Сирена

Зеленський був зачарований голосом Анджея, тому зняв наушник. Він достатньо знає польську, щоб розуміти його. Всі інші, у Верховній Раді, були в наушниках для переводу.

Володимир ніколи не признає, але те що Дуда приїхав в Україні… йому від цього краще і спокійніше.

Всі в один момент підриваються, а потім трохи заспокоюються і починають виходити зі своїх міст, до Президента в один момент підбігає його охорона. Повітряна тривога.

“Невже ці безбожники вирішили обстріляти Київ поки тут президент країни-нато”

Зеленський качає головою і рухом руки зупиняє охорону, він і сам знає де тут бомбосховище. Чоловік знаходить поглядом поляка і йде до нього. Сирена здається йому жахливою, голова і так болить.

Дуда вже вийшов зі свого місця, але чекав на свого колегу. У них є час для того, щоб спокійно зійти в укриття, але по Дуді видно, що він трохи нервується, тому Володимир кладе руку йому на плече.

– Все нормально? – Він питає англійською, йому відповідають кивком. Зеленський задоволений і цим. Подоляк йде біля нього, щось пишучи в телефоні. Володимир, хоч і вважає це трохи небезпечним, але нічого йому не каже.

Як тільки вони спускаються до сховища їм пропонують продовжити промову тут, але краще їм напевно поговорити наодинці. В бомбосховищі є окреме приміщення, де зазвичай спав Володимир, в перші дні, але в зараз інколи тут залишався.

Дуда сідає на стілець. По ньому видно, що він хоче поговорити, але по якійсь причині цього не робить, тому починає Зеленський:

– У них ні стида, ні совісті. Знають, що ви тут і все одно кидають ракети. – Анджея дивиться на нього з болем в очах. “Господи” – думая Дуда: “Українці по декілька разів на день це переживають. Тижнями сидять в підвалах. Я не можу допустити це в своїй країні. Але також мушу допомогти Україні”

За цим лунають декілька вибухів. Залужний повідомив, що то ракету збили, але Володимир все одно бачить як відчуває себе Дуда. Володимир, після того, як Залужний вийшов, обійняв Анджея за плечі, сидячи біля нього.