Левко

Літо насправді безтурботна пора. В мене воно асоціюється лише з чимось приємним. Викликає тільки позитивні емоції. Воно таке привітне й таке тепле. Одним словом дуже хороший час. Кажуть що люди які народилися влітку знають що таке справжній оптимізм. Принаймні я знав одного хлопця який народжений в останніх днях липня, і його оптимізму й віри у щасливе майбуття позаздрили б багато людей. Я сказав про нього у минулому часі тому, що я його вже немає в нашому світі. Якщо рай існує то він напевно там. Бо я не зустрічав людей кращих за нього. От справді. Він і розумний, і веселий, і щедрий, і турботливий, і співчутливий і добрий. Просто всі позитивні якості зібрані в одній людині. Ідеальний ідеал, вибачте вже за тавтологію.

Народився він 27 липня 1997 року у Львові. Так як його батька звали Данило Романович(так так як легендарного Галицького короля, який назвав місто на честь свого сина, якщо звісно вірити легендам) то свого він назвав Левом щоб не переривати історії. А маму його звали Софія. Хлопця можна було б назвати філософом, тобто любителем Мудрості-Софії, так як маму він любив понад усе на світі.

Його сім’я жила заможно. Тато був бізнесменом, мав декілька затишних кафе в центрі. А мама працювала вчителькою молодших класів. Сім’я здавалася ідеальною, та так й було довгий час. Левко ріс без братиків й сестричок. Він чимало разів просив про братика чи сестричку, але батько був категорично проти. Він не міг би розділити свій батьківський на двох. Загалом сім’я у них була патріархальною. Як батько сказав так і було, а дружина мала йому хоч не хоч коритися. Але пані Софія щиро кохала свого чоловіка, але сина вона таки любила більше. Бо ж він був дуже послушним, вихованим та розумним. Лев був її найкращим вихованцем, але свою любов та турботу вона могла розділити на всіх своїх учнів.

Кожних вихідних вони ходили на морозиво. Вони його їли навіть взимку.
Найулюбленішим смаком для Левка була солона карамель з лісовими горішками. Він таких міг з’їсти з три порції. І це незважаючи на його худорляву статуру. А ще з незвичностей його зовнішності була дуже бліда шкіра. Але це не через те що він не бував на сонці. Це все тому що він був хворим. Хворим на анемію або ж як його називають в народі білокрів’ям. Цю хворобу у нього діагнозували у віці п’яти років. І тоді його мама вперше вона заплакала при синові. І це був перший сумний спогад дитини.

Після виявлення хвороби стосунки між батьками дещо охолонули. В думках у тата Лева виникало питання: “що вони таке накоїли, що їхній син хворий, за що Бог їх карає”. Він був релігійною особистістю, вони ходили з сім’єю щонеділі до церкви а Господь з ними ось так вчинив. Потім він почав шукати якийсь гріх в сім’ї і не знайшовши якусь провину в собі він почав винувати в цьому свою жінку. Він її винув в тому що вона любить чужих, якби ж вона відділа всю свою любов сину, то б ця материнська любов урятувала б дитину.

Однак він це прямо навіть не сказав, бо він любив здаватися ідеальним, тому ніяких дорікань, ніяких сварок. Він лише тривав свій дивний гнів та образу на дружину. А на публіці він з дружиною та сином і надалі виглядали ідевльними. Однак цей театр, цей картковий будиночок одного дня рухнув. Спочатку він інколи на декілька днів від’їждав у відрядження , потім вони частішали а потім було його остання так би мовити ділова поїздка. В той день він не взяв з собою ключі. Немовби не даючи собі шансу повернутися. Спочатку левко з мамою думали що це чергова поїздка, але коли вже минуло майже два тижні, то Софія зрозуміла що вона можливо більше ніколи не побачить свого чоловіка. Та й жінка не цього не хотіла. Вона вже декілька місяців розуміла що він має коханку, що покохав іншу. Але вона терпіла це ради сина. Щоб Левко мав маму і тата, хоч би яким той тато не був.

