♡

Герміона йшла по коридору вже такої рідної школи. Ранкові промені виблискували на рамках портретів та фресках. Вона поспішала на урок зіллєваріння. Рон та Гаррі плелися позаду, щось з цікавістю обговорюючи.
–Хлопці, з такими темпами ми запізнимося й Снейп зробить нам вирок!–вкотре повторила Герміона. 7-й рік поспіль вона потрапляє в м’яко кажучи незручні ситуації(ну це дуже м’яко) й їй це зовсім не подобається. На перших 3-х курсах це відбувалось мабуть через домінування дитячої цікавості над розумом, але потім.. Герміона дуже хотіла здати всі екзамени, але навіть у такої здатної учениці не вистачало на це часу.
Нарешті вони дійшли до кабінету й зайняли місця. Звісно не обійшлося без погрожуючого Снейпового погляду.
–Містер Поттер і містер Уізлі, я ще 20 хвилин тому бачив як ви виходили з їдальні, але навіть з великим запасним часом ви примудрилися запізнитися на 16 хвилин і 7секунд. 20 балів з Гріффіндору. Місс Грейнджер, Ви могли б прискорити своїх балакучих друзів. Невже Ви не хочете здати Ж.А.Б.А? Все таки я помітив, що Ви намагалися це зробити, тому лише 5 балів з Гріффіндору.–після Фінальної битви за Хогвартс та після того як йому вдалося вижити Снейп став набагато суворішим і учні зрозуміли, що раніше він взагалі був спокійним. Можливо тому Герміоні було дуже приємно почути, що факультет втратив лише 5 балів. Можливо тому її настрій покращився з’ясувавши, що Снейп знизив тон коли розмовляв з нею. Можливо тому в неї мурахи побігли від того, як край його вуст трохи підвівся догори.
***
Цієї ночі Герміона зовсім не спала й не могла викинути з голови те дивне відчуття. Зранку дівчина досі не змогла прийти до тями тому попросила професора Дамблдора взяти відгул аби поміркувати над цим інциндентом.
Адже дивно мати таку реакцію на тембр голоса свого професора.
“–Він же навіть не красунчик якийсь. Злий, нудний сальноволосий професор зілля.. Але він розумний, насправді мабуть зовсім не такий страшний і негарний. Так Герміоно, заспокойся. Не панікуй. Це тимчасово й зовсім не серйозно. Він же тобою ніколи не цікавився. Ти просто гриффіндорська вискочка.”
По її щоках полилися сльози. Вона не знала чому і від чого це відбувається. Вона намагалася заснути, але думки не давали їй спокою. Нарешті Герміоні вдалося ненадовго поринути у царство Морфея, хоча вона не до кінця заспокоїлась.
***
Весь цей час, поки Герміона не з’являлася на уроках, Снейп ловив себе на думці, що він сумує за Грейнджер. Навіть переживав за неї. Снейп постійно думав про неї та намагався зрозуміти– “чому?”.
Портрет Дамблдора, котрий помітив такий настрій, запевнив, що Герміона змінилась–це його й приваблює.
А й справді. На початкових курсах Грейнджер була для нього лише дратующою завучкою з неслухняним волоссям, але зараз вона стала дорослою, розумною(їй вже не потрібно бути завучкою), й дуже гарною дівчиною. Стала помітна її фігура. Вона стала приділяти собі більше уваги.
Снейп ніяк не міг забути про неї. Після слів Дамблдора йому стали снитись дивні сни й почала мерещитись Герміона.
Одного разу уві сні, Снейп цілував її, а вона лише притискалася блище.
Він намагався викинути її з голови. Забути про неї. Хотів навіть їхати зі школи. Але все ж зрозумів, що треба просто менше зустрічатися з нею поза уроків.
Та все ж, як би він цього не хотів, ігнорувати не виходило. Тепер Дамблдор зовсім не давав йому спокою. Він всюди переслідував Снейпа.
***
Ввечорі за 10 хвилин до відбію до Герміони прийшла сміливість і вона ринула до Снейпового кабінету, сподіваючись на те, що він там.
Вона забігла до підвалу й побачила, як Снейп підняв одну брову.
–Місс, що Ви собі..–відкрив було рота він.
–Дозвольте мені бути поруч!
Він підійшов блище.Снейп цілував її, а вона лише притискалася блище.

–Дозволяю.