНУЛА, БО! ЗДАВАЙСЯ, ЦЕ БУДЕ ВЕСЕЛО!
– поцілуй собаку в сраку! – звизнула ти відпихаючи обома долонями череп Папіруса, який таки доповз до тебе під столом справа і з силою дмухаючи йому в очниці. Від такого маневру він сіпнув головою з гремінням врізаючись в стільницю. Поки ви на пару рахували сипонувші з його очей від удару зірки Санс оплів руками твої коліна і з криком “ПІДСІКАЙ! ЛОВИСЬ РИБКА ВЕЛИКА Й МАЛЕНЬКА” потягнув на себе. Сичавши і шипівши не гірше кобри ти повторно порахувала ребрами ніжки табуретки (що? Я писала що табуретка рахувала тобі ребра а не навпаки? Хах! Будемо рахувати що це твоя їй помста, не дякуй, хєхє). Так от, кмг. Тебе сунули по підлозі як трупик добутого на полюванні тюленя (не питай мене, я не знаю звідки це порівняння. Не подобається бути тюленем? Ну ок) Тебе волокли по підлозі наче мішок картоплі. Сили на супротив судячи з усього лишилися тільки в твоєї футболки, яка з відчаю зачепилася за ніжку стола і видала жалібно “скртччччхр” оголюючи бік.
– ну супер, тепер в мене дві футболки!- докорила ти з жалістю розглядаючи розірваний почивший смертю хоробрих одяг
– Я ПЕРЕДУМАВ, ДАВАЙТЕ БУДЕМО ГРАТИ КАРТИ НЕ НА БАЖАННЯ, А НА РОЗДЯГЯННЯ! ВСЕОДНО БО ВЖЕ ПОЧАЛА!
– бугагашеньки Санс! Я не буду грати з вами в карти! – так, це і була причина по якій два брати виловлювали тебе з-під столу – ні на роздягання, ні на бажання! Хіба бажанням буде лежання в ванні з льодом, ти торкнулася своїх бідних ребер, на яких вже наливалися мальовничі синяки.
– ЯКА ВАННА З ЛЬОДОМ, ТИ Й ТАК ВІДМОРОЖЕНА, КРУАСАНЧИК.
– ох Санс, ти сама доброта! – не змогла не з’язвити ти, щоб почути у відповідь “ДЯКУЮ, Я ТРЕНУВАВСЯ З САМОГО ДИТИНСТВА”.
Папірус же підповз ближче майже впритул втикаючись носом в синіючі гематоми.
– де ти встигла? – запитав Папс тикаючи одне з пошкоджень. Ти засичала.  – плямиста як гепард, ньєх та на тобі місця живого немає,  весь бік в синцях!
– УФ! – Санс піднявся і прошествував до холодильника, за секунду він повернувся протягуючи тобі пляшечку світлого нефільтрованого.
– це що? – скептично запитала ти припіднявши брову в сумніві.
– ЗНЕБОЛЮЮЧЕ – Санс усміхався – ЩО? НЕ БУДЬ НУДНОЮ МАРМЕЛАДКА, ЦЕ ВСЬОГО ЛИШЕ ПИВО. СЬОРБНИ, ПОМОЖЕ, А Я В АПТЕКУ.
І широкоплеча фігура розпалася в повітрі на фіолетові сполохи. Скажімо так, це не сприяло стабільності психологічного здоров’я, не кожен день бачиш зникаючого раптово скелета, тож подумавши ти таки прильнула до горлечка пляшки *знеболюючого*.

– мммгм, о божечки, це і боляче і неймовірно приємно водночас, ах, не зупиняйся, я тебе прошу… – стогнала закусивши нижню губу ти, – ЯК СКАЖЕШ ПИРІЖЕЧОК, ТИ ТАКА ГАРЯЧА – відповідав Санс і його руки ковзали по твоїй оголеній спині від хребта до згину ребер, він з старанням втирав мазь що пахла ментолом (і ще якоюсь нерозпізнаною х@ньою).
– може вистачить вже, ньєх? – тасуючи колоду та заливаючись рум’янцем від твоїх ахів і охів запитав Папірус.
– А ЩО, ЖАБА ДАВИТЬ БРО? ТИ САМ ВІДМОВИВСЯ ЛІКУВАТИ ЛЮДИНУ, ТОЖ ТЕРПИ, ЛИШИЛОСЯ ТІЛЬКИ ДВА РЕБРА, НА УПАКОВЦІ НАПИСАНО: ВТИРАТИ ДО ПОВНОГО ВСМОКТУВАННЯ! – процитував старший оглажуючи саме болюче місце.
– то нехай всмоктує швидше! …!
– О, ТАК, СМОКЧИ КРИХІТКА, ВБЕРИ ЙОГО ВЕСЬ! – не стримавши брудного жарту Санс штовхнувся бедрами та прогнувся в спині вульгарно виставивши п’яту точку. Твої ж слова неможливо було розібрати, закривши лице руками ти тихо похрюкувала від сміху витираючи сльози.
– Санс перестань! – прозвучало майже синхронно, але з різною інтонацією, тихе благання через сміх та обурений оклик сконфуженого Папіруса.
Того вечора ти зрозуміла, що обожнюєш обох братів. (і світле нефільтроване).