Вечеря

Ось вже уся їжа спакована, а жінки самі пішли перевдягнутися, відправили П’єтту теж і ще, щоб вона нагадали своїм кузенам також вдягнути щось чисте. Ще хвилин 15 і всі були зібрані унизу і відправилися до своїх друзів, за сумісництвом і сусідів. Прийшли вони як раз, коли молода хазяйка Даркелів – мама Берклі – почала вбирати стіл.

– Лідо! Добрий вечір. Давай ми допоможемо. – тепер вже троє жінок швидко верталися у дворі, а П’єтта лиш за їх проханням подавала ту чи іншу страву, відкриваючи кришки мисок. Тільки, коли все було готове, жінки всілися в почали балакати.

П’єтта прислухалася не до їх розмови, а до теплого вітру, що шурхотів листям дерев і травою. Сев і Сет знайшли собі заняття і зараз довбали гілочками мурашник, розглядаючи його мешканців. Бабуся і дідусь Берклі вже вийшли надвір, до зібраної компанії і приєдналися до розмови.

Сьогодні П’єтта вдягнула широке довгу сукню з довгими рукавами кавового кольору за проханням мами. Вона сиділа на лаві бовтала ногами і думала, коли ж прийде Беррі.

Десь поодаль почулися тихі голоси:

– Ми вже повернулися. Ви побачили усі околиці. Гадаю, так вам буде легше орієнтуватися. – пролунало вже зовсім поблизу. Беррі разом з батьком показував усе новим мешканцям їх невеличкого райончику.

П’єтта сиділа з заплющеними очима. Вона насолоджувалася останнім промінням сьогоднішнього сонця. Їй це було важливо. Завтра зійде вже нове, завтрашнє, сонце.

– Мала, а чого ми при параді? – Беррі вважав, що тільки “на паради” П’єтта може змусити себе вдягнути сукню. Після слів друга дівчина розплющила очі і побачила перед собою двох хлопців. Поруч з Беррі стояв Дем і посміхався, поки перший продовжив говорити: – Могла і попередити, що вдягнеш сукню. Я б теж вирядився.

– Теж у сукню? – П’єтта не змогла стриматися.

– Я про це подумаю. – хлопець посміхнувся кутиками губ. Дівчині здалося, що він вже обирає подію, на яку б можна одягнути сукню.

– А ви давно одне одного знаєте? – Дем не завадив друзям перекинутися декількома словами. П’єттин однокласник з самого початку уважно дивився на дівчину, ніби порівнюючи з попередньою їх зустріччю і знаходячи для себе нову інформацію.

Питання хлопця трохи здивувало обох друзів. Вони спочатку розгублено подивилися на Дема, а потім одне на одного. Беррі широко посміхнувся, оголюючи передні зуби, і, дивлячись на нового сусіда, запитав у подруги:

— П’єтто, а на гадай-но, скільки тобі років?

— Ха, — дівчина не розуміючи зітхнула, — п’ятнадцять.

— Ну, ось дивись… — Беррі вже точно звертався до Дема, який розгубився через незрозумілі питання свого сусіда. — П’єтті п’ятнадцять, отже я знаю її усе її п’ятнадцятирічне життя, а вона мене… — він поглянув на подругу, оцінюючи, — мабуть, з того часу, як могла свідомо мене сприймати. — хлопець захихотів, дивлячись на розгублене обличчя свого сусіда. П’єтта також посміхнулася. Її друг полюбляв заплутано відповідати на питання, щоб максимально заплутати і здивувати свого співбесідника.

— Зараз, зачекай. — Дем гойдав головою, ніби намагався прийти до тями. — Ви так довго товаришуєте?!

На останнє питання Берклі не відповів, а лиш дзвінко засміявся. Після цього у розмову втрутилися уже дорослі. Дідусь Беррі почав розповідати про сімейні гнізда та традиції закріплення будинків за певною сім’єю. Саме під час цієї розмови всі всілися і почали вечеряти.

Беррі був швидко виштовханий Севом з місця біля П’єтти, бо кузени-близнюки вже встигли між собою домовитися, що сядуть по обидва боки від кузини, щоб не сваритися. Саме зараз навпроти дівчини сиділи Беррі та Дем. Як не дивно, Берклі був ображений на малих не стільки за те, що не міг сісти поруч з подругою, а через те, що з ним так нагло малі діти повелися. Зараз хлопець жартував з них, відтягуючи тарілки зі стравами трохи подалі від коротких рученяток близнюків. П’єтта з посмішкою сварилася на свого товариша і допомагала братам, коли ті просили.

Дем спостерігав за усім. Він теж сміявся, особливо коли сусідка починала жартівливо шпетити свого старшого друга.

Вечір пролетів дуже швидко. Завтра будуть вихідні, тому всі затрималися якнайдовше. Мама П’єтти та тітонька познайомилися і навіть встигли потоваришувати з новими сусідами. Через це вони зараз усі разом повертались. Сев та Сет потроху починали дрімати, тому жінки взяли за руки, а П’єтті віддали кошики.

Ще тільки попрощавшись з сім’єю сусідів, що покликала до себе, Дем взяв у дівчини кошик, не питаючи. Без Беррі їм було зовсім ні про що поговорити — вони мовчки йшли за батьками, що продовжували балакати. Вже біля будинку Дем віддав П’єтті кошик.

— До зустрічі. Я гадаю, завтра побачимося. — хлопець широко посміхався.

— Угу. — лиш кивнула П’єтта. — Бувай. — вона розвернулася останньою заходити до будинку.

— Гарних снів. — почула дівчина перед тим, як двері за нею зачинилися. Яких ще “гарних снів”? Їй навіть Беррі такого не каже. Якась дурниця. Зараз так хтось ще прощається? Та, мабуть, не так це вже важливо. П’єтта залишила кошики на кухні — вже зранку їх розбере. Вона пішла на гору і ,плюхнувшись на ліжко, через втому одразу провалися у сон. Навіть не роздягнулася.