якщо любиш, стріляй!
від печальний менестрельабрикоси цвітуть, наче вперше. місяць гладить високу траву. твої пальці рожеві, мов персик, натягнули тугу тятиву.
мої губи сміються жорстоко, я кричу: «якщо любиш, стріляй!»
ти підходиш невпевненим кроком, під підошвами стогне земля. «що з тобою, кохана, зробили?» — пахнеш страхом солодким, як мед.
я хутчіш вибираюсь з могили, вітер в груди розхристані дме, вітер гладить розірване плаття там, де золотом вилось шиття, а на шиї печеться розп’яття…
«у мені не лишилось життя, тільки спрага — безмежна, кривава, — я все ближче і ближче, — тікай!»
«я достатньо від тебе тікала», — опускається з луком рука. пахне сутінь жасмином і потом, пахне сталлю кіраси й меча. ти шепочеш: «скажи мені, хто ти? — усе тіло тремтить, мов свіча. — хто образив тебе, моя люба? я помщуся, ти тільки скажи!»
я тобі видихаю у губи: «хто образив, своє вже віджив. ти за цим відшукала мій сховок? натягнула зі срібла стрілу? хто я? смерть і кошмар, тінь і морок. не дивися, а краще цілуй».
твої губи голодні, гарячі, обладунки спадають до ніг. ти кохаєшся так, як і плачеш…
«твоя шкіра на дотик, мов сніг», — посміхаєшся, сповнена болем.
місяць гасне, і я — вслід за ним. моє тіло, холодне і голе, летить в пекло, у дім сатани.
«повертайся, — кричиш мені в спину, — я чекатиму тут кожен смерк! бо любов навіть смерть не зупинить!»
ти забула, що я — і є смерть.
засинаєш у трав стоголоссі, я лягаю в могилу без снів.
бо життя у тобі розрослося і навіки зів’яло — в мені.
2022
Коли побачила жанр Темний романтизм, і не уявляла, що за ним
овається така краса. Те що від цієї краси в тебе мурашки бігають по шкірі ніскільки не заважає – навпаки, приваблює тільки більше. Відчуваю, що стану при
ильницею подібни
творів))
дякую!
рада с
иляти людей на темну сторону)
Це так гарно, що мені важко підібрати правильні слова, щоб описати. Я точно буду це перечитувати. Мені дуже сподобалося. Як така темна атмосфера може бути такою прекрасною? Дякую ♥️
о
, це моя улюблена тема – темна романтика) дякую!