За деякий час він таки появився. Він прийшов з вимогою про розлучення. Та з великим проханням виселитися, а якщо ні то їх виселять судові представники, ось так він сказав.
Тож вони переїхали до бабусі , яка так багато любові давала своєму внукові, на яку не міг дати той мерзенний батько. Вчительської зарплати їм ледве ледве хватало але і то було добре. Бо коли директорка дізналася що вона розлучилася, то її звільнили аби не псувати іміджу школи. Тож вони мусили втрьох якось виживати на мізерну бабусину пенсію. Спочатку Софія Іванівна знайшла собі роботу нічного сторожа. Цілу ніч вона була на роботі , а майже цілий день вона вчилася програмуванню. Але вона ніколи не забували про турботу про свого сина. Бо вона його любила понад усе. За два місяці вона пішла на свою першу співбесіду в It сфері. Вона добре себе показала, однак її не взяли посилаючись на брак досвіду Софії. Однак справжньою причиною було те що вони не хотіли мати у своєму колективі матір-одиначку , яка багато часу приділятиме дитині. Після восьми співбесід її таки прийняли як стажера в одну компанію. Зарплата не була великою, однак це був старт. Вона швидко просувалася в своїй кар’єрі. Їй вдалося навіть створити додаток для вчителів, яким користуються навіть в Америці. За два роки у неї була вже хороша зарплата та гнучкий графік
Вона возила Левка на море по пару разів на рік. Дітям ж бо корисно вдихати морське повітря. Йому сильно подобалося на морі і його мрією було жити в прибережному містечку. І вона колись таки здійсниться.

Однак горе немовби переслідувало Левка. Взимку коли були сильні морози, баба Ніна захворіла, а потім від тої застуди і померло. Лев дуже сумував за своєю бабусею. Тепер в їхній сім’ї залишилося лиш двоє. Однак біда любить ходити парою. Не буває лише однієї поганої новини за раз. Ніби Левко пройшов замало труднощів за своє життя. Може доля його випробує аби він був загартований до всьо на світі. Одного дня вони були в кафе і як зазвичай їли морозиво. Вони були настільки захоплені розмовою, що не помічали інших відвідувачів. Однак Лев побачив в цих відвідувачів свого тата .
Він дивився на нього до тих пір поки той не помітив його. Він зразу ж відвернув свій погляд від сина немов соромлячись його. Данило Романович створив нову сім’ю, з ним в кафе була його дружина. Вона була гарною, однак не настільки вродливою як Софія. А ще у нього була донька. І тоді мати Лева поспівчувала і доньці , і дружині свого колишнього чоловіка. Бо не знати чи він з ними назавжди, чи може він покине і ту сім’ю. Вони пошвидше вийшли з кафе і переходили на сфітлофорі дорогу. І вже було декілька кроків до тротуару. Як тут з-за рогу на блискавичній швидкості виїхала машина. Все тривало немов секунду, чи навіть менше. Миттєво спрацював материнський інстикт і жінка відчайдушно штовхнула сина подальше від машини. Сам ж вона не встигла зробити жодного руху в крок тротуару, просто не встига. І це коштувало її життя. Водій навіть не зупинився. Левко відвернув інстиктивно відвернув погляд від цього кривавого місива. Він не побачив останні миті життя матері. Він тепер сам. Жодних родичів крім батька який його не визнавав і який не захотів прийняти сина у свою нову родину. Він навіть не був на похороні мами. Йому не сказали де її могила. А його новим домом став сиротинець.

Єдине що в нього залишилося від матері це бурштинове намисто яке вони купили у Шацьку. Він його зміг заховати в сиротинці від дітей які б захотіли на ньому заробити. Там він захищав менших дітей від старших забіяк. Він бився за справедливість й за добро. Єдине що йому подобалося в садочку так це уроки малювання. Він малював тільки море, але воно завжди було різним. То бурхливим то спокійним, то лагідно теплим то до кісток холодним
Йому його сильно бракувало, ще більше йому бракувало мами.

Однак не минуло й двох років як його прийняли у нову сім’ю. Його нову маму також звали Софією. Звісно вона ніяк не могла йому замінити його маму, однак та його любила як рідного. Тепер в нього була повноцінна родина, тато який його по справжньому сильно любив. А ще в нього було три брата та дві сестри. Йому не було сумно в цій сім’ї, в ній завжди був сміх та жарти. Вони всі разом знайшли могилу матері Лева і насадили там синіх незабудок, улюблених її квітів. Вони тепер перейняли його традицію їсти по вихідних морозиво. Вони робили його вдома, і воно було ще смачнішим як в кафе. І робили солону карамель і посипали  все

горішками.

Коли він виріс то вирішив стати художником. Його картини чудово продавалися, бо він ставив помірні ціни й викладався на всі сто відсотків. Він здійснив свою мрію й переїхав в прибережнє містечко де зустрів прекрасну, однак заплутану в собі дівчину. І настала в його житті біла смуга яка тривала до кінця його життя.