сьогодні в саду

В саду сьогодні з самого ранку, коли ледве піднялось сонце, бачили дівчину, яка здалася всім знайомою.

Правда, ніхто не зміг назвати її ім’я: у всіх на язику крутилось, і кожен був готовий сказати, але врешті-решт всі промовчали.

Єдине, що всі змогли пригадати – колір очей, але й там не було одностайності та ясності, бо всі казали, що ніби він був зеленим, аж потім став жовтим,

як буває з кронами дерев.

В саду сьогодні опівдні, коли сяяло сонце, бачили дівчину, вона гуляла босоніж, та наче соромилась зім’яти ступнями траву.

Про неї хтось казав, що зовні вона схожа на драконицю, яка стала молодою дівчиною, а хтось – що це демониця, яка вирішила побешкетувати.

І спокою всім не давали її зелені очі які, подібно кронам у дерев,

змінили колір.

В саду сьогодні в двадцять по четвертій, коли світило м’яко сонце, бачили дівчину.

Вона йшла в напрямку персика, який живим після зими лишився тільки дивом, вона йшла, і впало з пліч її пальто.

Хтось казав, що воно було бежевого кольору, хтось – що ближче до жовтого, хтось казав про помаранчевий або взагалі червоний.

Я не знайшов біля персика взагалі ніякого одягу, але мені здавалось, що звідкись на мене уважно дивляться.

Та погляд той міняє колір з зеленого на жовтий, подібно кронам у дерев.

В саду сьогодні на заході сонця, коли промені стали рожевого кольору, я побачив дівчину.

Вона сиділа на лавочці неподалік від персика, накривши коліна своїм пальто, і дивилася кудись в зарості.

В неї на голові був вінок із зів’ялих квітів, і як би не падали промені здавалось, що вона має роги: ніби дракониця або демониця.

Вона подивилася просто на мене і я сам побачив, як її очі змінюють колір з зеленого на жовтий, точніше й не сказати:

вони змінюють колір, наче крони дерев.

З дівчиною у вінку зів’ялих квітів я не перекинувся й парою слів.

Я не запитав її імені, прізвища або ж номера телефону: я все зрозумів по тих очах, та насправді всі зрозуміли, але ніхто не мав сміливості сказати.

Сьогодні у весняному саду з нами в схованки грала

осінь.