Руйнівниця свого творця

1 рік 8 з половиною місяців тому

Що гірше: брак інформації чи неуважність до неї? Мабуть, це поняття, що взаємно доповнюють один одне. Річ у тім, що ми можемо здогадуватись, можемо будувати безмежну кількість теорій, але фундаментом для кожної з них неодмінно слугує якась інформація, неважливо є та хибною чи вірогідною. Важливо лише те, що ми завжди спираємося на данні, котрі маємо: коли тільки починаємо своє міркування, коли спростовуємо його, або, навпаки, підтверджуємо. Нестрашно заблукати через неправильне знання, жахливо зробити це через незнання, адже у другому випадку, коли вже неможливо рухатися вперед, залишається тільки гризти себе зсередини, злившись на те, що ти, очевидно, забуваєш ту саму важливу деталь, а потім скаржитись, що тобі просто доступні не всі потрібні для повної картини пазли.

Думки хаотично блукали по вузькому коридору с сотнями поворотів, які впадали у такі ж нескінченні проходи; аромат від свіжого апельсинового чаю неспішно ширився кімнатою.

Стефанія смажила млинці, хизуючись своїм вмінням перевертати їх у повітрі й обіцяючи навчити Келлі робити це, якщо та погодиться тренуватися зі справжніми мечами, а не з дерев’яними, що їх вони щоразу опускають у фарбу, щоб ті при ударах залишали сліди на шкірі та одязі, де під час дійсного бою була б кров. Жінка, відмахнувшись від такої пропозиції, зробила ковток свого улюбленого напою — сьогодні він, здавалося, мав якийсь незвичний присмак.  

У Келлі не проходило й дня з того вечора, коли майже три тижні тому Стефанія — дівчинка, котру вона, знайшовши на своєму ґанку немовлям сімнадцять років тому, прийняла як власну доньку, — розповіла їй про своє сновидіння, у якому вона досконало бачила обряд Віддачі, який кожного року проходить у другому за створенням світі — Магікуусі. Це можновладців було б пояснити мутацією обдарованих місячних фейрі, які можуть лицезріти минуле особи при дотику до неї, однако будь-яка магіка другого світу не працює у світі смертних, що є першим за створенням. До того ж це все означало, що дівчина була перекидьком — фейрі, яка померла при народженні у Магікуусі, віддавши перевагу життю  у Смертному світі, і яку мали повернути на батьківщину під час операції, котра проводиться кожні десять років (не рекомендується часто відкривати портали). Остання така відбулася дев´ять років у минуле, та не забрала дівчинку. Моторошний факт полягає у тому, що вся група тих фейрі-перекидків була таємничо вбита разом з провідниками, котрі допомагають біженцям, що стали тими неусвідомлено. Магіка Новозем´я — третього й останнього, з відомих нам, за створенням світу — в змозі існувати на людській землі. Тільки от там нема тих, хто здатен ворушити колишній час. 

Келлі поки що нічого з цього не розповіла Стефанії, хоча взяла за звичку щоранку запитувати у дівчини, чи не наснилось їй ще чогось.

Горло засвербіло, ніби по ньому своїми гострими кігтями шкрябала сама смерть. Келлі втратила можливість дихати рівномірно. Метнувшись до баночки з заваркою, вона випотрошила її склад прямісінько на дерев’яну підлогу; останньою впала складена у четверо записка.

Легені ривками жадібно намагалися хапати повітря; ніби налитими свинцем руками, жінка розгорнула папір й почала читати її, написаний кривою каліграфією, зміст: «Честь призиває мене відповісти за смерть батька, нанесену клинком твоєї доньки; здається, саме до неї ти призивала, брязкаючи кайданами й злісно витріщаючись на мене через ґрати сто один рік тому. Я вбачаю деякий символізм у тому, щоб вбити тебе отрутою — твоїм же ремеслом. Хіба не романтично: те, що було з тобою все життя, приголубить тебе при останньому подиху?» 

—Що з тобою? — стурбовано закричала Стефанія, намагаючись посадити Келлі, що відчайдушно бралася за горло, на стілець. Лице першої поблідніло після того, як вона пробігла очима по пояснювальних рядках. Не знаючи як діяти, вона хутко налила води у кришталевий фужер й піднесла до тремтячих вуст, які, як їй ввижалося, синіли с кожним цоканнями годинника.

«Те, що було з тобою все життя, приголубить тебе при останньому подиху» — майнуло у зовсім трохи вже затуманеному розумі й жінка ледь помітно посміхнулось. Либонь, то правда, коли кажуть, що треба бути на крихтину божевільним, щоб мати змогу зрозуміти щось неосяжне тим, хто впевнено стоїть на землі. Міцний ґрунт для тих, хто не готовий вчитися літати.

«Тещобулозтобоювсежиттяприголубитьтебеприостанньомуподиху» — знову подумала вона й, вхопивши з останніх сил долоню Стефанії, поклала ту на амулет, що містив незліченну кількість образів, на своїй груді.

Зрозумівши, що вмираюча має на увазі, діва схлипувала, по більшій мірі через свою безпорадність й весь час бурмотіла щось, ніби то було закляття, яке затримає того, хто вже зібрався піти.

—Келлі, — повторювала вона її ім’я.

—Мої щоденники, — хрипло видавила з себе та, що зараз була тихішою, й назавжди, принаймні у цьому світі, закрила темно-зелені, наче стебла троянди, очі.

Вочевидь, зараз ми прийдемо до банального висновку, сподіваюсь, ця історія не вийде такою ж: найгірше — то брак часу.

Однак Келлі не жалкувала за ним, вона прийняла смерть у спокійному, майже піднесеному настрої, вдовольняючись тим, що, кінець кінцем, допомогла тому, чому прагнула сприяти століттями.