весна.

«якщо навколо все засипано білим, а може бути крейдою, а може і снігом. »

в далеку цвях – чи то в тім’ячко часу, чи в кришку, тиша така, що можно збожеволіти. стільки довгих днів про нас нічого не чути, що мимоволі це вчишся приймати . наше вічне « треба » стає загальним « недо », перетворюється на злий жарт будь – який сигнал.дотримуєшся законів, плутаєш щоденно дорогоцінний божий дар і насущний хліб. ми не те, щоб вирішили його розгнівати, просто не зберігаємо небесного на землі.

  « якщо, куди не глянь, все темне і чорне, значить ти заснув — а завра буде добре. »

взяти б вишитий зеленню пояс альпійських лук, поплести їм твої зап’ястя — квіти і сніг . на такій висоті заповітні зірки близько, а доріг, за які тримаємось, більше немає.дати всьому імена, не опираючись великої силі, біля вогню ночами мовчати, відкривати вино. 

—іди зі мною в гори, Ділюк — кохатися або створювати один одного. 

що, загалом, суть одне.