Лише пару склянок

БО
Я запізнювалася. Йшла пішки з роботи тому що остання маршрутка вирішила, що прожила достатньо насичене життя та вирішила спочити з миром, хай би їй грець! Ввалившись додому замиленою конякою я глянула на годинник, дідько, в мене на все про все 10 хвилин, а ще треба душ прийняти. Ось вам і результат. Я стукаю в двері друга на пів години пізніше назначеного часу.
– Бо? Я думав ти вже не прийдеш!
– Маршрутка зламалася в дорозі – я пройшла всередину
– ти гарно виглядаєш сьогодні, не знав що в тебе хвилясте волосся.
– Це через те що досихало на ходу на вітрі – посміхнулася я і глянула на друга – ох Папірус, хто сьогодні виглядає неймовірно то це ти!
І це була чиста правда. Високий скелет змінив звичне тобі потягане худі на чорну широку футболку з надписом best lover, схоже в нього сьогодні був чудовий настрій, на шийних хребцях все так же брутально красувався чокер з шипами а замість блакитних рваних джинсів на його довгих ногах були чорні шкіряні штани з фіолетовим поясом. На моїй пам’яті він ніколи так добре не виглядав, просто красень.
– Ти пропустила процес приготування Бо, але спагетті ще гаряче, тож я думаю тебе можна пробачити. Я накрию на кавовому столику в гостьовій, сідай і розслабся, сьогоднішній вечір тільки для тебе – провівши мене до дивана монстр галантно допоміг присісти та з блискучою посмішкою подав бокал червоного вина. Мамцю, він що, залицяється до мене? Я ніколи не думала, що Папс може відчувати до мене симпатію, невже за веселими жартами та такою дитячою розгубленістю я не розгледіла дорослого зрілого монстра? Пфф ніііі! Папірус він такий Папірус, можливо він просто нервує, якби щось таке було ти б помітила раніше. Думки настільки зайняли свідомість, що я не відразу помітила що на столі вже стояло дві тарілки спагетті, високі бокали та почата пляшка червоного напівсолодкого, а монстр вже вмощувався біля тебе на дивані, підгинаючи босі ступні під себе.
– Вип’ємо? Ньєх, В мене є тост! – вигукнув скелет – я хочу підняти цей бокал за світлу і прекрасну частину тебе яка прихована від очей інших, за те що всередині.
– Папс я  не очікувала почути від тебе такого чудового тосту про душу!
– ньєхехех, а хто говорить про душу? Я мав на увазі твій  скелет, хаха, ньєх Бо перестань…Бо ні, ох, ні пххх ..не треба…тільки не…ре…хаха…ребра, ні БО! Я хах не люблю лоскоту….

Через пару безкінечних хвилин коли в Папіруса закінчилося повітря а в тебе сили ти відняла свої руки від його все ще тремтячих від сміху ребер. Дивлячись одне на одного ви перевели подих. Вечір починався весело і признатися чесно ти не хотіла щоб він закінчувався. Покінчивши зі спагетті та тихенько попиваючи вино ви плавилися від скуки на м’якому дивані ризикуючи заснути.
– Так, все, з мене вистачить, я не для того покликав тебе щоб спати на дивані. В мене є настільні ігри.
Говорити більше не треба було нічого, стіл був тут же прибраний а карти роздані, партія йшла за партією, ви жартували, сміялися, все було чудово, Папірус тріщав без упину.
Ти встала з дивану розминаючи задерев’янілі м’язи відмічаючи про себе що солодке вино вже вдарило в голову і направилась в туалет. Бдзенььь почулося з підлоги, це купка з пустих пляшок підвернулася під ноги, дивуючись їхній кількості, ти нахмурилась – ви встигли випити так багато? Але пам’ять услужливо підказувала – два бокали, ти випила тільки два. Погляд ковзнув на скелета, який щось тихо мугикаючи тасував колоду, час від часу піднімаючи поодинокі карти що так і норовили вилетівши з загальної купи сковзнути під стіл чи під диван. Судячи з кольору його обличчя що замість спокійної молочної крейди являло зору гаму кольорів від кремового до лавандового, ти знала тепер хто випив решту. Папірус помітив на собі твій погляд:
– Бо, тільки не кажи, що вже збираєшся додому!  – розчаровано протягнув він – Я думав зіграти ще в твістер…
– Папірус, ти ж п’яний! Ти не зможеш!
– І зовсім не правда! Тим більше я випив всього пару склянок.  – піднявся твій друг з дивана злегка похитуючись. – ну будь ласка, зараз навіть немає дванадцятої – озвучив він дивний аргумент – Я потім викличу тобі таксі.
Ти здалася, не так вже й часто ти дозволяєш собі розслабитися, нічого страшного не станеться, якщо раз  ти повернешся додому вночі, до того ж тобі було весело. Тож пообіцявши другу повернутися ти замкнулася в ванній кімнаті щоб привести себе в порядок.
Він дійсно збирався грати в твістер, про що говорило розстелене поле з кольоровими колами що зустріло тебе по поверненню. “Ну добре! Виклик прийнято! Я зв’яжу тебе в вузлик!” і гра почалась. Не сказати що було легко, скоріше навпаки, довгов’язий скелет ніби знущаючись з легкістю дотягувався до самих здавалося незручних точок на полі, не те що ти, і після кожної перемоги опустошав черговий бокал, намагаючись влити трохи і в тебе. “Я святкую! Ньєхехех нарешті я знайшов річ в якій краще за тебе” сміявся він. А в тобі кипів азарт, так хотілося відігратися, виграти хоча б раз, тому ти з злорадною посмішкою спостерігала як монстр все більше і більше хитається зі сторони в сторону та заточується від різких рухів. І ось ця можливість! Спритно просковзнувши під нависаючим в нестійкій позі над тобою Папірусом і впершись коліном в перехрещені стегнові кості ти підступно штовхнула його боком. Монстр ойкнув, хитнувся і почав завалюватися в неочікувану для тебе сторону, намагаючись втримати стрімко втікаючу рівновагу він спробував переставити опорну руку але тільки більше заплутався і з гремінням приземлився на твою нещасну тушку роспластавшись на підлозі. Ох де в цьому *суповому наборі* взялося стільки ваги? Відчуття таке наче тебе причавила бетонна панель, а ніяк не твій худощавий приятель. Зненацька щоку обдало гарячим видихом і ти побачила яскраві злегка розмиті від алкоголю білі сяючі зіниці з тонким ультрамариновим фіолетовим обідком що здавалося були впритул до твого обличчя. Усвідомлення такого близького контакту здавило лещатами горло, все тіло тут же обдало жаром. Секунда і скелет вперся носовою кісточкою в твою скулу тут же втискаючись та ніжно проводячи нею вверх вниз по щоці – ти відчула як він поривисто втягнув повітря вбираючи в себе запах твоєї шкіри, мурашки пробіглися по спині, серце забилося частіше і ти почула тихе гудіння його магії що пливло з вібруючої грудної клітини, тісно притиснутої до твоїх грудей. Кров вдарила в віски коли вологий язик пройшовся по твоїй шиї від плеча до ямки за вухом залишаючи після себе холодний слід, ох.
– що … ти робиш Ру…ру?  – тихо прошепотіла ти збиваючись з дихання.
Скелет не відповів лиш зарившись лицем в твоє розкидане по підлозі волосся і сильніше обплів тебе руками не даючи змоги ворухнутися. Через хвилину його тіло розслабилося і здавалося стало ще важчим, а грудна клітина почала розмірено здіймається і опускатися. Що? Не може бути! Він заснув? Що ж робити? Ох як же тепер? Як тобі вибратися