Скарб

я не змогла проставити жанри, але все окей, повірте мені(лапслок)

.

це було неправильно. безглузді сімейні вечори, на яких він намагався грати гарного батька, намагання налагодити минулі стосунки зі знайомими, що як і були так і залишилися зверхніми. він не відчував себе там, де потрібно. навколо нього – будинок, дружина, діти, цегла, земля, розмови, перешіптування, звук бокалів. це не те, чого він хотів. бажання зібрати речі і знову віддатися бурхливим хвилям давили його кожен ранок, коли він прокидався втомленим та готовим до цієї нікому не потрібної гри, і коли лягав спати, втомлений розмовами.

а в голові постійно один Він. з його ще незграбними манерами, великим серцем і занадто особистою для них обох ніжністю, яку він випромінював коли вони залишалися зовсім одні в тиші каюти. з часом його руки стали більш ніжні, а волосся пахло лавандою. стід акуратно проводив гребенем, наспівував тиху мелодію, і на нозі відчував легкий дотик пальців, які проводили вверх-вниз. а всередині серце безщадно нищило грудну клітку.
він сумував за їх розмовами. стіду здавалося, що все його життя йшло до зустрічі з ним, на що ед відповідав, що сам починає вірити в це. майже одразу вони знайшли спільну мову і довго розмовляли про все на світі за занадто солодким чаєм, або жовто-гарячим заходом сонця майже кожного вечора.
їх перший поцілунок був незграбним. швидким, чутливим, і таким же чарівним. і ще багато-багато поцілунків, які він викарбував на своєму серці, не залишивши місця ні на що інше. можна провести рукою, і відчути як на великому серці відчуття палають поглядами і поцілунками.
вони зустрілися знову. море змило їх почуття, лишивши мокрий пісок і важкі пути, щоб через час знову прибити на голий берег новий скарб, щоб кожен поцілунок знову навічно засідав у пам’яті.