До того дня

Заплющую очі й бачу потворну я картину,
Бачу пекло, що прийшло до батьківщини,
Повз сумнівів розвіяну хмарину,
Мені сниться тіло незнайомої дитини!
Дитина? Тільки та дитина? То цілісінька родина!
Родина чиї тіла, скидали купою у забуття,
Без імені і без хреста, та ніби Бога вже нема.

Чи повинні ми забути ті брехливі речі?
Забути все, що коїлось ще до світанку?
Що коїлось в глибокій темній ночі?
Ні, ніколи, до поки б’ється серце до останку!

Всі ці орки-окупанти, веселяться та сміються,
Коли справжні козаки за країну б’ються!
Захищають ті кордони, за якими діти,
Мають жити! Жити та життю радіти!

Оркам гроші й щось би вкрасти, та людину вбити,
Бо для них життя людини складно уявити!
Люди! Стійте! Схаменіться!
Чи ви люди? Чи тварини?
Все брехня! Підіть моліться!
Час покаже де чиї провини!

Смішно вам? Пишаєтесь тими ви словами?
Словами, які йдуть бридкими коментарями.
Запам’ятайте поліетилен до гробу,
Не мрійте в пекло на пряму дорогу!

Чи мали ми колись свою свободу?
Чи щастя слід ходив по цьому дому?
Коли ж цей світ почне не вчить дурному?
Всі ці питання актуальні знову й знову.

У гучній славній давнині,
Коли ще ворога не мали,
Не мали в вигляді “братів”,
Не мали ми таких бісів!

Прийде день й розростеться жовте поле,
Запанує в себе Україна, що була в неволі,
Люди сховища покинуть, разом з ним і горе,
Підуть вільними шляхами, у своєму домі.

Чумацький Шлях нас поведе,
Прокладе в пітьмі нічній блискучу нам дорогу,
І посмішку нашу несе,
Грайливий місяць, що віджене набридливу тривогу.

Вогонь горить та не вгасає, але ми в силах зупинить.
Знай, ціна всього жахлива, проте не треба було бить!
Настане ще судна година, коли почне земля благоволить,
Коли переможе Україна, і пельку покидькам стулить!