“Тиша,що насторожує.”

Усім привіт👋🏻

Ви можете звати мене Юлі,це мій перший фанфік в історії,
отож попрошу нічим не кидатись😅🙈👉🏻👈🏻(та критику звісно приймаю😌)

Я дуже рада,що тепер з‘явилась можливість писати і викладати фанфіки українською,отож,не буду довго балакати,просто скажу,що якщо вам хоча б трохи сподобається моя робота,скажіть про це і якщо будуть бажаючі,я напишу другу частину😅😌
Усім приємного читання)💓

845 рік.За стіною Марія.

На небі не було жодної хмаринки,а сонце здіймалося над просторами забутої людьми землі.

Тиша,яка панувала навколо солдат,заспокоювала і насторожувала водночас.Кожен розвідник,який хоч раз виходив за стіни і повертався додому,цінував тишу на експедиціях,бо тут,у цьому пеклі за стінами,вона панувала не часто.Тому і насторожувала,бо ти ніколи не міг знати,коли за черговим деревом або пагорбом з’явиться та сама потвора,яка не знає ні жалості,ні милосердя.

Та зараз,коли їхній напрямок пролягав вздовж ланів,титани,в разі чого,були на видноті.

У цьому й була перевага плану,який висунула Софі на черговому зборі.

Не дивлячись на свій малий вік,Софі мала достатньо досвіду і авторитету серед однокурсників та інших випускників.
Її поважали як і прості кадети,так і старші по званню,а капітан Леві мав до неї особливу прихильність,тому мало кого здивувало,що він брав свого першого замісника на збори щодо планування вилазок,на останніх з яких вона і висунула пропозицію щодо напрямку вздовж ланів,аргументуючи це тим,що “не дивлячись на зручність для маневрування у лісах,де проходить більша частина наших вилазок,дерева також є і вигодою для самих титанів. Чимало наших загинуло саме через неочікувану атаку велета,якого не було видно за стовбурами і густим листям. Отож,якщо ми будемо в полі,вони будуть як на долоні і ми зможемо вчасно їх знешкодити. Звісно,відкрита місцевість не вигідна для маневрування,єдиною опорою будуть самі титани,тому це дуже ризиковано,та думаю,найкращі з нас уже не раз і не два користувались цими тварюками для використання ППМ,отож гадаю,цей план не приречений,хоча і небезпечний.”

Та не дивлячись на всю ризикованість ідеї,Ервін схвалив цю пропозицію,сказавши,що “не може бути безпечного плану,коли ідеться про вихід за стіни,тому думаю,ми можемо спробувати таку тактику,покладаючись виключно на наші сили.”

Отож Софі трохи переживала за виконання операції,бо як і будь-який інший солдат,вона цінувала життя кожного і усвідомлення того,що багато побратимів поляже через її сумнівну ідею,потьмарювала дівчину.

Та було ще щось. Щось,що насторожувало її більше за нестійкий план.

За майже два роки служби інтуїція ніколи не підводила дівчину,вона завжди передчувала недобре.І зараз,їй як ніколи хотілось повернутись додому,але ця вилазка була дуже важливою,а надто для неї,тому дівчина старалась переконувати себе в тому,що це звичайне хвилювання через експедицію.

Та як тільки Софі перемкнула увагу на пануючу навколо тишу,пролунав гуркіт,десь далеко від них.
-Що це.? – вона намагалась не видавати свого занепокоєння перед іншими солдатами.
-Не нервуйте,лейтенанте,певно якийсь незграбний титан перечепився через гілляку.- глузливо сказала одна з її однокурсниць.
“Іві Беррімор,- роздратовано подумала Софі,- як би ти не перечепилася якось через свої словечка,заздрісна с..”
-Патерсон.! – голос капітана завжди повертав її до світу.
-А,так.?
-Не вертись по сторонам,бо втратиш керування.
-А,так,звісно,вибачте,-трохи туманно сказала дівчина,все ще роздумуючи про підозрілий гуркіт.
Після невеличкої паузи,Леві продовжив.
-На тобі лиця немає,в чому справа?
-Та нічого. Просто трохи переживаю за експедицію,- розгублено сказала Софі,не виказуючи значиміших причин її справжніх переживань.

-Твій план ризикований,і,чесно кажучи,не знаю,чим керувався Ервін,коли затверджував його,та певен,він знав,на що йде,тому візьми себе в руки і тримай увагу на більш важливих речах,ніж даремні хвилювання.
-Так,ви праві.- Патерсон намагалася забути про цей незначний гуркіт,але це було нелегко.

