Усім потрібен відпочинок

Ліза сидить у бібліотеці, ніхто не мав принести книгу та й близнюк покинув місто і найближчим часом його у вільному місті Монштад правитель якого, зараз десь у таверні, бути не має.

Електро чарівниця, не вперше залишається самотньо у бібліотеці. Вона би й з радістю навідала Рейзора. Та він з Бенеттом пішли до підніжжя Хребта. Їй би було боязно за малих, але капітан кавалерії не дав їм піти одним.

Ліза була справді вдячною, але її насторожувало те що капітан кавалерії розумів її з першого погляду, як і вона його. Але це не було великою проблемою.

-Ах,-важко вздохнувши, чаклунка продовжила пошепки-не важливо-жінка елегантними рухами, ніби на подіумі, поклала книгу яку навіть читала. Хоч вона знала кожну строчку, думки її займала лише одна річ.

Знову, чи не так?

Ліза вирішила перевірити свою здогадку, і прямувала легким кроком по коридорами штаба.

Відьмочка знає, зараз пізній час і нібито, крім стражі нікого немає. І Ліза також мала би спати, або хочаб читати книгу біля каміну.

То чого ж, спитаєте-вона цим не зайнята?

А відповідь прямо зараз, спить на свому столі при світлі однієї млявої лампи, десь поміж дозволів на торгівлю та вироками за браконьєрство.

Але якраз, заради цієї дамочки з розбурханим волоссям і синькою під очима, бібліотекарша, прощається з каміном та трав’яним чаєм.

-Угх..-від стін відбивається глухий ледь чутний звук.

Ліза ледь здригнулася від різкого звуку.

О Селестія! Як хтось сміє відволікати мене від такого цікавого заняття. Розглядання прекрасної дами сплячої на столі, не має права переривати навіть сама дама.

Знову перевівши свій зір на майже блондиністу, замучену жінку-думки відразу стали на місце.

Незабаром, дався чути ще один звук. Але відьма навіть не ворухнулась.

-Мм.. Скоро.-на цьому слові магістр запнулась, і зробила паузу-Так я поставлю свій… підпис..

Працює навіть увісні, нічого нового.. Скільки я би не лаялась, мене не слухають. Так і захворіти можна.

Незважаючи на те що чаклунка не перший раз просить, поспати і не брати на себе стільки роботи. Магістр тільки відмахувалась і продовжувала вести подібний спосіб життя.

Але ж бібліотекарша не залишить некерованого трудоголика, так?

Глухі, ледь чутні кроки наближаються до мирно сплячої жінки.

Шовкова тканина з узорами вільної кульбабки, м’яко покривають тендітні але постійно взвалюючі на себе усі справи світу плечі. Які ніби тільки і чекають чогось легкого та не зобов’язуйогочого.

Це покривало завжди нагадує бібліотекарші саму Гуннхільдр. Така вільна і м’яка але не щадить себе зовсім. Вона любить закривати цім покривалом магістра, тому це далеко не вперше.

Дивлячись на таку ніжну картину, Ліза посміхається. Ну такою теплою посмішкою, що здається, зігріє весь світ, але бажає гріти тільки її

Одну єдину, непорочну і таку неслухняну.

Тонкі руки, дбайливо збирають усі папери.

Тонкі руки, люблячи розплітають неслухняне, як і сама магістр волосся, перебираючи його у пальцях. Таке тепло. Таке враження що все так і має бути, ніяк по інакшому.

-Хах-шепоче м’яко та ласкаво її голос- я готова терпіти усі твої закидони, лише б, ти так само солодко спала поряд-майже поклялась у вірності бібліотекарша.

І нарешті

Тендітні губи, так кохано і ласкаво лоскотять щоку такої любимої та сурової Джин.

Ходять слухи що то був перший день коли магістр Джин була виспаною.

Навіть незнаю, до чого тут Ліза..