перемога

У Верховній Раді, як завжди було шумно. Працювати під час війни було складно, але хоч вони і старались все робити, та зараз було складніше. На фронті й у зовнішній політиці було важно. Як мінімум важко.

Арестович штовхнув Подоляка в лікоть – слухай, давай підемо звідси і Єрмака захватимо. Від нас тут все одно користі немає.

Міша пожав плечами, йому було й нормально спостерігати за всіма. А Льоша… він схоже відчував, що скоро почнеться бійка. Єрмак же чекав Зеленського, сидячи недалеко від них. Володимир написав, що скоро буде тут. Є важлива новина. Якщо вже цю новину повинен повідомити сам президент…. Верещук сиділа біля спікера та намагалась зрозуміти що вона тут забула. Схоже, вона це не дізнається, як мінімум, у цю хвилину.

Задні двері трохи привідкрились і туди зайшов Зеленський, якого схоже помітили тільки його радники. Арестович і Подоляк хотіли підвестись, або хоча б рівно сісти, але не встигли, бо Зеленський схилився над їх столом і нажав на кнопку мікрофону.

– Володимир? – спитав Міша, похмурившись. Тепер вже Зеленського потімив і Єрмак.

– Шановні депутати, мої радники, працівники офісу президента й усі українці. – промовив Вова, посміхнувшись. Журналісти навели на нього свої камери, а депутати подивились на нього.

– Росія оголосила про капітуляцію! – В залі тут же піднявся галас. Будь в них шампанське, то воно було б уже відкрите. Арестович підвівся на ноги, як і Міша, щоб обійняти одне одного. Володимир кинув на них погляд і трохи посміхнувся. Першою дізналась його дружина, яка ж вона була щаслива.

Льоша з посмішкою подивився на Зеленського, вони стільки всього пережили разом за час війни, але обійматися на всіх з президентом було не надто добре. Та навіть пожати йому руку він не встиг – з обіймами його опередив Єрмак. Чоловік обійняв президента, навіть занадто сильно.

Подоляк кинув погляд на Арестовича. У нього точно є ідея як вони відсвяткують. Хоча Олексій спершу подзвонить Марку.