Рівно до одного моменту:
-З південно-західного боку видніються титани!

Увага дівчини,як і інших солдат,миттєво переключилась на загрозу справа.

-Два 10-ти метрових і троє 7-ми метрових,усім зосередитись!

“Десятиметрові?Серйозно. Знешкодити їх в такій місцевості по силі лише елітному загону,підемо ми з капітаном і ще двоє.Певно Гюнтер і Петра”, – аналізувала про себе біловолоса.

-Петра,-окликнув Леві одну із своєї еліти,-коли титани наблизяться,ми з Софі йдемо на 10-метрових, ви з Гюнтером берете решту,будьте на поготові,за моїм сигналом переходимо на ППМ,Ерд,візьмеш командування на себе.
-Слухаємось!

“В яблучко,-підмітила Патерсон,-так,треба зосередитись,це тобі не..”

-Титани проходять повз!

“Що..?”

-Вони прямують на північ,до стіни Марія!

“Але чому.?Стіна не близько,вони б мали йти на нас.”

Трохи засумнівавшись,Леві миттєво відповів:
-Тоді не перегруповуємось,дотримуємось плану,не сходити з позицій!
-Є!

“Дуже дивно.Вперше таке бачу,з чого б це титанам пропускати потенційну здобич? Може це гра зору,абощо.?”

З цими думками Софі розвернулась,щоб подивитись,чи справді титани пройшли повз.?

Та варто було затримати погляд більш як на 20-ть секунд і вона ледь не втратила керування над своїм конем.

-Патерсон! Я ж казав,дивись на дорогу,звалишся з коня – ніхто не підніме.

Вирівнявши їзду,дівчина відповіла:
-Так,звісно,вибачте ще раз..
-Ти сьогодні дуже розсіяна,мене це дратує.Кажи,в чому справа?

Софі трохи сумнівалась,чи варто капітанові знати справжню причину,та все ж:
-Все добре,просто..
-Що.?
-У мене дуже погане передчуття,-трохи подумавши над можливими наслідками,дівчина все ж продовжила,- мені потрібно негайно повернутись до Шиганшини.
-Що.?
-Я знаю,що це неналежне прохання,а надто зараз,але я хочу впевнитись в тому,що в місті все спокійно,або допомогти ,в разі чого,- спостерігаючи за обличчям свого наставника Софі була певна в тому, що чоловік обурений,враховуючи те,що це не просто чергова експедиція,усе виконувалось згідно її плану,дівчина була відповідальна за кожну травму і смерть і зараз вона каже про те,що їй потрібно повернутись додому просто через “погане передчуття”.?

-Повернутись? Невже лейтенант,зрозумівши всю абсурдність СВОГО плану,покине побратимів на призволяще,а сама поїде додому.?

“А ти,я бачу,дуже вухаста,бісова курва,-подумала про себе Софі,-і так розжарена обстановка,ще ти,лярво,свої 5 копійок сунеш,куди не слід,клята Іві,гори в пеклі.”

-Іві,- роздратовано сказав Леві,натякаючи на те,що краще їй зараз помовчати.

Капітану зараз було явно не до вискочок.

-Софі,-брюнет був явно не в захваті від такої ідеї,-ця вилазка досить довго готувалася,ти і сама це знаєш,ми не можемо звернути її просто через твоє “погане передчуття”.
-Але..
-Я кажу тобі ще раз,ми не будемо ризикувати операцією.

Сказавши це,Леві продовжив слідкувати за дорогою.
-Я не кажу звертати усі загони.З вашого дозволу,я відправлюсь сама і,якщо все буде в порядку,я повернуся в стрій до ранку.

Та капітан нічого не відповів,продовжуючи скеровувати шлях,тому Софі по трохи втрачала надію на повернення.

-Не затримуйся,якщо все в порядку.
-Що.?-чоловік сказав це так тихо,що Патерсон не була певна,чи справді це те,що вона хотіла почути.
-Я що,схожий на папугу.? – сказавши це,Леві знову повернувся до Софі зі своєю,як завжди,незадоволеною гримасою,-якщо я дізнаюсь,що ти,приїхавши до міста,пішла відпочивати,абощо,будеш прибирати весь корпус до кінця року,тобі ясно.?
-Аа,так,капітане.!
-Шуруй.
-Дякую.!
З цими словами,дівчина розвернула коня і помчала до стіни Марія.

“Який же,все-таки,капітан милий,вічно набурмосений,але все ж”,-міркувала Софі,усміхаючись власним думкам.

Вона знала,що за суворою маскою найсильнішого воїна людства ховається чутлива і милосердна людина.

Це те,у що вона вірила з дитинства і те,у чому переконувалась зараз.

Те,як він піклується про неї,несуттєво запитуючи зайвий раз про самопочуття ,або про те,чи снідала вона,кажучи,що “нам тут здихляки не треба,їж нормально”,не проходило повз увагу Софі,і хоча на пряму він ніколи не питав “Як ти.? Все добре.?”,але Патерсон точно знала – він дорожить нею і це було безцінно,адже вона усе життя мріяла бути надійною опорою для нього і те,що він визнавав її вірність і повагу і навіть зробив її своїм першим заступником,було для неї справжнім щастям.

Та від таких приємних думок її відволікли двійко титанів,які,як і попередня гальорка,проходили повз неї.

Отож,передчуття недоброго знову стало на перший план і решту шляху Софі їхала,думавши про те,що ж могло статись,з надією на фальшиву тривогу.

Близько восьмої вечора,коли сонце майже торкалося перетину землі та неба,в далині почала виднітися стіна.Та варто було дівчині під’їхати трохи ближче,як в очі почали траплятись титани,з кожною хвилиною все більше і більше. Вони впевнено направлялись у бік Шиганшини і чим більше їх ставало,тим більше це насторожувало Софі.

“Все це дуже дивно,-розмислювала Патерсон,наближаючись до стіни,-чого б це їм…а..?”

Дівчина підняла погляд на стіну,яка була вже досить близько,і трохи призупинилася.
-Мені здається,чи це..,- і дівчина вмить отетеріла,- о ні..

Софі зірвалася з місця,прямуючи до стіни свого рідного містечка,у якій виднівся чималий вилом.

У голові не вкладалось жодної думки,вона тільки повторювала собі під ніс:
-Неможливо. Цього просто не може бути. Це омана зору. Це неправда. Цього не може бути..

Та чим ближче вона під’їжджала,тим більше Софі пересвідчувалась у тому,що

“це вилом. У стіні Шиганшини вилом. Як? Чому це сталось? Неможливо.. Сто років..”

На щастя,титанам було не до неї,тому вона змогла проскочити за стіну,та коли дівчина перетнула місце,на якому ще дні три тому була брама,її обличчя побіліло.

Її містечко було не впізнати:в повітрі тримався запах крові,всюди лежали тіла мертвих людей,а всі будинки перетворились на руїни. Єдині,хто розходжував як в себе вдома,це вони.

Ті потвори,які тримають людей у страху більше ста років.

Ті,що спотворили її рідне місто і вбили сотні її співмешканців.

Ті,через кого зараз тут,у вічно живучому поселенні,панувала тиша.

Але не та,що дарувала спокій.

Мертва тиша,яка несла за собою страждання і смерть.

Те безголосся,яке не було властиве для Шиганшини.

Ніколи.

Повсюди лежали мертві чоловіки,жінки,діти.
Матері,які до останього обіймали своє немовля.
Деяких придавило камінням і уламками від стіни або будівель,а від деяких залишились одні лиш відгризані руки і ноги.

Софі йшла по рідних вуличках,до кінця не віривши у побачене.

Це пекло.

Пекло,яке не рівнялося навіть з тим,що доводилось бачити їй на вилазках.

Тут лежали мертві діти.

Справа дівчинка,біля якої лежав її заляпаний кров‘ю м‘яч,зліва хлопчик,який стискав в руках свого собаку.

Мертвого.

Софі б скинула цей жах на кошмарний сон,якби не застояний у повітрі запах крові,який виводив з трансу.

Дівчина не могла подумати,що,приїхавши додому,вона побачить таке жахіття.

Додому.?

Дім.

Її сім‘я..

-Тітонько Еліс. Дядечко Генрі.

Промовивши це на одному диханні,Софі зірвалася з місця,
швидко прямуючи до свого будинку з надією почути..хоча б щось..

Що ж,сподіваюсь,я справила хоч якесь враження на Вас,я лише початківець,та дуже хочу,щоб мої роботи подобались хоча б комусь,тому я б хотіла почути Ваші враження/зауваження,абощо,мені дуже важлива думка кожного читача,тому надіюсь на Ваш коментар.🙈💘

Напишіть,чи варто мені викладати другу частину.?🤔

А з Вами була Юлі,усім гарного ранку/дня/вечора)😅😊💗